Сповідь #татадоньки, або Як зрозуміти жіночу логіку

Сповідь #татадоньки, або Як зрозуміти жіночу логіку

Моїй донечці виповнилося дев’ять років. Дев’ять років тому я став – #татодоньки. Дев’ять років тому моє життя поділилося на «до» і «після». Дев’ять років тому я почав розуміти, що світ насправді ділиться чітко на дві позиції, дві точки зору, два світогляди і кожен з них має свою силу і свої слабкості. Дев’ять років тому в моє серце марсіанина увійшла маленька мешканка з планети Венера. Тихо, спокійно, але впевнено і наполегливо. Все, що було до цього – багаторічне спілкування з однолітками в спідничках, навчання на «дівчачому» факультеті і навіть одруження – за силою впливу на свідомість практично нічого не значило порівняно з цією подією. Бо знаєте… все те було якось зовні… а це мале дівчатко увійшло прямо в душу. Ні, не увійшло, вийшло з неї, або краще сказати – проросло. Десь так, як паросток проростає з каменя, розколюючи його, але разом з тим надаючи йому нового сенсу.

Боюся, я ніколи не зможу пояснити іншим чоловікам, що відчуваєш, коли оченята манісінької але вже жінки дивляться на тебе, як на «свого», а не на як представника протилежного табору. Як і не зможу ніколи більше дивитися на жінку, як на «партнера», від якого потрібно просто добитися свого… Не зможу пояснити, як поступово, день за днем, подія за подією, ця маленька венеріанка обертає тебе в свою віру, вчить бачити світ її очима і розуміти її спосіб мислення. Не раз чув від чоловіків, що жінку неможливо зрозуміти. Що в жінок немає логіки. Ну. Це правда. Нема. Чоловічої нема. Є жіноча. Не менш мудра і не менш дієва. Але для того, щоб зрозуміти це, потрібно стати хоч трішечки, але жінкою. Ну, або хоча б її татом.

Все. Досить теорії. Далі просто хочу навести кілька цитат зі свого записника, який я веду вже багато років. Це якби не зовсім «привіт, мій любий щоденник», але щось в цьому роді )) Думаю, кілька тез, вихоплених із записів останніх 9 років, трошки підтвердять те, що написав вище.

* В кожній новій компанії вона веде себе дуже цікаво. Просто сидить і спостерігає. Інколи хтось із дорослих каже, вона у вас така сором’язлива. Я лише посміхаюсь. Я знаю, що насправді вона не соромиться. Вона вивчає. Характери, взаємостосунки в колективі, правила поведінки. Вивчає не розумом. Якби я запитав, вона б не змогла пояснити цього, але… коли процес збору інформації і її аналіз завершиться, вона відразу органічно віллється в колектив. Так, неначе там завжди і була.

* Інколи мене дивує її безстрашність, яка межує з якимось безрозсудством. Але ще більше дивує те, що її ризиковані дії рідко коли закінчуються невдачами. Якби не йшлося про дитину, я б сказав про вміння прораховувати чинники, які для мене не зрозумілі. Вчора увечорі ходили в магазин. На неї почала гавкати собака. Света, яка в принципі боїться собак, підійшла до тварини і авторитетно заявила: «Собака, йди в будку!». Не повірите – псіна розвернулася і пішла. Звідки вона знала, що саме ця їй підчиниться?

* Цікаво спостерігати, як вони гуляють з братом. Під час спілкування вона перетворюється на його міні-копію. Це не просто однакова гра чи слова. Це ідентичні жести, рухи, погляди, думки, навіть світогляд. Але він навіть не здогадується, що це все – просто спосіб спілкування. Результатом якого є те, що вона отримує те, що їй від нього потрібно. Те, що вона думає насправді, про його систему цінностей, – то лише її справа.

* Робила шкоду. Насварив. Сховалась у спальню. Потім вийшла звідти. Підійшла і сказала. «Значить так! Я з тобою не дружу! Поняв?» Розвернулась і пішла. Ледве помирилися. Причому нікого не здивувало, що миритися пішов першим я…

* Постійно звертаю увагу, що вона дуже тонко відчуває людей і стосунки між ними. В кожній дрібниці. Швидко змінює висловлене вголос судження, якщо воно суперечить тому, яке висловив лідер. Це не значить, що вона так думає насправді. Її думка стала і незмінна. І якщо вона тобі довіряє, то тихо і непомітно для інших поділиться своїм баченням.

* Звернув увагу, що Света дуже переймається художніми образами. Коли вона дивиться мультик, чи слухає казку, її просто не можна відірвати якимись реальними проблемами. Також цікаво, що в історії її цікавлять не події, а стосунки між персонажами. Мені здається, вона так вчиться, вбирає в себе різні наведені ситуації, як фрагментики своєї майбутньої поведінки.

* Сьогодні принесла стільчик до шафи. Видерлася на нього. Дістала мамині парфуми і стоїть духається. Потім прийшла до мене. «Тятя, я пахну?». Почувши ствердну відповідь викрутилася з обіймів і вся така ділова пішла собі в спальню гордовито задерши носика. Я не думаю, що їй потрібно знати, чи справді вона пахне. Їй потрібно, щоб я це знав, і щоб сказав їй про це.

* Придумала собі нову гру. Одягання. Експериментує з різним одягом. Одягає на себе все, що знайде, а потім береться за ляльок. «Все» – це справді все, у тому числі одноразові целофанові пакети для заморожування. Одяг для неї це не просто зміна зовнішності. Це зміна образу поведінки і навіть мислення.

* Вимкнули світло. Ми всі сиділи на кухні. Раптом вона раптово нахилилася над самою свічкою. Вогонь миттю перестрибнув на волосся. Злякалися ми всі, якщо чесно. Насправді, не багато й згоріло. Трішки підстригли. Все норм. Коли допитувалися, навіщо, пояснила із сльозами на очах: «Вогонь. Він такий красивий, як квіточка. Я хотіла понюхати, чи й пахне він так само».

* Дуже любить вигадані розповіді про Мішутку. Ми їх придумуємо буквально на ходу. Сюжети можуть бути будь-які, головне, щоб головним персонажем був Мішутка. Себто маленький ведмедик. Якось думав, аби записати всі ці історії, вже можна було б книжку видать.

* На ніч як завжди дуже просить розповісти казку про Мішутку. Інколи вже просто не вистачає сили. Не свариться, не вимагає. Просить. Лагідно, спокійно, але наполегливо. Цікаво, що ця наполегливість у неї не агресивна. Вона готова практично безкінечно і впевнено йти до поставленої мети, не забуваючи, що хотіла. Може займатися й іншим чимось, але завжди пам’ятає про те, що хотіла раніше, і обов’язково повернеться до нього.

* Сьогодні зранку померла рибка в акваріумі. Переживала. Всім, кого зустрічала, розповідала: «Я собі іду спокійно, дивлюсь на акваріум і раптом бачу: а рибка померла! Тепер у мене немає рибки!». Всі її жаліють. Плаче, але очі аж світяться від щастя. Рибка вторинна. Головне навчитися захоплювати увагу інших, тримати її на собі, не дозволяти переключитися на щось інше якомога довше. Увага – то можливість впливати на інших.

П.С.: В когось може виникнула думка про те, що якесь неправильне в мене «випрошування привітання для доці». Ну, може, тому, що це і не зовсім випрошування. Це мої невеличкі життєві спостереження. Може просто ІМХО та і все. А може вони допоможуть комусь із моїх однопланетників-марсіан зрозуміти отих «незрозумілих» венеріанок 😉

Сповідь #татадоньки, або Як зрозуміти жіночу логіку

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x