Стрімко спливає час… Ось уже й нашій незалежній державі минуло чверть віку. Цей яскравий національний ювілей якось непомітно відсунув на задній план ще одну, майже синхронну в часі пам’ятну дату. Мова йде про вагомий атрибут українського суверенітету – нашу національну валюту, роль якої виконує гривня. А народилася вона у вересні, рівно 20 років тому і, як це не прикро констатувати, зустрічає свій ювілей у не найкращому стані…

Дещо з історії
Варто нагадати, що гривня сягає своїм корінням ще києворуської доби. Тоді товарний обіг обслуговували так звані «монетні гривні» – срібні зливки різної стандартної форми й ваги. Розрізняли гривні «київські» (зливки шестикутної форми вагою 140 – 160 г), «новгородські» (довгі палички-бруски, що важили 195 – 204,5 г), «чернігівські» (за формою – грубо розплющені «київські», за вагою – «новгородські»), а ще – «литовські» й «татарські». З плином віків гривні зникли з обігу, щоправда з часом 10-копійкова монета на українському Лівобережжі називалася «гривеником».
Друга з’ява гривні пов’язана з буремними роками Української революції 1917 – 1921 рр. та історією Української Народної Республіки. Ініціатором запровадження гривні як національної валюти поряд з українським карбованцем став лідер УНР М. С. Грушевський і відповідний законодавчий акт було прийнято 1 березня 1918 р. А запроваджені в обіг гривні були вже за гетьмана П. Скоропадського, їхні номінали коливалися від 2 гривень до 2000. Загибель УНР під натиском російсько-більшовицьких військ спричинила й припинення обігу гривні як репрезентанта самостійності.

Народжена в муках
Настав доленосний 1991 рік і відразу після проголошення Акту про державну незалежність України питання про запровадження національної валюти набрало особливої актуальності вже. Швидкоплинна, але надзвичайно гаряча дискусія щодо того, якою бути нашій валюті – українським доларом, карбованцем чи гривнею – закінчилася на користь останньої і це було закріплено відповідною постановою Президії Верховної Ради України.
Гострі суперечки викликало й питання про розмінну монету на: національної валюти. Пропонувалися такі екзотичні назви дрібної монети; як куна, резана (грошово-лічильні поняття києворуської доби), сотий (1/100 гривні) чи шаг (розмінна монета часів Української революції 1917 – 1921 рр.). Однак перемогла думка про те, що слід зупинитися на вже звичній для грошового обігу й усталеній у суспільній свідомості копійці. На цьому етапі розбудови фінансової системи України велику організаційну роботу вело правління Національного банку на чолі з уродженцем Черкащини Вадимом Гетьманом.
Незважаючи нате, що в організаційно-правовому плані запровадження гривні було підготовлено вже на початковому етапі незалежного розвитку України, реалізувати тоді відповідні заходи не вдалося через тяжкі стартові умови та несприятливу фінансово-економічну ситуацію. Тому від 1992 р. роль тимчасової національної валюти виконували купоно-карбованці, які мужньо тримали нещадні удари ринкової стихії та суспільних метаморфоз. Галопуюча гіперінфляція, яка вже в 1994 р. досягла справді резонансної відмітки (понад 10 тис %), ущент наповнила гаманці українських громадян знеціненою грошовою масою, серед якої переважали купюри вражаюче великих номіналів у т. ч. й мільйонного вираження. Несподіване перетворення українців на мільйонерів (середній заробіток становив у 1996 р. близько 12 млн куп.-крб.) оптимізму їм не додавало, бо рівень їхнього добробуту стрімко падав пропорційно збільшенню кількості нулів на грошових знаках. До речі, хлібина тоді коштувала понад 80 тис куп. –крб., черевики – 6 млн, а телевізор – 45 млн.

Незабутня реформа
Рік 1996 виявився відносно благополучним у фінансово-економічному плані, а відтак уможливилися кардинальні зміни грошової системи. 20 років тому, 2 – 16 вересня І 996 р., була проведена реформа, що узаконила в новітньому українському грошовому обігу нашу національну валюту – гривню – та її розмінну монету – копійку. Грошова реформа, заходи якої реалізовувало правління НБУ на чолі з тодішнім головою Віктором Ющенком, за одностайними оцінками була ретельно підготовлена, професійно проведена й носила відкритий, неконфіскаційний характер. Запроваджена нею національна валюта відзначалася необхідним ступенем захисту й повністю відповідала міжнародним нормам грошового обігу.
Одночасно з фінансовими трансформаціями йшло створення вітчизняної бази банкнотно-монетного виробництва. Уже з 1994 р. розпочала роботу вітчизняна банкнотна фабрика, що дало змогу відмовитися від замовлень на друк українських грошей за кордоном, зокрема в Канаді, Великій Британії.
Упродовж 3-х років споруджувався Київський монетний двір, його офіційне відкриття відбулося в квітні 1996 р. Потужності вітчизняної монетарні розраховані на щорічний випуск 1 млрд. звичайних і 400 тис. ювілейних та пам\’ятних монет.

Є в Україні й вельми втішні перспективи поповнення золотого запасу держави. Загалом нині класифіковано 234 родовища вітчизняного золота, де орієнтовно залягає близько 3-х тис. т дорогоцінного металу. Щоправда, через брак коштів в експлуатації перебуває лише Мужіївське родовище, що на Закарпатті.
За десять років вийшла сила-силенна ювілейних та пам’ятних монет, що увічнюють вагомі події, цікаві об’єкти та видатні постаті. Принагідно зазначимо, що перша українська ювілейна монета в гривневому номіналі пов’язана з історією Шевченкового краю, вона присвячена 200-річчю Уманського дива – Софіївського дендрологічного парку.
На жаль, за 20 років наша гривня знецінилася аж у 10 разів і перебуває нині в нестабільно-хворобливому стані. Як же нам всім хочеться, аби вона якнайшвидше одужала!

Григорій Голиш