Ця подія відбулась учора за участі студентів і викладачів навчального закладу, учасників АТО й представників обласної влади. Меморіальну дошку відкрили випускнику ліцею Володимиру Самишкіну, котрий загинув у боях на Сході країни. Про це «Нова Доба» дізналася в прес-службі ОДА.
Цьогоріч у жовтні хлопець мав відсвяткувати свій 23-ій день народження. Він народився в Ашхабаді (Туркменістан), а потім його родина переїхала в село Молодецьке, що на Маньківщині. Із часом Володимир втратив маму й залишився під опікою старшої сестри Ельвіри. Однак не втративши віри й сил, згодом вступив до Черкаського професійного ліцею, де навчався 3 роки та здобув професію автослюсаря і водія транспортних засобів. Після закінчення навчання юнак пішов на контрактну службу до 25-ї десантної бригади. І в районі м. Шахтарськ, захищаючи територіальну цілісність країни, 31 липня загинув. Його поховали в Дніпропетровську й посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Класний керівник хлопця, викладач ліцею Вікторія Грон, згадуючи про учня, сказала: «Не зважаючи на те, що Володя був сиротою, він мав завжди охайний вигляд. На нього було приємно глянути: стрункий, підтягнутий, спортивний хлопчина, не маючи згубних звичок, серйозно займався спортом, готуючись до майбутнього дорослого життя. Пам’ятаю, йому дуже не вистачало мами. Та закінчивши ліцей, він почав відповідально готуватися до служби в ЗСУ. Пройшов відбір, вступив на контрактну службу, а далі – АТО… а потім – бої за місто Шахтарськ на Донеччині. 31 липня минулого року, прикриваючи відхід колони із пораненими, Володя та його товариші потрапили під танковий обстріл».
Заступник голови – керівник апарату ОДА Віталій Коваль, звернувшись до присутніх, сказав, що неодноразово бував на Сході і кожного разу бійці, які виборюють там нашу незалежність, переказували молоді, що воюють і відстоюють в АТО право молодого покоління здобувати знання та жити в мирній країні.
– Цінуйте це, – звернувся до студентів Віталій Володимирович. – Так сталося, що протягом двох останніх років українська нація, яка має тисячолітню історію, має довести всьому світові, і в, першу чергу, собі, що не дарма в тексті нашого Гімну є слова: «Душу й тіло ми положем за нашу свободу…». Володимир, не вагаючись, зробив те саме: не будучи уродженцем України, але по духу саме таким – пішов захищати нашу землю та ваше право навчатись. Тож, маємо бути гідними пам’яті Володимира й усіх загиблих Героїв.
Один із АТОвців Сергій, згадуючи події на Сході, мовив: «По-різному було, часом страшно. Але ж ми знаємо, що тут наші батьки, сестри, брати, яких повинні захищати. А ще впевнено скажу: наш батальйон, та й інші, повернемося сюди лише тоді, коли відстоїмо рідну країну. Адже ви, – звернувся до молоді АТОвець, – наше майбутнє, і ми зробимо все, аби вас захистити».
