У пресі вже були згадки про панно Сергія Сосуліна у залі черкаського аеровокзалу. Поява цього, на жаль, незакінченого твору почалася з того далекого дня, коли я у крамниці науково-технічної книги на колишній вулиці Урицького придбав виданий 1978 року двотомник Вадима Шаврова «Історія конструкцій літаків в СРСР» (посмертне видання його картотеки).
В. Шавров був не лише відомим авіаконструктором, а й збирав відомості про усі вітчизняні літаки. Перший літак В.ШавроваШ-1 пілотував 26 лютого 1930 року відомий льотчик Валерій Чкалов, але у негоду зазнав авараії і літак вже не відновили. Зате другий літак АШ-2 будували серійно і випустили кілька сотень машин. Особливо придатним він був в Арктиці. Літав АШ-2 понад 30 років і не поступався за тривалістю використання літакові По-2.
Саме з технічної книжки В. Шаврова, я дізнався про лети в Черкасах у 1910 і 1911 роках братів Касяненків. Братів не стало в роки сталінських репресій, тому історики авіяції про них не згадували. Коли постало питання окраси в новому аеровокзалі, я розповів про братів Касяненків. У Києві мене підтримав головний редактор газети «Крила України» Михайло Ляховецький, пристрасний дослідник історії українсьнкої авіяції. Він мав вплив у керівництві Українського управління цивільної авіації і проект затвердили.
Черкаський художник Сергій Сосулін мав намалювати братів Касяненків і льотчика Петра Нестерова, який літав на їхній машині у Києві. А також літачок на старими Черкасами. Мистець передчасно обірвав своє життя, панно залишилося незакінченим і його колега Олександр Студені зафарбував половину його, де були Черкаси. Я відвідав вдову художника і вона повернула мені книжки з історії авіяції, які я дав йому для просвіти. Усе ж ми повернули Касяненків до Черкас.
Андрій, Іван та Євген Касяненки (був ще й Григорій, який вчився в університеті і потім також працював у галузі авіабудування) вчилися у Київському політехнічному інституті й щоліта приїздили до Черкас. А наприкінці жовтня 1909 року було утворене Київське товариство повітроплавання.
Брати Касяненки також узялися за спорудження літальних апаратів й з 1910 по 1921 рік побудували шість літаків власної конструкції.
Перший літак братів Касяненків був збудований і випробуваний у серпні 1910 року. Він став третім спроектованим і побудованим в Україні літаком, який зміг відірватися від землі. Свого першого літака брати Касяненки складали під час літніх вакацій у Черкасах. Власними заощадженнями допоміг їм батько. Випробування відбулися 31 серпня. Летіти випало Євгенові. Перший політ пройшов вдало. Але пізніше апарат був пошкоджений, а пілот зламав ногу.
Наступний літак був випробуваний у Черкасах 1911 року. Третій літак «Касяненко-3» мав багато новацій, зокрема в управлінні літаком. Будували його в Петербурзі спеціально до конкурсу 1912 року, але під час випробувань 28 жовтня він зазнав аварії і відновлювати його брати вже не стали.
З братами товаришував штабс-капітан Петро Нестеров, видатний пілот і теоретик авіяції. Легкий літак «Касяненко-4», побудований у 1913 році, підняв у повітря саме П. Нестеров. Це була перша в історії вітчизняної авіації авієтка – малопотужний і дешевий літак.
Під час Першої світвої війни брати забезпечували ремонт збитих німецьких і австрійських літаків і випускали повітряні гвинти «Брати Касяненки», якими постачали весь Південно-Західний фронт. Державні замовлення на гвинти дали змогу працювати над новим літаком. Він отримав неофіційну назву «Торпеда». Цей винищувач мав кулемет, стріляти з якого пілот міг з допомогою тросової тяги. Льотчиком-випробувачем став Андрій Касяненко.
У 1917 році Євген і Григорій були обрані до Центральної Ради. Є. Касяненко брав участь у випуску першої радянської україномовної газети «Вісник УНР».Газетні виступи Є. Касяненка були для більшовиків особливо цінними,тому що мало хто з них володів українською мовою.
Старший брат Іван Касяненко деякий час він був комісаром 143-го полку, а в 1919 році став членом більшовицької партії. Андрій Касяненка залишився інженером, але критикував більшовиків за погром у Києві і писав у газеті, згадуючи Михайла Коцюбинського: «Чи сподівався коли-небудь цей світовий художник-поет, що щось подібне до месинського погрому зробить не стихія, а юрба військових людей, народним військовим секретарем котрих буде його син Юрко? Певно ні, бо від однієї думки про це можна збожеволіти».
У листопаді 1920 року Комісія по управлінню вищими школами Києва видала наказ щодо відновлення Київського політехнічного інституту. Була призначена Організаційна рада, до складу якої увійшов Євген Касяненко, а Іван був призначений заступником ректора. Уже восени 1921 року Київський політехнічний інститут розпочав навчання майбутніх авіаційних фахівців. На цей період припала й остання спроба Касяненків збудувати на Київському авіазаводі літак власної розробки, призначений для кавалерійських з’єднань. Однак через відсутність двигуна і матеріялів будівництво не було завершене, а Євген Касяненко виїхав працювати в торговельній місії УРСР у Німеччині, організував придбання літаків для товариства «Укрповітрошлях», перед яким було поставлене завдання налагодити в Україні пасажирські й вантажні повітряні перевезення. Із закордонного відрядження Євген Касяненко повернувся до Харкова, де у редакції газети «Вісті ВУЦВК» після трагічної смерті головного редактора – відомого поета і політичного діяча Василя Еллана-Блакитного очолив редакцію, оселився у відомому харківському кооперативному будинку письменників «Слово».
Іван Касяненко після відкриття Київського сільськогосподарського інституту став його першим ректором, а потім головою правління товариства «Укрповітрошлях» і мав вирішальний голос у заснуванні Харківського авіабудівного заводу, головним конструктором якого став талановитий конструктор Костянтин Калінін, вбитий в катівні НКВД 1938 року. Іван Касяненко очолив також метеорологічну службу України у 1929 році.
Андрій Касяненко був одним з організаторів льотних шкіл в Україні, очолив відділ обладнання в Конструкторському бюро К. Калініна у Харкові, виступав невтомним пропагандистом авіації. Свої статті Андрій Касяненко друкував українською мовою.
11 серпня 1937 року Євгена Касяненка заарештували і напередодні 1938 року за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР розстріляли. Одночасно з братом був заарештований і Григорій Касяненко. Рік його смерті невідомий. Іван Касяненко після арешту навесні 1938 року його друга К. Калініна був одним з небагатьох людей, які не відвернулися від його сім’ї. 15 жовтня 1939 року заарештували Івана Касяненка. З таборів він уже не вийшов. Щодо Андрія Касяненка, певних відомостей немає. Навіть дата його смерті в різних джерелах подається різною.
У цій розпвіді я посилався на дослідження Київського політехнічного університету ім. Ігоря Сікорського.
