Желді, Кліматичі, Жовнин, Жовнино, Жовнине…

Дата: 18-09-2016, 11:48

Желді, Кліматичі, Жовнин, Жовнино, Жовнине…
Історія села Жовнине має дуже давню історію. Біля старого села, нині потопленого водами Кременчуцького водосховища, виявлені пам’ятки Черняхівської культури, датовані ще ІІІ – V ст. н. е. ­Деякі з них представлені зараз у сільському музеї.
Перша згадка про поселення з на­звою Желді зустрічається в Іпатіївському літописі 1116 року. Його заснував князь Ярополк, син Володимира Мономаха. Місто-фортеця було збудоване на правому березі Сули, де вона впадає у Дніпро. Це був один із опорних пунктів для захисту кордонів Русі від печенігів.
Оборонна лінія, зведена вздовж річки Сули, перша приймала на себе удари кочівників. Сула тоді була природним кордоном Русі, за нею починалися «земли незнаемы». Життя тут межувало зі смертю: сміливі й витривалі жовняни були завжди напоготові захищатися від завойовників.
1239 року Орда Батия знищила місто. Лише на початку 16 століття на його місці згадується урочище Кліматин (Кліматичі). 1624 року князі Вишневецькі заселили його, залишивши за ним назву Жовнин (Жовник).

У документах 1628 року Жовнин згадується вже як містечко. Влітку 1638 року неподалік відбулася Жовнинська битва між повстанцями на чолі з гетьманом Яковом Острянином і Дмитром Гунею та урядовим військом Речі Посполитої.
Від 1648 року Жовнин було сотенним містечком Чигиринського полку. У 50-70-х роках 17 століття Жовнин не раз зазнавав нападів турків і татар. 1678 року татари навіть захопили містечко, але невдовзі їх вигнали козаки.
Постійну готовність захищати рідну землю відобразили й на гербі села. У документі від 1760 р. на печатці Жовнина зображено перехрещені шаблю і стрілу. Під таким гербом село живе й зараз.
Містечко тривалий час процвітало економічно й культурно: на початку 20-х років 19 століття тут діяли два селітрові заводи та винокурний. Щороку відбувалося по три ярмарки, на які з'їжджалися купці з інших губерній, і навіть із Росії. У 1885 році тут нараховували 778 господарств із населенням 4 296 осіб. На початку 20-го століття в селі діяли дві парафіяльні школи та парафіяльне училище.

Гордістю краю стали творчість письменника Михайла Старицького та композитора Миколи Лисенка. Старицький – уродженець неподалік розташованих Кліщинець, а Лисенко провів юність у Жовнині. Троюрідні брати часто гостювали одне в одного, спілкувалися, ділилися думками. Проводячи у сільських маєтках свої канікули , були зачаровані місцевими обрядовими дійствами, саме тут почули українські пісні й уперше прочитали «Кобзаря». Микола Віталійович саме тут уперше спробував свій композиторський талант, а Михайло Старицький, імовірно, був натхнений тутешньою красою, коли писав «Ніч яка місячна…» У Жовнині також гостювала Олена Пчілка.
Із грудня 1919 року в село прийшла радянська влада. Згодом комуністи змінили назву козацького містечка – додали в кінці букву «О», на манер російських поселень. Старі люди у селі досі кажуть «Жовнин».
Селу довелося перетерпіти примусову колективізацію, Голодомор, Сталінські репресії. Із 1919 року по 1939-ий містечко з навколишніми хуторами з 5-тисячним населенням утратило близько 2-ох тисяч жителів Жовнина.

За радянських довоєнних часів тут діяло багато колективних господарств зі спільного обробітку землі, птахівництва, тваринництва, маслозавод, машинно-тракторна станція. Працювала лікарня на 25 ліжок, середня і три початкові школи, кінотеатр.
У вересні 1941 року село окуповали німецькі війська. 360 жителів було відправлено на роботи до Німеччини. 27 вересня 1943 року Червона армія відвоювала село. Понад 700 жителів села воювали на фронтах Другої світової війни. З них 342 полягли на полях бою.
У зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС у 1959 році Жовнине перенесли з долини Сули на захід, на підвищену терасу Дніпра, за 6 км від колишнього місця розташування, а територію старого села було затоплено. Деякі господарства переселені до Кременчуцького району Полтавської області, Херсонської і Кримської областей.

Переселення стало тяжким ударом для Жовнина – село втратило частину підприємств, вигідне розташування на дорозі вздовж Дніпра, затоплені були родючі чорноземи. Місцеві вимушені були лишати рідні хати і садки, могили близьких людей на поталу великій воді і їхати обживати степ. Під водою лишилися столітні й навіть тисячолітні археологічні, історичні, культурні пам’ятки.
З січня 1965 року село включене до Чорнобаївського району Черкаської областi. У роки незалежності назву «Жовнино» змінили на «Жовнине».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода