Істографія. Великий переділ

Істографія. Великий переділ

Попередня територіальна оптимізація Черкащини тривала… 46 років: від 8 липня 1920-го до 8 грудня 1966-го. «Можем повторить»?

Нагадаю, хоч може то й зайве: за новим законом про територіальний поділ України, ухваленим 17 липня, замість 20-ти в нашій області буде лише 4 райони. Добре, хоч не повіти, як передбачалося у травні 2017-го. Між іншим – тоді цілком логічно «окреслювався» ще Смілянський і «в перспективі» він фігурував до останнього, тобто до кінця минулого року.
Тож ЧЕРКАСЬКИЙ об’єднає колишні Канівський, Черкаський, Смілянський, Городищенський, Кам’янський, Чигиринський та частину Корсунь-Шевченківського району; ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ сформують Шполянський, Звенигородський, Катеринопільський, Тальнівський та частина Корсунь-Шевченківського; УМАНСЬКИЙ матиме у своєму складі Маньківський, Жашківський, Монастирищенський, Христинівський та Уманський райони; ЗОЛОТОНІСЬКИЙ на Лівобережжі залишиться та приросте Драбівським та Чорнобаївським районами.
Ну а там, дивись, за -надцять років й сама область із усіма своїми новими районами стане частиною якогось нового мега-утворення в центрі України: однією з 5 чи 6 «земель», в якій, окрім неї, будуть Галичина, Поділля, Слобожанщина, Таврія… Нічого від себе: київські ініціативи часів Кравчука. Герб, прапор, нові гроші та нове адміністрування територій за зразком ФРН.

До 1920 року територія сучасної Черкащини входила до складу Київської (Звенигородський, Канівський, Уманський, Черкаський і Чигиринський повіти) та Полтавської (Золотоніський і частково Лубенський повіти) губерній. А 8 липня 1920 року, коли постановою ВУЦВК було створено Кременчуцьку губернію, до неї увійшли Черкаський і Чигиринський повіти Київської та Золотоніський повіт Полтавської губерній.
У 1922 році Кременчуцька губернія була скасована, Черкаський і Чигиринський повіти знову відійшли до Київської губернії, а Золотоніський – до Полтавської. Населені пункти з кількістю менше 1 тисячі осіб підпорядковувалися сільрадам.

Істотне уточнення адміністративно-територіального устрою з утворенням округ, а в їх складі районів, відбувалося у 1923 – 1924 роках. До утвореної Черкаської округи з центром у Черкасах увійшли райони, розташовані на території двох колишніх повітів – Черкаського і Чигиринського. Черкаська округа поділялася на райони, утворені на основі волостей. Утворено також Золотоніську і Уманську округи.
В листопаді 1923 року було ухвалене рішення про перейменування Богуславського району колишньої Київської губернії в Шевченківську округу з центром у Корсуні. У 1925 році відбулося чергове реформування і Шевченківську та Золотоніську округи включено до складу Черкаської округи, яка з 1927 року стала називатися Шевченківською (центр – Черкаси). Таким чином, на початок 1930-х років на території Черкащини існувало два великі адміністративно-територіальні утворення: Шевченківська та Уманська округи.

У 1930 році округи в Україні були скасовані, відбувся перехід на дволанкову систему управління «центр – район». Однак, така система виявилася неефективною і 1932-го впровадили трьохланкову систему «центр – область – район». Правобережна Черкащина за новим поділом увійшла до Київської області (частково – до Вінницької), а лівобережна – до Харківської.
Після утворення у 1937 році Полтавської області лівобережна Черкащина (Гельмязівський, Золотоніський, Іркліівський та Чорнобаївський райони) були включені до її складу. У 1939 році Кам’янський і Чигиринський райони відійшли до новоутвореної Кіровоградської області. Тоді ж Черкаси стали містом обласного підпорядкування з населенням майже 52 тисячі осіб проти 34,5 тисяч у 1926 році.

28 грудня 1953 року, уперше – на офіційному рівні, а саме засіданні Президії ЦК КПУ, було обговорено ідею утворення Черкаської області. Її визнано доцільною, насамперед, задля «розукрупнення Кивської області, наближення і обслуговування віддалених районів».
Справді, із площею в 41 тисячу квадратних кілометрів столична область була найбільшою в Україні. Протяжність її із півночі на південь сягала 350 кілометрів, а віддаленість південних районів – Христинівського, Уманського, Звенигородського та інших – залізницею на 250-300 кілометрів – значно ускладнювала керівництво народним господарством «околиць» Київщини.
Тож у дні святкування «300-річчя воз’єднання України з Росією» на відповідному ідейному підгрунті та з належними приуроченнями, як самодостатня територіально-адміністративна одиниця, відродилася земля Богдана.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 січня 1954 року, її сформували Бабанський, Буцький, Городищенський, Жашківський, Звенигородський, Канівський, Катеринопільський, Корсунь-Шевченківський, Ладиженський, Лисянський, Маньківський, Мокрокалигірський, Вільшанський, Ротмистрівський, Смілянський, Тальнівський, Уманський, Христинівський, Черкаський та Шполянський райони Київської області; Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Шрамківський та Чорнобаївський райони Полтавської області; Златопільський і Кам’янський райони Кіровоградської області; Монастирищенський район Вінницької області.

Таким чином, на час утворення Черкаська область включала 29 районів та три міста обласного підпорядкування:Черкаси, Умань і Смілу. Її загальна площа становила 21,1 тисячу квадратних кілометрів, чисельність населення – 1 мільйон 497 тисяч осіб, при цьому лише 17,4% міського, а 82,6% мешкало у сільській місцевості.

Донедавна останні «географічні зміни» сталися в області у 1959 – 1964 роках. Так, згідно Указу Президії ВР УРСР від 12 листопада 1959 року, до складу Яготинського району Київської області були передані села Богданівка, Доброночівка, Капустинці; 27 січня 1964-го до Переяслав-Хмельницького – Горбані і Чопилки. До Новомиргородського району Кіровоградщини відійшли: 12 листопада 1959 року – Андріївка, Бурти, Виноградівка, Дібрівка, смт Златопіль, Йосипівка, Кам’януватка, Капітанівка, с-ще Капітанівське, Листопадове, Оситняжка, Пасарівка, с-ще Рейментарівка, Розлива, Розсохуватка, Тишківка, с-ще Тишківське, Траянове, Турія; 30 грудня 1959-го – Пастирівське; 29 лютого 1960-го – Рубаний Міст.
Натомість, Черкащина «розжилася» селами Київщини, Кіровоградщини та найбільше Полтавщини. 23 серпня 1960 року до Жашківського району приєднали Олександрівку, а 29 червня 1963 року – Тихий Хутір, обидва з Київської області; 9 травня 1963-го – Пастирське з Кіровоградської. Та найщедріше «поділилися» селами з нашою областю полтавці. 27 січня 1964 року Чорнобаївський район збагатів Баталиєм, Вереміївкою, Жовнином, Кліщенцями та Тимченками.
Власне, попередня глобальна територіальна «оптимізація» завершилася Указом Президії ВР УРСР від 8 грудня 1966 року, коли у складі Черкаської області додатково було утворено 4 райони – Городищенський, Кам’янський, Катеринопільський та Монастирищенський. Відтоді їх стало 20. Але раніше, у листопаді 1959-го, так само легко ліквідували 9: Бабанський, Буцький, Вільшанський, Златопільський, Іркліївський, Ладижанський, Мокрокалигірський, Ротмистрівський та Шрамківський.

Істографія. Великий переділ

Фото Василя Давиденка, «Нова Доба». Можна було б очевидніше зображення стели «Черкаська область», але вагався якусь мить. До речі. У номері від 12 листопада 2002 року (!) темі був присвячений цілий розворот. Його заголовок: «Обережно! Адмінреформа!». Підзаголовок: «Укрупнення сіл та районів загрожує соціально-економічним занепадом невеликих населених пунктів». Думками з приводу ділилися тодішній голова ОДА Володимир Лук’янець, очільник облради Геннадій Капралов, колишній перший секретар міськкому («міський голова» радянських часів), згодом заступник голови ОДА Володимир Сокоренко, громадські діячі, керівники організацій та установ. І 18 років тому більшість з них попереджали про ризики, на які сьогодні наразилася чи не половина жителів у ОТГ. А опитування черкащан в тому матеріалі друкувалося під заголовком «А ви хочете, щоб Черкащина увійшла до складу Київської області?»…

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x