Старша медична сестра обласного лікувально-діагностичного гематологічного центру Тетяна Мошенська проробила на своїй посаді вже більше 20 років. За цей час справжньому професіоналові доводилося мати справу із завданнями практично будь-якої складності і допомагати пацієнтам із різноманітними захворюваннями. Думками про те, якою має бути справжня медсестра, про особливості її роботи і про те, які вимоги ставить нинішня епоха перед людьми цієї професії, медпрацівниця поділилася із нашими кореспондентами у ексклюзивному інтерв’ю «Новій Добі».
– Як давно ви в медицині?
– На цій посаді працюю з 1999 року, а взагалі – з березня 1998 року. В заклад прийшла відразу після закінчення Черкаського медичного коледжу. Тут виросла, тут і навчалася. До речі, ніхто з рідних не був медиком. Я перша. Після школи певний час думала, ким стати: медиком чи економістом. Зупинилася на першому. Цікаво, що я завжди хотіла бути саме медичною сестрою, професію лікаря навіть ніколи й не розглядала. І, знаєте, за ці 20 років, що я працюю тут, ніколи про це не пошкодувала. Це моя робота, і я її дуже люблю.
– Чим займається більшість часу старша медична сестра?
– Я контролюю роботу медичних сестер, видаю призначені лікарські засоби, за які я несу матеріальну відповідальність. Також допомагаю медичним сестрам. Причому нерідко допомоги вони потребують не лише під час маніпуляцій, а й у вирішенні організаційних питань по відділенню. Також асистую лікарям. Особливо це актуально зараз, коли ми розпочали робити трансплантації кісткового мозку.
– Скільки медсестер під вашим керівництвом?
– Нині у відділенні працює 18 медичних сестер, але це ще не повна кількість. Загалом лишаються вакантними ще 7 подібних посад. Якось так склалося, що ми відразу втратили багато спеціалістів. Це були переважно молоді дівчата. Хтось вийшов заміж і разом з чоловіком переїхав в інше місто, хтось пішов у декрет. Був у нас навіть один медбрат. Але він потім теж одружився, в родини виникла гостра потреба в грошах і вони виїхали за кордон. А загалом проблема з медичними сестрами властива багатьом закладам з такою інтенсивністю роботи як у нас.
– А у вашому відділенні робота медсестри чимось відрізняється від інших?
– І кількістю, і якістю. Нас недаремно порівнюють з реанімацією. Навантаження на медсестер дуже велике. Взагалі стаціонар розрахований на 48 пацієнтів стаціонарних і 12 денного перебування. У зв’язку з карантином у нас зараз менше 40 хворих не буває, а взагалі і 60 є, і 70. Тобто в нас нема такого, щоб гуляли ліжка. Буває так, що на одну медичну сестру після обіду припадає до 40 осіб, багатьом з них треба робити різноманітні маніпуляції, переливання компонентів крові, хіміотерапію. І все це потрібно робити в певний час. Наприклад, фактично всі хіміопрепарати стараються вводити до 16.00. Коли до нас приходять молоді медичні сестри, ми їм кажемо, що тут ви навчитеся всього. Після нас не страшно вже нічого.
– Напевно, щоб працювати у вас, вже потрібно мати якийсь досвід роботи в медицині?
– Навпаки. Нам навіть краще навчити молоду медсестру, яка тільки прийшла після навчання, щоб вона вміла правильно все робить. Ми запрошуємо до себе молодь. Їм є чому повчитися, а нам є що показати і розповісти. Досвід, який вони тут отримають, просто колосальний. Це і постановка катетерів, і правильне визначення групи крові, і вміння правильно перелити цей компонент крові, розрахувати дозу антибіотика, дозу цитостатика. Це все величезна практика, якої не навчать у жодному коледжі.
– Але з огляду на те, що є вільні вакансії, молодь не дуже поспішає до вас?
– На жаль, так. Ми й запрошували, і по радіо давали оголошення, коли в нас була просто колосальна нестача медичних сестер. Бо були такі випадки, що до нас за рік взагалі ніхто не прийшов, а наші пішли в декрети або повиходили заміж і виїхали разом з чоловіками. Розумієте, молодь хоче все і відразу. Студенти, які проходять у нас практику, зізнаються, що не збираються працювати в Україні. Вони хочуть відразу отримувати по дві тисячі доларів, не маючи при цьому ні досвіду, ні вміння, ні знань, як практично використовувати отриману теорію.
– Якщо вже заговорили про кошти, то чи достатньою є оплата праці медсестер у вашому відділенні?
– Заробітна плата медсестер нашого відділення найвища і в закладі, і в порівнянні з іншими закладами. У нас жодна медсестра не отримує мінімальну зарплату. Кожна має додаткові оплати. Адже заробітна плата зараз залежить від навантаження і від пролікованих. У нас вистачає і того, й іншого. Щоправда зараз трохи вплинув коронавірус і карантин. Через зупинку транспорту пацієнти не мали змоги добратися до закладу.
– Так коронавірус додав певних перешкод в роботу практично всіх галузей суспільства. Як ще він вплинув на вашу діяльність?
– Кардинальних змін в нашій роботі не відбулося. Ми працюємо у звичайному режимі. Спочатку, щоправда, були проблеми з доїздом на роботу, адже в нас більшість працівників із прилеглих сіл, але завдяки Віктору Володимировичу Парамонову, керівнику нашого закладу, та волонтерам вдалося налагодити доїзд медиків. Також самі, хто має машину, возимо один одного, лікарі возять своїх співробітників. На щастя, і для нас, і для пацієнтів, не було жодного дня, щоб хтось не вийшов на роботу, чи не міг доїхати. Думаю, якщо ти любиш свій колектив і свою професію, то є стимул іти на роботу.
– Якщо говорити про стимули, що для вас є найприємнішим у вашій роботі?
– Видимий результат. Бувають дні, коли до нас привозять тяжкого хворого, але після лікування людина може сама піти додому. Радує, коли приходять люди, які вилікувалися. Розповідають, що можуть самі себе обслуговувати, бути повноцінною частиною суспільства. Це завжди дуже надихає і окриляє.
– А що є найважчим?
– Моральне навантаження у випадках, які протилежні тому, про що я щойно казала. Медицина, на жаль, ще не вміє творити чудес. Буває, що людина запізно звернулася по лікарську допомогу, і ми бачимо, що незважаючи на всі наші зусилля, результат не радує. Особливо, коли йдеться про молодих пацієнтів. Інколи такого віку, як наші діти. Це дуже важко. Звісно, бувають дні, коли просто фізично складно все встигнути і все зробити. Важко сестрам під час чергування на посту, коли потрібно працювати цілу добу, але до фізичного навантаження можна звикнути, а до морального – ні.
– Де берете сили для відновлення?
– Вдома. Маю чоловіка, діти вже майже виросли. Доньці 20 років. Навчається на філолога в нашому національному університеті. До речі, був у її житті певний період, коли розмірковувала, чи не стати їй і собі медиком, а потім передумала. Ми з чоловіком не наполягали, бо вважаємо, що діти мають право на власний вибір життєвого шляху. Синові вже чотирнадцять. Йому більше до душі математика та програмування. Зараз карантин, то він сам знаходить в інтернеті якісь сайти, уроки, курси з програмування, сам вчиться. Стараємося збиратися вдома щовечора. На вихідних, якщо я не працюю, то теж проводимо час разом: ходимо у боулінг, або в кіно. Звісно, діти вже дорослі, в них своє особисте життя, свої друзі, компанія, але все одно стараємося бути більше разом.
– Маєте якесь хобі?
– Знаєте, я свого часу дуже цікавилася різним прикладним мистецтвом. В школі і на вишивання ходила, і на макраме. Мені взагалі вчителі рекомендували пов’язати долю із образотворчим мистецтвом. Я малювала дуже красиво. Зараз не малюю, але дуже люблю виготовляти своїми руками різноманітні вироби: подарунки, магнітики, різні невеличкі красиві речі. Мені це подобається, особливо коли є час і натхнення.
– Якби була можливість, щоб хотіли покращити в своїй роботі?
– Мінімізувати паперову діяльність. В нашій роботі ще багато різноманітної паперової роботи. Різного роду оформлення, списування, ведення документації. Це займає багато часу. На щастя, ми вже практично перейшли на електронний вид роботи. Буквально ще місяць-два і всі історії, документація, протоколи лікування будуть в електронному вигляді. Тоді в мене буде більше часу, який можна буде приділяти медсестрам. Ще одна важлива річ – це можливість постійного росту. Ми з колегами постійно шукаємо способи підвищити якість своєї роботи. Шукаємо в інтернеті, розпитуємо, вчимося в лікарів. В медицині не можна без постійного розвитку і росту. Тільки так ти можеш допомагати. А якщо медик не надає ніякої допомоги людям, ні фізичної, ні лікувальної, ні моральної, то йому краще піти зі своєї посади.
– Як людина з таким великим досвідом, щоб ви хотіли порадити своїм колегам в день вашого професійного свята?
– Основне в медицині – це чесність. Проконтролювати роботу усіх співробітників відразу неможливо, але й сховати результат недбалості теж не вдасться. Тому якщо щось не знаєте, щось забулися, не бійтеся запитати, уточнити. Навіть якщо помилились і щось зробили не так – краще зізнайтесь відразу. Тоді лікар скоригує лікування і вдасться уникнути наслідків. Набагато гірше, коли медсестра промовчить, намагатиметься приховати свою помилку, і це відіб’ється на стані здоров’я пацієнта. В медицині корона з голови спадає дуже швидко, особливо в таких відділеннях, як наше. Наприклад, коли йдеться про цитостатики. Скажімо, потрібно вирахувати саме ту дозу, яку призначив лікар. Буває, що досвідчені медсестри, не можуть відразу це зробити. Тоді ми радимося, допомагаємо одна одній. І в цьому немає нічого страшного. І я не боюся запитувати, і лікарі. Це все дуже важливо, але головне для медика – бачити себе в цій професії. Не дивитися на розмір заробітної плати. Вона буде постійно змінюватися. Зараз вона така, через рік може бути вдвічі більша. Якщо ж ти себе бачиш в цій роботі, якщо хочеш працювати, то ти навчишся робити все, а якщо не хочеш, то я вважаю взагалі не потрібно йти в медицину.
