Місце, де річечка Корсунка впадає у Рось, не тільки улюблене місце відпочинку жителів Корсуня-Шевченківського. Тут з-під каміння б’є потужне джерело, з якого любить брати воду мало не півміста. Стежка через вулицю Корсунку сполучає мікрорайон з центром – так ближче до двох шкіл та установ, а багатьом – до роботи.
Ніхто точно не скаже, коли саме тут збудували два містки: один через річку Корсунку, другий через яр, який давним-давно замулений. Нібито ще за часів княгині Лопухіної, тобто у дев’ятнадцятому столітті. Але вони служать і досі. Судячи з напису, останній ремонт містка через річку робили ще в 1994 році. А час бере своє: металеві листи не витримали – лопнули, перила також проіржавіли, бетон викришився.
Та всі ці незручності позаду. 7 вересня після робочого дня на Корсунку прибув десант добротворців. Швидко вивантажили з пікапа дизель-генератор, інструменти, фарби – і робота закипіла. Єдина в «десанті» жінка Ольга Кравець заходилася вигрібати з трави порожні пляшки та сміття, Віктор Примчук з сином Володимиром приварили новий лист металу, закріпили перила. Олександр Шкребтій та Василь Бабенко фарбували місток у кольори національного прапора. Олексій та Вадим Шерстобитови, Андрій Поздняков бетонували, Віталій Пустовіт пройшовся берегами з сокирою – вирубав кущі бузини, прибрав сухі бур’яни.
За пару годин і містки, і територію було не впізнати. До речі, біля джерела з самої весни буяють квіти. Їх посадила і доглядає, а часом і прибирає тут та на березі після відпочивальників місцева жителька Ніна Іваненко.
У кожного із згаданих корсунців є посади, місце роботи. Я умисне не називаю їх, тому що рушієм цього благородного вчинку, для кожного стала любов до рідного міста. Щоб зробити його кращим, комфортнішим, вони вирішили діяти самі, у вільний час. І об’єдналися у громадську організацію «Разом все зможемо», обравши своїм вожаком Василя Бабенка. Нещодавно відремонтували башту-капличку на території державного історико-культурного заповідника (таке побажання на пропозицію допомогти висловила адміністрація), потім побілили дерева обабіч центральної міської вулиці. І ось – Корсунка: чули від людей немало нарікань на стан містків – тому й взялися.
Стоячи з граблями над купою сміття, Ольга Кравець нарікала:
– Як достукатися до свідомості людей? Невже приємно ходити стежкою, яку сам же і засмітив? Ми все це робимо для наших людей, щоб у рідному Корсуні було чисто і охайно, як у Європі. Хочемо, щоб нам не тільки дякували, а й підтримували: наводили порядок на своїх вулицях, у місцях відпочинку. Від цього всім буде приємно і радісно.
Людмила Моренко
