Черкаський водій «швидкої» із 30-річним стажем розповів про свою роботу

Черкаський водій «швидкої» із 30-річним стажем розповів про свою роботу

Віталій Осіпов водить карету швидкої вже майже 30 років. Віталій Володимирович працює водієм у відділі реагування на НС та виїзної консультативної допомоги і на своєму прикладі доводить: якщо ти любиш свою роботу і по-людськи намагаєшся жити – час проходить не дарма. Про це розповідають в пресслужбі КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ЧОР».

 

Про взаємодопомогу. Було й таке, що застрягали й штовхали – і в сніг, і в ожеледь. Але всюди є хороші люди. Чоловік згадує свій перший виклик. Тоді вони з лікарем-кардіологом транспортували двох хворих з Умані: один на ношах, один на сидінні. На в’їзді у Білозір’я спустило заднє колесо. Тільки почав ним займатись, ззаду зупинилась автівка і водій запропонував свою допомогу. «Часто пропонують допомогти. Але різне буває: і обганяють, і пальці показують».

 

Про сирени і правильне водіння. «Ось у мене стаж майже 30 років за кермом «швидкої», але після їзди з мигалками все рівно «мандраж» в руках, бо це дуже велика відповідальність. З сиренами – це не значить, що ти їдеш, і тобі всі поступаються. По-перше, це саме я повинен передбачити ситуацію, щоб не наробити біди на дорозі. Я маю проїхати так, аби нікого не підрізати, не налякати людину, щоб водій не крутнув, не з’їхав у кювет. Бо я відповідаю і за себе, і за тих людей, які знаходяться в машині, і за тих, хто на дорозі. Я маю їхати плавно, а не «тормоз-газ», щоб вагітну з токсикозом на ношах у салоні не укачало», – ділиться життєвими принципами Віталій.

 

Про фантастичну чистоту. А ще у Віталія Володимировича завжди ідеально чисте авто. І є своя мікрофіброва ганчірка, якщо він пересідає на іншу карету «швидкої» – щоб і там все натерти до блиску. Чоловік впевнений – від порядку в автомобілі залежить комфорт усіх. Та й з напарником, Юрієм, дуже пощастило. Тому у салоні все лежить на своїх місцях, і за потреби водій завжди все покаже лікарю, поставить балон з киснем («ну не дівчатам же його ставити») і допоможе провести реанімацію. «Десь, може, я і вредний, – жартує. І тут же додає: – Ну, але поки ти чекаєш лікаря, то вийди, протри машину, чого ж просто сидіти. Я не дозволяю ящики ставити у кабіну, бо їх треба ставити у салон. Руками за скло братись не можна в мене. Я не газую, хоч і їду швидко. Це машина не для гонок. У мене в всьому має бути порядок. Бо ж ми їздимо у віддалені куточки, тому все має бути ідеально, щоб не стати серед поля з пацієнтом у салоні».

 

Про життєву позицію. Колеги розповідають, що у Віталія Володимировича немає такого, щоб «Не буду це робити, мені за це не платять». Він завжди прийде на допомогу. І хворого нестиме, і «качатиме», і все покаже та розповість. Сам же чоловік каже, що було багато можливостей змінити роботу. Але він не хоче, бо «це не просто робота, де треба відбути час, це вже щось рідне». І наостанок зазначає: «Ми вихованці Анатолія Івановича Фесуна. Коли журналісти його запитали, хто він – головний лікар чи все ж фахівець – у відповідь почули: «По-перше, я людина». Ось так і ми намагаємось – бути людьми. Єдиною командою, клубком сили».

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x