30 років відділяє нас від перших урочистостей з нагоди Дня міста. Тоді, у вересні 1986-го, Черкаси відзначили 700-річчя. Слід сказати, що ювілей цей став доволі несподіваним: у попередні десятиліття періодика датувала появу Черкас то 1305 роком, то 1320-м (це коли читачі надсилали листи до редакції з відповідним запитанням і вчені мужі у статтях “Стародавнє місто” від 8 жовтня 1961 року, “Скільки років Черкасам?” за 18 листопада 1965-го та інших, які публікувалися у “Черкаській правді”, тлумачили нашу сиву минувшину). Та 1982-го Київ відзначив 1500-ліття, в ювілеї розпізнали неабиякий трудовий стимул, і науковцям усієї УРСР довелося підшукувати відповідні дати для інших міст, які б могли “спричинити ювілей” у недалекому майбутньому. Так, власне, й вигулькнув з небуття 1286-й: “уточнена” дата заснування Черкас.
Хоча базовими днями урочистостей стали 19-20 вересня 1986 року, підготовка до них тривала не один місяць і навіть не один рік. Свято прийшло в Черкаси з відкриттям титульної двогектарної Площі 700-річчя зі скульптурою Бояна і оновленого Палацу культури цукровиків. Та й загалом, дата увійшла в історію міста як “день червоних стрічок”. Їх розрізали на поліклініці “Фотоприладу”, Будинку книги, бібліотеці ім. Лесі Українки, хлібзаводі, новому корпусі музучилища. Таким став далеко не повний перелік об’єктів промисловості та соцкультпобуту, які розпочали відлік своєї історії у вересні 1986-го.
Чи лише цим запам’яталося 700-ліття? Звісно, ні. Це були пріоритети, але й розважальну складову тодішньої події не перевершено й дотепер. Культурна та наближена до такої програма проходила за межами міста, на Дахнівському торжищі, яке 13-15 вересня відвідало близько 100 тисяч ярмарувальників. Щодо концерту, який відбувся на нашому стадіоні, то режисер-постановник дійства Борис Шарварко доклав усіх зусиль, аби черкащани запам’ятали подію назавжди. Того дня у тригодинному арт-проекті виступили Софія Ротару, Анатолій Солов’яненко, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Анатолій Паламаренко, ще адекватний Йосип Кобзон… Фіналом святкування став грандіозний салют: у ті часи – шоу, суворо обмежене Днем Перемоги та зрідка річницею революції.
Одним словом, Черкаси відзначили так, що удостоїлися сюжету у програмі “Час”, а за два місяці – ордена Трудового Червоного Прапора. Не за день народження, само собою, а за “успіхи, досягнуті трудящими міста”, які йому передували. Що, власне, й вимагалося.
Перші Дні міста в незалежній Україні начисто відмели “економічно-соціальну складову”. Зате зміцнів колоритний антураж, подекуди на межі “шароварництва”. Утім – ось вони, миттєвості святкувань.
712-річниця. 26 вересня 1998 року відбулася урочиста церемонія вручення пам’ятних знаків “За заслуги перед містом Черкаси”. Їх удостоїлися поет Микола Негода (на фото), лікар Олександр Сасим, посмертно – художник Данило Нарбут та звичайний містянин Сергій Строгецький. Він загинув на Дніпрі у лютому, рятуючи з крижаного провалля матір з двома дітьми. А наступного дня свято заполонило центральний майдан, Площу 700-річчя, парки. Перед “іменинниками” виступали Ніна Матвієнко, Ірина Шинкарук, Тарас Петриненко. Мер Володимир Олійник укотре засвідчив неофіційний статус нашого міста як “вільного козацького”, про що сповістили транспаранти.
717-річниця. У вересневі дні 2003-го в центрі знову гарцювали козаки, але героями події стали… автобуси “Богдан”, лік яким вже йшов на тисячі і чимала частина яких експортувалася. У фінальному концерті виступили Женя Власова, Кузьма Скрябін і навіть Віктор Ющенко.
718-річниця, 2004 рік. Уперше День міста святкуємо у травні. Його окраса і гордість – присутність на урочистостях Руслани, яка щойно стала переможницею “Євробачення”. 40-тисячний натовп, що заполонив центр, побачив “Дикі танці”, а згодом і повівся дико: стільки пляшок, сміття та іншої “святкової атрибутики” як того разу, з площі, здається, не вивозили ніколи.
720-річниця. Так склалося, що “зажигати” у ювілей, який відзначався 23 вересня 2006 року, судилося тимчасовому міському голові Анатолію Каленчуку. І він дуже старався, щоб вже 7 листопада позбутися статусу “в.о.”. Наймасштабніше святкування часів незалежності, яке потягнуло на 600 тисяч гривень, забезпечили 80(!) спонсорів на чолі з відомою горілчаною компанією. Тоді ж Анатолій Полікарпович пообіцяв, що наступного року гулятимемо на мільйон з гаком. Звісно, якщо його оберуть мером. Що запам’яталося? Виступ Ніни Матвієнко, Тіни Кароль, Олега Скрипки. 10-метровий бутерброд з салом та дармові 50 грамів оковитої для кожного спраглого від генспонсора. Відкриття “пам’ятника Вареникові” біля готелю “Росава”: хоч і на День туризму, та з приуроченням до міської забави.
721-річниця, 15-16 вересня 2007 року. Тезово: Парад наречених, Містечко майстрів, Богатирські ігри, Адреналін-шоу. Щедрі гонорари: Потап і Настя повезли з Черкас по сім тисяч доларів, а Альона Вінницька відголосила аж за дев’ять.
722-річниця вдалася лише з третьої спроби, 4-5 жовтня 2008-го. Карти сплутали погода і політика – усім опозиційним ресурсом Сергія Одарича саме відправляли у відставку. Пригадуються задубілі дітки, що в перервах між виступами куталися в куртки, та народні майстри, які творили на бульварі у корпоративних наметах сердечної політсили. “Авіатор” і Міка Ньютон для тих, хто дочекався.
723-річниця була перенесена на перші вихідні літа. Такими стали оргвисновки з попереднього святкування. Ніби надолужуючи згаяне, городяни “гуділи” тиждень, з 2 по 8 червня 2009-го. Був пробіг ретроавтомобілів, боді-арт-шоу, конкурс полуничних десертів, мистецький форум “Древляндія”. А представників ЗМІ катали на повітряній кулі. Її понесло на труби “Азоту”, і там, на висоті між 55 та 80 метрами, вона деякий час маневрувала між абсорберами і регенераторами. Журналісти опозиційної до міського голови газети відразу ж відрапортували громаді: організатори могли “підірвати все місто”. Ну все не все, але “салют” й справді міг бути ще той.
725-річчя. Попередню круглу дату відзначали 4-5 червня 2011 року. Фішкою святкувань стала стіна-мозаїка із чотирьох тисяч облич черкащан: той самий фейсвол “Ми – Черкаси”, який нині демонтують. Традиційний фестиваль “Древляндія”, перша туристична виставка, 42-метрове желе з полуниці, виступ італійських піаністів, тисяча байкерів на вулицях. Далі буде…
Борис Юхно
