Вони познайомилися в клубі. У житті Каті був тоді досить своєрідний період. Вона закінчувала навчання і вже влаштувалася на роботу. І вже її ненавиділа. Керівниця була справжньою фурією – могла накричати без причини, могла «покрити матом», могла завалити роботою, з якою б не справився цілий відділ. А поняття робочий час для неї взагалі не існувало.
Катя проклинала себе за те, що спокусилася грошима і видною, як для вчорашньої студентки посадою в приватній фірмі. Яке вже тут особисте життя? 4-річні стосунки з таким же студентом, які останні два роки відверто «тріщали по швах» врешті розвалилися. Недосипання, постійні нерви перенапруження. Бойфренд ще толком не розпрощавшись із студентством продовжував жити одним днем. Йому не подобалося, що в Каті немає часу на готування і прибирання, а тим паче, немає сил на секс. Одного вечора вона зірвалася і після сварки почала збирати речі. Утрьох в одній тісній кімнаті жіночого гуртожитку було не так комфортно, зате весело. Їсти готували по черзі і ніхто не розкидав, де попало брудні шкарпетки з трусами. Благодать!
Щоб трохи відволікти Катю від робочих проблем, сусідки по кімнаті витягнули її на стриптиз. У клубі було тісно, а поближче до пілона, особливо. Катя насилу знайшла вільне місце, як раптом… якийсь клоун облив їй усю блузку коктейлем. Довго вибачався, бігав по серветки, а потім попросив номер телефону. Катя критично оцінила безрукого залицяльника. Середнього росту, середньої зовнішності, з великими карими очима і такими ж великими ще підлітковими прищами. Але на безриб’ї… Продиктувала номер, залишаючи клуб. А ледве доїхавши до гуртожитку вже відповідала на дзвінок.
– Може, зустрінемося?
– Може й зустрінемося…

Спочатку їхні зустрічі носили чисто платонічний характер. Назар вчився заочно і вже працював на одному з бюджетоутворюючий підприємств їхнього міста. Його зарплата дозволяла водити Катю в ресторани, в яких вона раніше ніколи не бувала. Це був не супер-шик, але завжди квіти і завжди така приємна увага. Інколи вона винагороджувала його поцілунком, але не більше. Сексуального потягу Катя не відчувала, їй просто треба було хоч інколи втекти думками від набридливої керівниці, яка діставала своїми дзвінками навіть на побаченнях. Щоп’ятниці Катя прикидала, яку б сукню сьогодні краще одягти, і як би в понеділок покоректніше заявити про звільнення за власним бажанням. Це була її перша робота, тож звільнятися було трохи страшно. Але для здоров’я нервової системи конче необхідно.
Так минуло два місяці. На День Валентина вони з Назаром сиділи в одному з ресторанів, на які Катя завжди косилася з вікон студентського гуртожитку, але ніколи не мала грошей туди піти. Пили шампанське і навіть кілька разів поцілувалися на публіці.
А наступного тижня, Катя набралася сміливості й написала заяву на звільнення. І тут почалося справжнє пекло. За законом вона мала відпрацювати ще 2 тижні й керівниця вирішила «дотиснути» з неї останнє. Робочим «завалам» не було видно ні кінця, ні краю. Зарплату затримували. Тим часом неухильно й невблаганно наближався День Захисника Вітчизни.
Хоча романтичні почуття до Назара ховалися в душі Каті десь дуже-дуже глибоко, за цей час вона встигла проникнутися чисто людською симпатією. І подарунок треба було подарувати. Ну хоч якийсь. А тут подруга неочікувано підкинула ідею. Вона працювала в анти-СНІДівській організації і тільки-но отримала коробки з презервативами для безкоштовної роздачі. 100 штук в коробці. Подруга була хазяйновитою і вважала, що в господарстві точно згодиться. Особливо хлопцю.

Про те, що подарувати хлопцю, який залицяється до тебе вже два місяці, сотню презервативів, це рівнозначно напису на лобі – «бери мене, я вся твоя» Катя якось не подумала. У голові у неї крутилися лише звіти, які треба було дописати до кінця наступного тижня.
А от Назар не повірив своєму щастю. Наступного ж дня він винайняв квартиру на всі вихідні. І замучена Катя здалась. Перспектива спокійно виспатися на зручному ліжку здавалася їй привабливішою за всіх Назарів світу.
Проблема сучасної людини в тому, що вона занадто мало враховує вплив зовнішніх факторів на власне життя. Не врахувала і Катя. Щоб якось зайняти дві години часу між завершенням робочого дня і приїздом Назара, вона забігла до друзів, які саме вирішили подивитися арт-хаузне кіно. Хто обирав фільм, вона так і не дізналася, але головними героями стрічки виявилися юнак, що страждав страхом відкритого простору, тому майже не виходив з квартири і дівчина, що розвозила піцу. Юнак закрив за «розвозчицею» двері, зв’язав її і змусив розгадувати загадки і вирішувати математичні задачі. Інакше пообіцяв зґвалтувати.
Чим закінчився фільм, Катя так і не дізналася. Подзвонив Назар, заявивши, що вже півгодини її чекає. І тут, виходячи з будинку, Катя несподівано зрозуміла, що йде до чужої квартири з тим, кого майже не знає. Всю дорогу, зазвичай балакуча, вона не промовила ні слова. Рука в руці Назара дрижала.

Назар дивувався і водночас наче ширшав у плечах. Усі люблять бути господарями становища, чи не так?
Ту ніч Катя запам’ятала на все життя. Страх і якесь дивне відчуття власної безпорадності загострили відчуття у сотні разів. Вона ніби потрапила всередину рольової гри, у яку вони грали разом, не зговорюючись. А коли трусилася, як осиковий лист, поки його губи блукали її тілом, згадувала свій сьогоднішній гороскоп «Вам предстоит пережить очень непривычные ощущения, первый раз в жизни будучи не ведущей, а ведомой».
Вони розійшлися за кілька місяців. У Назара закінчилися «заначки» і якось він просто присвоїв позичені в Каті гроші. Та й в інших обставинах коханцем він виявився не таким уже й фантастичним. Але… у Каті все одно лишилося багато хороших спогадів. Інколи магія моменту творить з нами справжні дива.

Анжеліка Войс

Коментар психолога

Антоніна Агілова, практичний психолог, гештальт-терапевт
agilova12@gmail.com

Із намистин виходить намисто. Нанизавши перлинки, бачимо, яке вийшло на вигляд.
Так і з повіданою відвертою історією Катрусі – спробуємо розібрати намисто оповіді по перлинках. Такі собі перлини кохання. Обмовилася про кохання. Хоча, чи було воно там? А може, як часто буває, «залипання», «одержимість»? Цього в оповіді Каті не відбулося.
Часто хтось із партнерів, здебільшого жінка, впадає в емоційну залежність від іншого, стає одержимим виром почуттів, зливається з партнером. І це не про оргазм. Про нього далі. Часто говорять, вона в ньому розчинилася. Чи навпаки – що рідше.
У коханні є всі перспективи залишатися цілісною особистістю, а в одержимості, злитті – проживати не своє життя, не бачити своїх орієнтирів, повністю розтопитися у партнерові як масло на сковорідці. І головне, перехід від кохання до одержимості приречене на самогубство цього почуття і стосунків. Як не парадоксально, але це не зближує, а віддаляє їх одне від одного, врешті-решт, перериває стосунки.
Можливо чули, що серед механізмів переривання контакту, механізмів самозахисту є конфлюенція, а простіше – злиття.
Отже, за термінологічним визначенням, конфлюенція (злиття) — захисний механізм психіки (або способи переривання контакту), що полягає в «розмитті» психологічних кордонів суб\’єкта (партнера). Втрачається розуміння і усвідомлення, де «Я», а де «Інший». Небезпечне твердження «Чого хоче партнер, того хочу і я». Це підміна понять. Потрібно орієнтуватися у своїх бажаннях і відрізняти їх від бажань партнера. Розмиття кордонів – це беззахисність, обеззброєння, уразливість.

Чи ж є місце для цього психологічного терміну у понятті норми життя, коли це нормально? Так, є: під час сексу (оргазму), у період виношування (мати та плід/дитина як єдиний організм) та грудного вигодовування дитини.
За ідеєю, згодом має відбутися сепарація (розділення) матері і дитини. Але часто в такому невидимому злитті батьки залишаються з дітьми й надалі. Не можуть ніяк розрізати цю невидиму пуповину і в 20, і в 30 років. Це не зовсім окей.
Якщо роззирнетеся довкруж, то і серед своїх знайомих знайдете матусиних синочків і донечок, чи то, пак, татусевих, які без батьків ні кроку.
Донька замість того, щоб приділити час своїй сім’ї – чоловікові, дітям, собі (бо це теж внесок у розвиток своєї сім’ї, її будівництво), вона вкотре за день – вдесяте, вдвадцяте – на телефоні з мамою, наприклад. Чи син, не запитавши в мами, не дає дружині відповіді на запитання.
Одного чи двох-трьох дзвінків за день – пре достатньо в цілому. Скажу відверто, здебільшого в такому злитті і невмінні сепаруватися (роз’єднуватися) винні батьки, бо це їхнє завдання, навчити дітей справлятися із життєвими задачами самостійно. І вміти лише підтримувати у цей час, любити їх. Вживаю слово «винні» не задля того, щоб діти хутенько взялися перекладати із себе відповідальність на своїх батьків, їх звинувачувати, а саме для того, щоб батьки дослухалися, проявили ініціативу і цікавість до цієї теми. У ній їм конче необхідно освічуватися. А діти теж ішли їм назустріч у цьому.
Повернемося до оповіді. То що ж відбулося, і які цьому передували причини. Чому фінал саме такий?!

З того, що було:
1) Стосунки, секс – як укриття: «Сексуального потягу Катя не відчувала, їй просто треба було хоч інколи втекти думками від набридливої керівниці».
2) Філігранне «вміння» Каті жити не теперішнім, а минулим, займатися одним, а думати про інше «поки його губи блукали її тілом, згадувала свій сьогоднішній гороскоп «Вам предстоит пережить очень непривычные ощущения, первый раз в жизни будучи не ведущей, а ведомой».
3) Маніпулятивне видавлювання з себе емоцій, як зубну пасту із тюбика. Вона це зробила з допомогою страху: «Страх і якесь дивне відчуття власної безпорадності загострили відчуття у сотні разів». Катя «підтягнула» в уяві щойно переглянутий фільм, що наводив страх, до своєї ситуації, коли йшла вперше у квартиру хлопця. Хоча б так, вона свою виснаженість як попіл здувала, аби висадити на це місце необхідні емоції. Ось, що таке «розкрутити себе на емоції». Про страх більш розлого говоритиму в наступних статтях. Без цієї теми і ні туди, ні сюди.
4) Ходіння Каті по муках. Вона заведена емоційно, як дзиґа. Відкритість її до негативу «і вже влаштувалася на роботу. І вже її ненавиділа»; «Катя проклинала…. Врешті розвалилася».
5) Сепарація (роздільність) у стосунках, жодного злиття, навіть у сексі. От секс і став тим лакмусовим папірцем, наріжним каменем для того. І ні Каті, ні Назару ці стосунки не потрібні були, як такі. Напевно, Назару хотілося практикуватися бути господарем ситуації: «Усі люблять бути господарями становища, чи не так?». Катя втікала сюди, як на безлюдний острів від своєї шефині. Для повного щастя їй хотілося фантастики, чогось нереального, і, напевно, не його: «Та й в інших обставинах коханцем він виявився не таким уже й фантастичним».

На останок, за традицією, хочу почастувати вас вправою. Цього разу сформулюю завдання словами великого психоаналітика, про якого часто згадують, коли обмовляються (по «оговорочкам»), Зигмунда Фрейда: «Бути чесним з самим собою – досить гарна вправа». Виконувати щоденно. Можна почати із 1 дня за тиждень.