28 липня 1909 року народилася Енне Бурда, засновниця журналу «Burda moden»: видання для заощадливих співвітчизниць із впраними до крою та шиття руками. Принаймні спочатку, 1949-го, вона бачила своє дітище суто німецьким.

Чимало ровесниць та старших жінок могли б розповісти, який фурор 1987 року спричинив журнал у Союзі. Я, звісно, менше. Але схоже, що в їхніх захоплених очах тоді водночас згасло все, бачене й читане раніше. Які там «Работницы», «Крестьянки», «Радянські жінки», а в горбачовські часи ще й паскудної поліграфічної якості! «Burda moden» зі своїми яскравими ілюстраціями, чіткими фотографіями, по-німецьки точними викройками вразила соціалістичних громадянок не менше, аніж лиха доля рабині Ізаури.
Знав дівчат, добре обізнаних з принципом роботи мамкиних швейних машинок (шкільні уроки праці для них не минали марно), які, сплативши рубля власниці нового номера журналу, ночами копіювали ті викройки. Офіційну його ціну не пам’ятаю, здається 5 рублів. А може то «спекулянтська»… Адже придбати «Burda moden» в «Союздруці» мало кому вдавалося. Хіба по знайомству чи з вагомим довіском усілякого паперового мотлоху про пленуми, з’їзди та офіційні візити Михайла Сергійовича, якому тоді в Кремлі ніяк не сиділося.

ВСРСР щомісячним видання стало не зразу. Понад рік, від весни 1987-го до середини 1988-го, воно навіть не було російськомовною копією німецького. Головна редакторка «Burda moden» Інгрід Кюдерле і редакторка «радянської версії» Брігітта Мейнс попередньо вивчили наш тодішній специфічний ринок з дефіцитом буквально всього, зважили на інші гальмівні фактори і цілком виправдано запропонували потенційним шанувальницям журналу «дайджест» з того, що в Союзі теоретично могло б бути пошитим в домашніх умовах.

Далі про те, що мені ближче. У 40-річному віці в практичних питаннях моди Енне Бурда не тямила нічогісінько, про що й зізналася в одному інтерв’ю. Зате бачила перспективу справи, відтак 1949-го оформила права на один зі збанкрутілих журналів мод. Від його наповнення фрау Енне не залишила навіть шрифту, адже розуміла, якої насправді одежі потребує її пересічна співвітчизниця. Якщо двома словами – щоб було красиво й недорого.
Небідна, але заощадлива й практична Енне Бурда, ретельно дослідила ситуацію на ринку, не один місяць спілкуючись як із фахівцями індустрії, так і простими домогосподарками. Продуманий до дрібниць бізнес-план видався напрочуд успішним, а його продукт справді довгоочікуваним. Перший номер «Burda moden» у ФРН побачив світ у січні 1950 року накладом 100 тисяч екземплярів, який невдовзі був подвоєний. Зраділі жінки, які за роки війни та перші повоєнні засумували за красивою одежею, отримали «народне видання» з елегантними, а головне – простими моделями суконь, чіткими викройками та рекомендаціями щодо економії матеріалу.

У 1950-ті в країнах Європи почали видаватися аналогічні жіночі журнали, та жоден ані тоді, ані пізніше, не зміг конкурувати з «Burda moden». На середину 1980-х з невеличкого містечка Оффенбург – адмінцентру землі Баден-Вюртенберг – продукція видавництва «Енне Бурда ГмбХ і К°» відправлялася у 111 країн світу. Головний журнал виходив 16-ма мовами та ще на 14-ти друкувалися додатки з викройками. Побічним продуктом видавництва стали журнали моди для дітей, молоді, повних жінок, журнали вишивки, в’язання спицями й крючком, рукоділля, кулінарії.
Енне Бурда може й справді «нічого не тямила в моді», зате добре знала, чого хоче жінка…