Із настанням Незалежності прийшла в музейну справу, зараз вона директорка Черкаського обласного краєзнавчого музею. Любить свою роботу, історію і краєзнавство. Її надихають успішна реалізація творчих задумів та задоволені відвідувачі музею. Ірина Собко у проєкті «Нової Доби» «Незалежність: 29».
− Які три людини змінили Ваше життя?
− Не можу визначити трьох людей, адже для мене найдорожче – це моя сім’я. Маю двох дітей, сина та дочку, і двох внуків. Я щаслива мама і бабуся.
− Що вплинуло на Ваш вибір професії?
− Мене ще зі шкільних років цікавила історія. На той час не було можливості поїхати навчатися за межі міста, а наш тодішній педінститут не мав історичного факультету. Тому здобути фах історика мені не вдалося. Але дуже рада, що моя професія пов’язана з історією і краєзнавством. Я займаюся своєю улюбленою справою. Мої діти також люблять історію, син за першою освітою економіст, другу ж спеціальність історика здобув у Київському університеті ім. Тараса Шевченка.
− Які досягнення можете виокремити за роки Незалежності?
− Уже три роки я очолюю Черкаський обласний краєзнавчий музей. А взагалі працювати в музей я прийшла в 1991 році, фактично із настанням Незалежності України. Ми тоді переходили на українську мову під час екскурсій, готували й міняли етикетаж на українську мову, робили реекспозицію певних експозиційних комплексів відповідно до нових стандартів і вимог. Змінювалася держава, змінювалася ідеологія, а ми як музейні працівники мали йти в ногу з часом.
− Що Вас щодня надихає в роботі?
− Я дуже люблю свою роботу. І коли бачу, що в нашому колективі всі плани, задуми реалізовуються на достатньо високому рівні, наші відвідувачі відгукуються позитивно про музей, то це, звісно, надихає. З’являється бажання планувати, створювати нові проєкти, постійно удосконалюватися.
− Із ким із відомих українців минулого чи сучасності Ви б хотіли поспілкуватися?
− Для мене дуже цікавий Семен Глузман, відомий дисидент, «шістдесятник», був репресований, багато років знаходився в місцях заслання. Дуже потужна особистість, і коли я його слухаю, у мене виникає питання: «А чи змогла би я?» Адже пишатися кимось набагато простіше, ніж перенести на себе ті переживання, негаразди, що випали на його долю. А ще із Ліною Костенко – це наша ікона. Їй удавалося в усі часи протистояти своєю творчістю, вона завжди писала, не зраджувала своїм поглядам.
− Де і коли востаннє відпочивали на Черкащині або в Україні, які є улюблені місця?
− Цьогоріч, на жаль, не встигла десь поїхати у відпустку. Я дуже люблю подорожувати, відвідувати нові місця. Віддаю перевагу горам, неодноразово відпочивала в Карпатах. Не люблю пасивний відпочинок, тому подорожі в горах, гірські річки, шум води, краса природи дарують неабиякий релакс. Але якщо обирати місце відпочинку на вікенд, то це був би Буцький каньйон на Маньківщині.
