Люда працювала дизайнером. Мріяла про це з дитинства – впевнена в собі, вся в роботі, особисте життя сприймала, як щось несерйозне – більше розвагу, ніж те, на що варто витрачати час і зусилля. Про заміжжя не задумувалася зовсім. Поки не зустріла ЙОГО.
Це було, як грім серед ясного неба. Власне, небо було вже темне, як і має бути будь-яке порядне небо восени о п’ятій вечора. У неї була зустріч із замовником. Замовник був із другом, але хто звертає увагу на друзів, що годяться тобі в батьки, коли поруч – симпатичний, впевнений в собі, розумний та інтелігентний чоловік ледь за 30 з власним бізнесом і новенькою іномаркою. Але приваблювали її не гроші, і не солідно-спокійна обстановка шикарного кабінету. А його… впевненість. Нею просто віяло і від його розмов, і від побіжної згадки про кілька заводів куплених і перепроданих «у свій час», і від цитат класиків, якими він сипав дуже уміло за кожної зручної нагоди. Обручки на пальці не було… але вона заборонила собі про це навіть думати. До своїх 24-ох Люда зустрічалася тільки з однолітками, і хоч різниця була не така вже й значна, проте він був явно людиною не її кола.
Тої ночі Люді снилося гріхопадіння в квартирі нового замовника. Вранці в тисняві маршрутки вона сварила себе за такі дурниці, не знаючи, що за кілька днів все так і буде… ну… майже так.
Над проектом вона працювала натхненно і його оцінили всі – і керівництво дизайнерського бюро і сам замовник. Переписуючись з ним у соціальній мережі Люда сама того не помічаючи почала фліртувати (о вік високих технологій! Люди спочатку пишуть, а тоді думають) і якось несподівано справа дійшла до пропозиції відсвяткувати вдало завершену оборудку. Пропозицію… з її боку. А він несподівано погодився. Люда проклинала себе за необачність, але відступати було пізно.

Перед зустріччю вона так хвилювалася, що увесь день не могла з їсти ні шматочка. Не дивно, що вже від першого ж бокала юна дизайнерка сп’яніла і посміливішала. І на пропозицію глянути на альбом репродукцій відомих вітчизняних художників у його власному будинку погодилася без усіляких вагань.
Будинок вразив її ще більше. Навіть не стільки ремонтом і обстановкою, як ідеальним, зразковим порядком. На хвилину творчій Люді, в домі якої завжди панував творчий безлад, навіть здалося, що люди тут не живуть. Якийсь готель, та й тільки.
Коли він пішов на кухню, Люда навіть потай зазирнула у шафу. Сорочки лежали в ідеальному порядку. «Біжи! – говорила одна її частина, а інша нестерпно бажала, щоб цей казковий сон ніколи не закінчувався».
Хоча… як виявилося, несподіванки лише починаються. Чоловік її мрії повернувся з кухні з бокалами і поцілунками. До репродукцій, ясна річ, вони так і не дійшли, але до основної «страви» цього вечора теж. Зупинивши здивовану і вже на все готову Люду, він раптом заявив, що все неправильно й занадто швидко і відвіз її додому на таксі. Похнюпивши голову Люда поверталася в гуртожиток, а в її голові все лунали рядки Єсеніна і Блока, які він цитував того вечора.
«Або в нього хтось є, або я недостатньо для нього… яка? Розумна? Красива? Не його кола?»
Але довго сумувати Люда не вміла. Життя повернулося в звичну колію. Робота. Побачення з однолітками. Ніякого заміжжя.
Вона бачила його час від часу. Інколи він підвозив її додому. Говорили про роботу, про останні події в країні і в місті, про спільних знайомих. Теми тієї дивної ночі ніколи не торкалися. Вона дивилася як він упевнено веде авто, ловила маскулінні флюїди і зітхала. Уже давно «навела справки»: розлучений, син від першого шлюбу, у барах-ресторанах зазвичай в компанії друзів або партнерів по бізнесу, «не її кола».
Так минуло 2 роки. Люда вся віддавалася роботі й урешті це дало результат. Її проект став переможцем всеукраїнського проекту для молодих дизайнерів. З Києва летіла, як на крилах. Повернувшись додому схопила телефон, щоб обдзвонити друзів і раптом… вітальна смс-ка від Чоловіка її мрії. І хто сказав, що мрії не збуваються?

Того вечора вона вдруге була в нього в гостях. Пили вино, сміялися, обговорювали проект і її подальші перспективи. За дві години Люда зазбиралася додому. Вона розцінювала цей візит, як просто дружній жест. Хто буде згадувати п’яні дурниці дворічної давності?
Але раптом… своїм звичайним рівним голосом, але з якимись незвичайними «придихом» він запропонував їй лишитися. Люда дивилася на господаря будинку, як кролик на удава… і не могла сказати «ні».
Та ніч стала найбільшим розчаруванням її життя. І справа тут не лише в розмірах (хоча і в них також), а в тому, що такий уважний і по «джентельменськи» налаштований по життю Чоловік її мрії у ліжку виявився цілковитим егоїстом. Тут була майже класика «а потім відвернувся до стіни і захропів», а під час самого процесу він скидався Люді більше на робота, що повторює добре завчені дії – жодних емоцій, жодного співпереживання. Вона навіть не була впевнена, що оргазм з його боку був. Обличчя під час фіналу мало такий же безпристрасний вигляд. У неї оргазму, ясна річ, не було. Чи не вперше в житті.
Решту ночі Люді снилися кошмари. Вона прокидалася щогодини в холодному поту, шукаючи захисту в руках, які мали б її обійняти. Він сердився, сміявся з її страхів і просив його не будити.
В сірому ранковому світлі будинок і обличчя Чоловіка її мрії здавалися Люді такими, наче вона бачить їх уперше. І вона твердо вирішила, що і востаннє.
Анжеліка Войс

Коментар фахівця:

Антоніна Агілова, практичний психолог, гештальт-терапевт
agilova12@gmail.com

Фізіогноміка ‒ мистецтво читати по обличчю, «зчитувати» характер людини, передбачати поведінку по її рисах обличчя.
Зробимо те саме з текстом оповіді. Зчитаємо його. Це дещо відрізняється від «прочитаємо». Знаючи, що стоїть за тією чи іншою поведінкою, вчинком, можна передбачити наслідок. У кожного наслідку є своя причина.
У розказаній історії достатньо аргументів, щоб поговорити і знати дещо про асертивність, маніпуляції, страх говорити про свої почуття, не вміння бути в діалозі й контакті, не вміння бути в ситуації «тут і тепер», орієнтацію на результат, а не процес – від чого і результат втрачається тощо. Усе це є в повіданій нам історії.

Ба більше, навіть є шматок тексту, над яким можна «поворожити» ‒ якщо Людмила розвиватиме в собі вміння звинувачувати СЕБЕ в тому, що їй роблять боляче, виправдовуватиме кривдника, то рано чи пізно можна «діагностувати» стокгольмський синдром. Цей термін прийшов з джерел наукової психології (коли заручник виправдовує свого захоплювача, загарбника) і долучився до популярної психології. Я її ще називаю побутовою.
Звісно, я тут надто прискіплива, бо лише кілька запитань Людмили до самої себе («Або в нього хтось є, або я недостатньо для нього… яка? Розумна? Красива? Не його кола?»), намагаючись знайти причину нахабної, маніпулятивної відмови Чоловіка її мрії, алюром пройшлися лише по одному рядочку. Але я це зробила навмисне, аби упередити дівчат, панянок, та й, власне, чоловіків – ніколи не виправдовуйте своїх кривдників, ідіть на діалог, запитуйте в них, діліться своїми почуттями з партнером, не придумуйте за них і не виправдовуйте. А ще умійте побачити маніпуляції.
Сказала «А», скажу і «Б», звісно. Я зачепила таке, можливо, не всім відоме слово, як асертивність. Асертивність ‒ здатність людини відстоювати свою думку, позицію, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою. Як на мене, це мистецтво. Не кожен психолог теж ним володіє.
Людмилі, як впевненій в собі панянці, за її ж словами з перших рядків, (хоча я можу й піддати сумніву цю думку), не зайвим було б мати у своїй скриньці успішних методів поведінки асертивність. Тоді би, можливо, їй не довелося розчаровуватися, і вона би не дозволила Чоловікові її мрії собою зманіпулювати. Можливо. Але, як говорять, історія не знає умовного способу.

Тому зроблю психологічний зріз в контексті «теорій поколінь», бо наскрізно ця тема звучить. Людмила і Чоловік її мрії належать до різних поколінь з різними цінностями. Швидше за все, Чоловік мрії з покоління Х, або Невідоме покоління (1963 ‒ 1984рр), а Людмила з покоління Y, або Міленіумів (1985 – 2000).
Відмінними рисами покоління Х є: уміння розраховувати тільки на себе, альтернативне мислення, інформованість про те, що відбувається у світі, готовність вибирати і змінюватися. Ці люди є одинаками (не те саме, що самотніми), які націлені на наполегливу працю і досягнення індивідуального успіху. Вони рухаються по кар\’єрі протягом довгих років, дотримуючись одного напрямку. Індивідуалісти. Усе самі, націлені на саморозвиток, на себе. Вони шукають нових емоцій. Прагматики. Такий от постає, відповідно, і той Чоловік мрії Людмили. Схожий, чи не так?
У представників Покоління Y, або Міленіумів, а за моїми передбаченнями це і Людмили, в систему цінностей включені такі поняття, як громадянський обов\’язок і мораль, відповідальність, але при цьому психологи відзначають їх наївність і вміння підкорятися. На перший план для покоління Y виходить негайна винагорода. І тут таки теж пазли складаються.
Між різними поколіннями, а особливо суміжними, конфлікти частіші, аніж всередині покоління, чи через одне. Наприклад, нам легше порозумітися інколи зі своїми бабусями, аніж з мамами. Завжди можна дійти консенсусу, якщо ідентифікувати свій емоційний стан, бути в діалозі з партнером, прояснювати, що відбувається насправді, говорити про свої бажання і інтереси, мати свою позицію, бути цілісною особистістю, вміти бачити маніпуляції і давати їм відсіч тощо. Багато пар, що мають велику різницю у віці, відповідно належать до різних поколінь, знаходять таки спільну мову, ба більше, стають на весільний рушник.

Тема сексу – не на периферії. Але герої так крадькома себе проявили в ній, наче соромлячись, що не стану я збирати факти, як гриби у лісі по осені, аби сказати, про те, що результат залежить від процесу. Принцип «тут і тепер» у цьому саме допомагає. Кілька слів про цей принцип. Поспостерігайте за собою, чи завжди те, чим ви займаєтеся на даний момент (спорт, секс, кохання, споживання їжі, читання книги тощо) суголосне з вашими думками і відчуттями. Часто ми робимо одне, а думаємо про інше. Ми живемо в минулому або майбутньому, так і не помічаючи теперішнього. Велика помилка, яку може виправити кожен. Навіть подарую на фінал таку вправу, щоб напрацювати вміння жити «тут і тепер», а не там і тоді. Поставте на своїх смартфонах будильник, щоб він дзвонив вам щогодини. І де б ви не були, щоб не робили, тільки почули будильник, зреагували і відповідайте собі на запитання (письмово бажано): де я? що я роблю? про що думаю? що відчуваю? Передбачаю, що ви будете здивовані.