Які б хороші речі не траплялися в нашій країні, ми все одно сприймаємо їх як песимісти. Я розумію, що так заведено ще з Київської Русі: ми всього боїмось, в нас відібрали нашу віру, над нами знущалися, ми були в рабстві. Та зараз вже інші часи! Чому не можна об’єктивно оцінювати своє життя?! Чому всі ниють на політиків, дороги, музикантів, кінематограф?!

Чомусь у людей лише одне в голові: «Усе – лайно!» та «Я б зробив краще, а не роблю, бо немає часу, грошей, натхнення». Як це все змінити? Як змусити нас Українців перестати бути песимістами і стати мислячими реалістами, бо оптимізм – це теж дорога в один кінець. Ви тільки уявіть, як буде добре, якщо люди почнуть розглядати і приймати інші точки зору. Багато чого зміниться. Компроміси можуть припинити ворожнечі, якщо всі стануть реалістами. Може навіть економіка відновиться. Нині ж всі все розуміють, але готові тільки себе жаліти і нити з будь-якого приводу.

Дуже простий приклад, не політичний, звичайний, із життя. На вулиці о сьомій годині вечора просто грає музикант. Усі знають, що це його остання пісня, а потім він піде додому. З якими ж розчарованими лицями і поглядами всі стоять. А чому не можна просто подумати про те, як класно він грав і як буде добре побачити його ще. Ні. У нас одне в голові: «Ну от і кінець. А я ж тільки прийшов…». Це настільки в нас засіло, що просто до крику. Якщо чесно, бачу це і в собі, і стараюся з себе це випхати, але в нашому ком’юніті так не заведено. Варто звернути увагу на будь-який позитив, як у нас майже моментально всі шукають у ньому негативні аспекти.

Народ, я не прошу вас буди оптимістами, просто не будьте закостенілими песимістами! Живіть  компромісами, надихайтесь від «року» та ненавидьте «попсу», матюкайтесь на яму на дорозі і посміхайтесь від запаху свіжого асфальту. Живіть повним життям, замість того, щоб знаходити чорні ями, в яких можна подовше поборсатися.