Сакральні пам’ятки Чигиринщини в творчості Т. Шевченка. «Каплиця. 1845 р.»: спроба атрибуції
Стаття присвячена атрибуції маловідомої роботи Т. Шевченка, 1845 р., що була введена до наукового обігу як «Напівзруйнована каплиця». Авторки обґрунтовують свою версію атрибуції споруди, як каплиці Медведівського замку, на основі виявлення зображення тієї ж споруди авторства К. Пжишиховського та описів замку З. Фіша та М. Александровича.
У часи відновлення історичної пам’яті та відтворення історичного середовища на надзвичайну увагу заслуговують зображальні джерела. Їх використання для відтворення та реставрації пам’яток історико-культурної спадщини України зумовлено тим, що вони нерідко є рідкісним, безцінним джерелом, яке фіксує вагомі для істориків, реставраторів та архітекторів деталі об’єктів, що втратили свій автентичний вигляд чи, навіть, були знищені. Саме такими джерелами є малюнки Т Шевченка, зокрема альбом 1845 р., створений ним в якості художника Київської археографічної комісії. Це не лише високохудожні твори, а й своєрідні подорожні нотатки, свідчення зацікавлень автора.
Дослідження малюнків з альбому розпочалося ще наприкінці ХІХ ст. Серед їх дослідників варто згадати О. Новицького, Д. Антоновича, М. Новицького. Сьогодні цим продовжує займатися шевченкознавець С. Гальченко, який у 2012 р. став упорядником факсимільного видання альбому Т. Шевченка 1845 р.
На жаль, навіть сьогодні не всі малюнки великого Кобзаря атрибутовані, не встановлено, які саме пам’ятки чи об’єкти на них зображені. Саме тому атрибуція та подальше опрацювання цих малюнків є важливими з огляду як відновлення історичного середовища, відтворення маршруту мандрівки художника, так і розкриття його зацікавлень, світогляду.
Всередині вересня 1845 р. як позаштатний художник Київської археографічної комісії, Т. Шевченко побував і на Чигиринщині. Він замалював місцеві старожитності та місця, які, очевидно, найбільш його вразили. Малярські роботи були вміщені у альбомі. На зворотному боці аркушів, де подані зображення, бачимо незакінчені роботи, ескізи, з-поміж яких особливу увагу привертає малюнок старої невеликої напівзруйнованої церкви чи каплиці. Оскільки на зворотному боці аркуша, де виконано малюнок, вміщено акварель «Богданові руїни в Суботові», більшість науковців схиляються до думки, що й на даному малюнку показано одну зі старих сакральних споруд Чигиринщини.
Це непримітне на перший погляд зображення розмірами 17,5х26,9 см привертало увагу не одного дослідника художньої спадщини Т. Шевченка. Воно було введене до наукового обігу у часописі «Київська старовина» 1890 р. як «полуразрушенная каплица без означенья местности», оскільки авторської назви сепія не мала. У наукових розвідках назва подавалася на розсуд авторів як «Неоконченный рисунок церкви», «Церква». Вперше сепію було репродуковано О. Новицьким у 1932 р. під назвою «Церква хатнього типу».
Проте інтрига, що ж то за культова споруда зображена у альбомі, зберігається і до сьогодні. Відповідь на це питання можна було б знайти ще на початку 60-х рр. ХІХ ст., коли старожитності Чигиринщини замалював К. Пжишиховський. Окремі його малюнки, де показані старожитності Чигиринщини, були більш відомими, хоча навіть на початку 2000-х рр. у студіях знаних істориків, архітекторів вони подавалися як «робота невідомого автора». (Чимало не менш інформативних робіт художника так і залишилися перебувати у статусі незаслужено забутих. Спробою відновити справедливість і повернути Чигиринщині одного із послідовних хранителів її історично-культурної спадщини стала книга «Наддніпрянська минувшина», де було опубліковано нарис, що окреслював малярський доробок художника та низку його малюнків) Сакральна споруда, зображена художником, є практично ідентичною згадуваній вище сепії Т. Шевченка з тією відмінністю, що Т. Шевченко показав будівлю із північно-західного боку, (із сторони Матросівського яру), що дало можливість побачити Тясминську долину, а К. Пжичиховський – з території внутрішньої частини самої цитаделі.
Звідси і чисто візуальна невідповідність у пропорціях будівлі. Споруда виглядає більш стрімкою у Пжишиховського і приземкуватою, неначе врослою у землю, у Шевченка. Отже, безсумнівно, перед нами – невелика за розмірами дерев’яна замкова церква чи каплиця, малюнок Т.Шевченка якої є, по суті, першим зображенням не лише частини Медведівського замку, а й стародавнього козацького містечка Медведівки!
Вперше малюнок К. Пжичиховського «Давня церква уніатська у Медведівці» був опублікований у варшавському «Щотижневику ілюстрованому» у 1862 р. як ілюстрація до стислого опису Зенона Леонарда Фіша – польського новеліста, мандрівника, публіциста, залишків Медведівського замку. Він зазначав, що малюнок зображає «давню церкву уніатську у Медведівці, єдину сьогодні у тих краях…».
Щоправда у 1856 р. Фіш подав більш детальний опис залишків замку, особливо цінними у якому є окремі деталі, що стосуються саме каплиці: «Верстах в 10-12 від Мотронинського монастиря, лежить стародавнє містечко Медведівка… Нічого в ньому не залишилося, що свідчило б про його пам’ятки, крім наполовину вже знищених ровів над Тясмином, оточених догниваючим частоколом, які свідчать, що на цьому місці мусив бути замочок і дуже давній, дерев’яний та сьогодні порожньої каплиці у стіні рову…».
Деталізує опис замку і Митрофан Александрович – історик, письменник, етнограф і краєзнавець, який побував тут у 1858 р.: «При въезде в Медведовку, меня поразил своим видом почти сохранившийся в целости замок. Пусть читатели не ожидают прочесть описание полуразрушенной средневековой донжоны. Замком в Украине называлось пространство, окопанное рвом и обнесенное полисадами; подобный замок был передо мною.
Я пошел осмотреть его; частокол цел почти везде и ров еще не обсыпался. Внутри стоит без окон и дверей униятская часовня, скамейки и иконостас еще целы. Когда я вошел в нее, мальчишки лазили по скамейкам, и выкручивали палочками воробьиныя гнезда…».
Враження, якими прониклися З. Фіш та М. Александрович від оглядин старожитностей Медведівки, наводять на думку, що і Т. Шевченко, подорожуючи до Холодного Яру, просто не міг залишити поза увагою стару занедбану замкову церкву чи каплицю і вирішив зробити тут невелику зупинку, щоб її замалювати.
Обидва малюнки зберегли виняткову інформативність, що разом з описами очевидців дозволяє відтворити вигляд частини Медведівського замку.
На сепії Т. Шевченка добре проглядаються залишки елементів фортифікації замку – валу та рову. Більш збереженими, на відміну від малюнку Пжишиховського, виглядають і фрагменти частоколу. Висота розміщення вікна округлої форми на стіні церкви чи каплиці вказує на можливість наявності у ній хорів. Споруду покрито ґонтом, який на малюнку 1845 р. виглядає ще доволі міцним, тоді як на малюнку Пжишиховського початку 60-х рр. ХІХ ст. чітко видніються численні провали. На маківці бачимо похилений хрест, якого вже не було на час відвідин Медведівки К. Пжичиховським.
На нашу думку, початок занепаду храму припав на 1819 р., коли у Медведівці було відкрито цегляний костел, і споруда замкової церкви чи каплиці перестала використовуватись за призначенням.
Отже, завдяки виявленим описам та іконографічним матеріалам, що з часу своєї появи на початку 60-х рр. ХІХ ст. не набули достатнього поширення, а тому так і залишилися маловідомими і практично недоступними не лише широкому загалу, а й шевченкознавцям, вдалося атрибутувати ще один художній твір Т. Шевченка. З огляду на це пропонуємо власну назву сепії «Каплиця Медведівського замку».
Таким чином, на Чигиринщині ідентифіковано ще одне шевченківське місце. У даний час –це центр села. Місцина знаходиться вліво від Свято-Успенського храму. І хоча відомо, що це місце колишнього Медведівського замку, перебуває у неприглядному стані: окрім того, що територія поросла чагарями, частина місцевих мешканців вивозить сюди сміття.
Актуальним є вирішення питання про наведення тут належного порядку з подальшим установленням пам’ятного знаку.
Адже в Україні існують десятки гіпотетичних верб, лип, дубів, під якими, за народними джерелами, відпочивав, малював, писав свої вірші Тарас Шевченко. І місцеві жителі свято у це вірять, всіляко популяризують і трепетно оберігають ці місця. Варто згадати наших сусідів кропивничан, де установлено велику кількість пам’ятних знаків, меморіальних дощок, що свідчать про перебування у краї відомих особистостей. На жаль, на Чигиринщині цього не спостерігається. Вражає байдужість до минувшини і владців, і пересічних громадян.
Щиро сподіваємося, що все-таки буде відновлена історична справедливість і медведівська громада, яка останнім часом заявила про себе, як про дієву, також долучиться до облаштування нововиявленого шевченківського місця, яке невдовзі стане однією з родзинок туристичних маршрутів Чигиринщини.
Надія Кукса, Яніна Діденко
***Авторки висловлюють свою вдячність кандидату архітектури, археологу Ю. Лукомському та архітектору-реставратору В. Бевзу за сприяння та допомогу, надані при підготовці статті
