Селище Вільшана має дуже давню історію
Заснована Вільшана ще за часів розквіту Київської Русі. У письмових документах уперше згадується як місто в 1598 році. Назва населеного пункту походить, очевидно, від річки Вільшанки, відомої з літопису ще з ХІІ століття. Побутує й інша версія про те, що «Вільшана» — похідне від словосполучення «вільним — шана». У самому селищі відома легенда, що дочці Ярослава Мудрого – Ольші (Олісаві) – належало поселення, яке називали острожок Ольші (назва згодом трансформувалася у Вільшану). У першій половині XVII століття соціальне, національне й релігійне гноблення призвело до спалаху Національно-визвольної війни 1648–1654 років проти польсько-шляхетського панування, в якій вільшанці боролися під проводом козацького полковника Максима Кривоноса, котрий, за деякими відомостями, народився у Вільшані.
Згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 року, Вільшана залишалася під владою шляхетської Польщі. У 1791 році Ольшанський ключ перейшов у власність Василя Енгельгардта, а пізніше – до його сина Павла. Згодом Вільшана у складі Правобережної України перейшла до колоніальних володінь Росії.
У 1830 році Вільшану отримала у спадок графиня Олександра Браницька.
На кінець XIX століття у містечку проживало більше 3 000 жителів, діяли синагога, сільський банк, цукровий завод, поштове відділення, було дві дерев’яні православні церкви. Крім того, коштом земства і Браницьких 1895 року було побудовано лікарню, казенну лавку, 4 заїжджі двори, будинок для бідних. Ще були в містечку аптека, млини (2 водяні та 5 кінного приводу), 12 кузень; працював фельдшер.
Улітку 1921 року в Вільшані було обрано сільську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Очолив її член КНС Г. С. Костенко.
Унаслідок нового адміністративного поділу в березні 1923 року Вільшана стала районним центром Вільшанського району Шевченківського округу.
28 липня 1941 року гітлерівці окупували село. Під час Другої світової війни Вільшана була 393 дні в окупації. З перших днів вороги почали розстріли, на каторгу до Німеччини вони вивезли 649 осіб. 6 лютого 1944 року після тижневого бою частини 1-го та 2-го Українських фронтів відвоювали село в окупантів. Бої за Вільшану тривали майже тиждень.
У 1965 році село Вільшана отримує статус селища міського типу.
З Вільшаною тісно пов’язане ім’я Тараса Шевченка. 1828 року, бажаючи навчитися малювати, допитливий хлопець іде до вільшанського управителя маєтком поміщика Енгельгардта за дозволом навчатися у маляра. Але замість науки його приставили попихачем до панської кухні. Пізніше, під час подорожі в Україну (1843 – 1845 рр.), Шевченко заїжджав до Вільшани, а 1853 року двічі відвідував її. Село згадується в поемі «Гайдамаки» та в інших творах поета.
У селищі діють два музеї: Музей історії смт Вільшана, у якому можна дізнатися про історію селища, та музей «Вільшанська світлиця», який має вигляд стародавньої селянської хати. Усі експонати для світлиці зібрані в селищі. Крім того, у «Вільшанській світлиці» є кімната, присвячена Володимиру та Віталію Кличкам, родина яких походить із Вільшани. У світлиці розміщене родове дерево Кличків, речі боксерів, які вони передали до музею.
Вільшанці пишаються тим, що мають багату історію рідного краю: від Трипілля й до сучасності. Довгий час краєзнавчим музеєм та дослідженням історії селища займався Іван Петрович Гуріненко, завдяки якому і проводилися рятівні дослідження трипільського поселення у Вільшані. У центрі селища, на місці будівництва церкви, кілька років тому було знайдено трипільське поселення: посуд, зернотерки, деталі від ткацького верстату, фігурки жінок. Нині справу Івана Гуріненка продовжує завідувач відділу бібліотечної роботи Оксана Христенко, яка, зібравши архіви вже, на жаль, покійного Івана Гуріненка та власні матеріали, планує незабаром видати історію Вільшани.
