Олександр Черевко: «Україна «подорослішала», але ще не виросла»

Олександр Черевко: «Україна «подорослішала», але ще не виросла»

Напередодні Дня Незалежності України поспілкувалися з ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександром Черевком про проблеми, що турбують українців, бренд Черкащини, державну програму «Золота підкова Черкащини» та перспективи розвитку країни.

− Олександре Володимировичу, Ви очолюєте Центр аналітичних досліджень «Прагма» Черкаського національного університету, який провів низку досліджень в області та за її межами. Чи, на Вашу думку, «подорослішала» Україна в політичному плані?

− Загалом можна сказати, що «подорослішала». Якщо брати до уваги країни колишнього СНД, то ми пішли вперед у напрямку євроінтеграції. Результати соцопитувань свідчать, що серед жителів Черкаської області переважають люди проєвропейської орієнтації. Тих, хто підтримує ідею набуття членства України в ЄС, не менше, ніж 65 %, а хто підтримує входження в НАТО – не менше 55 %.

Якщо ж порівнювати з європейськими країнами або країнами розвиненої демократії, то в нас ще дуже багато домашньої роботи. Адже обирати НАТО – це не кудись рухатися, а робити в себе вдома стандарти життя європейської якості, насамперед в економіці, освіті, охороні здоров’я, соціальному захисті, догляді за старенькими і ще багато іншого.

Озираючись на свою історію, бачимо, що перший період після здобуття незалежності був складним: повний занепад в економіці, втрата військово-морського флоту та ядерної зброї, припинення міждержавних розрахунків, інфляція. У цей період були роздержавлені підприємства, розвалені колгоспи, не виплачувалися зарплати, пенсії. Водночас відбулася олігархізація економіки.

З 1999 року, коли у владі з’явилися професійні, талановиті кадри демократичного спрямування, почалися позитивні зрушення в економіці. Було погашено піврічні борги бюджетних зарплат та пенсій, розпочато програми кредитування та підтримки сільгоспвиробництва.

Справжнім кроком уперед у становленні демократичних свобод став 2004 рік, рік Помаранчевої революції, який розпочав період інвестування та зростання економіки, національної свідомості, відновлення історичної пам’яті, утворення середнього класу та загального покращення добробуту.

Але був і крок назад, який завершився трагічно — подіями на Майдані під час Революції Гідності.

Нині ми знаходимося в стані війни з російським агресором. І багато є питань, які залишаються не вирішеними з точки зору розбудови демократичного суспільства.

На жаль, до сьогоднішнього дня позитивні процеси в нас ідуть, як колись іронізували, «по-ленінськи, крок уперед – два назад». Однак, хоч і ривками, але розвиток демократичного суспільства триває. Українська нація визначилася зі своїм проєвропейським курсом, прагне до певних стандартів життя. Очевидно, що ми «подорослішали», але ще «не виросли». І маємо працювати в цьому напрямі далі.

− Економічні проблеми нині дуже болючі для українців. Які Ви бачите шляхи їхнього подолання?

– Я практик, маю досвід роботи на різних етапах становлення демократії і розвитку країни. І мені імпонувало, що на минулих виборах до парламенту нарешті нація сконцентрувалася й видала на-гора 73 % політичної волі. І ось чому. Досі у нас всі невдачі пояснювалися відсутністю концентрованої політичної волі, тобто більшості в парламенті. На сьогодні вже є парламентська більшість, можна зробити багато позитивних змін.

Коли мене запитують, що б я робив на місці нинішньої влади, відповідаю: насамперед – слід здійснити фінансову стабілізацію.

Із економікою, на відміну від традицій, ідеології, працювати легко, бо там правди стільки, скільки арифметики. Якщо діяти професійно і правильно, результат буде вже через два роки.

Мене дивує, чому в нас не відбулася амністія капіталу, як в інших країнах. Досить розбиратися, вивчати один одного. Треба один раз амністувати капітал, повернути всі кошти з-за кордону, наповнити банківську систему грішми. І розпочати з нульової декларації, іншими словами – з чистого листа.

Слід також повернути довіру людей до банківської системи. Зараз 120 мільярдів доларів знаходяться у людей на руках, але в банки їх вони не несуть. Українці не вірять державі, не вірять українській банківській системі.

Завдяки цьому ціна на гроші впаде, адже наші гроші на сьогодні найдорожчі в Європі.

Ще одна наша  проблема: з одного боку – дефіцит і невиконання державного бюджету, від’ємний платіжний баланс, спад виробництва, а з іншого  – тіньова економіка до 40 процентів ВВП. Достатньо знизити  на 20 % тіньову економіку, встановити чесні правила гри в економіці.

Якщо усього цього не зробити, то підняття мінімальної заробітної плати постійно буде з’їдатися підвищеними неконтрольованими споживчими цінами. Тобто повторюватиметься ходіння по колу.

А здійснивши вище перераховані кроки, можна говорити про економічне зростання, створення належних умов для зайнятості населення, нових робочих місць. І це можливо лише за наявності політичної волі з боку влади.

Нині ж, на жаль, унікальні шанси, які дає політична й парламентська більшість у країні, втрачаються, поки що відсутні реальні кроки зі стабілізації економічних процесів. Звісно, у нас триває війна, пандемія, але це лише окремі причини того, чому ми так важко рухаємося до європейських стандартів життя.

− Нещодавно був презентований бренд Черкаської області. Втім, свого часу, очолюючи Черкаську ОДА, Ви вже втілили цю ідею в життя, створивши не просто бренд, а Державну програму «Золота підкова Черкащини». Вона успішно працювала і дала свої результати. Як Ви сприймаєте сьогоднішні кроки у цьому напрямі?

− «Місце сили» − це хороший слоган. На мою думку, у ньому повинно бути трохи більше черкаського. Місце сили – це і гора Говерла, і Софійський собор. Наша область, звичайно, унікальна в цьому розумінні. Кожна з її туристичних родзинок – місце сили: Трахтемирів, Замкова гора, Холодний Яр, Буцький каньйон, дуб Залізняка, ну, і найсильніша наша твердиня  – Чернеча гора, могила Тараса Григоровича Шевченка, його Батьківщина. Такі місця можна перераховувати досить довго.

Але при згадці про Черкащину  мені спадають на думку слова Олеся Гончара, який писав, що Черкащина – це серце України. І це дійсно так – і духовно, і географічно. Шкода, що обираючи бренд області, не залучили до обговорення старше покоління науковців, істориків, краєзнавців. Можливо, вони не такі активні у соцмережах, але їхні знання, досвід, мудрість, які передаються з покоління в покоління – це теж наша сила. Тому, на мою думку, слоган «Місце сили» треба доопрацювати.

Але саме по собі створення бренду області – процес позитивний і потрібний. І в період мого керівництва Черкаською ОДА нашою командою було створено своєрідний бренд Черкащини і розроблено Державну програму «Золота підкова Черкащини», яка давала області додаткові кошти й можливості для розвитку. Варто згадати історію її зародження. Із тодішнім головою Нацбанку України Віктором Ющенком ми проїхалися Шевченківськими місцями. Вони були в напівзруйнованому стані. Віктор Ющенко зібрав керівників близько 15 банків, щоб організувати відновлення святих для українців місць. Я, як представник від Черкащини, був «виконробом» на тих об’єктах. І не раз чув від місцевих жителів, що музей для них не настільки важливий, адже доріг немає, школа й ФАП потребують ремонту. Тому вже ставши головою Черкаської обласної державної адміністрації та ініціювавши два проєкти – «Золота підкова Черкащини» і «Стара Умань» – практикував комплексний підхід до відтворення історичних пам’яток та культурних об’єктів. Ще під час президентських виборів Віктора Ющенка, проводячи зустріч із виборцями в селі Моринці в нетопленому клубі, я собі й людям пообіцяв, що відбудую клуб і зберу в ньому адміністративно-гуманітарний актив області. І свою обіцянку виконав, коли став губернатором.

 

 

 

 

Не все нам до кінця вдалося, але багато ми зробили. «Золота підкова» − це унікальна державна програма, завдяки їй вдалося привернути увагу не тільки всієї України, а й світу до Черкащини, одного з найбагатших в історичному сенсі регіонів із колосальними туристичними можливостями. Важливим у цій програмі було зосередитися не лише на ремонті історичних пам’яток, а відродити чи створити всю інфраструктуру. Якщо потрібен ремонт доріг, шкіл чи амбулаторій – відремонтувати, газифікувати села, прочистити ставки й річки тощо. За період із 2005 по 2009 рік стартували роботи на 169 об’єктах культури, освіти, охорони здоров’я, будівництва підвідних газопроводів та газифікації населених пунктів, а також на інших інфраструктурних об’єктах, у тому числі водопостачання, охорони навколишнього середовища. Більшість із них завершили й здали в експлуатацію. Чигирин і Канів під час дії програми отримували напряму із держбюджету додаткові кошти. До речі, так була завершена й газифікація Канева. До того вважалося, що канівські горби газифікувати неможливо. Словом, програма була дуже вигідна для області, усі мене підтримували, райони змагалися, щоб бути до неї включеними. Черкащина отримала інвестицій у десятки разів більше, ніж у попередні роки Ініціативу влади підхоплювали підприємці. Так, у Чигирині Іван Бездітний збудував церкву Петра і Павла. А в Тальному постав один із найкращих храмів області, збудований коштом мецената Володимира Мовчана.

Але реалізовувати програму «Золота підкова Черкащини» було дуже складно, бо один за одним змінилися чотири уряди і через політичні міжусобиці прем’єр-міністри не хотіли фінансувати «проєкт президента». До прикладу, на добудову комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» в Чигирині збирали кошти з усієї України, залучивши до цієї справи голів облдержадміністрацій.

Однак після того, як до влади прийшов Янукович, програму взагалі скасували. З однієї причини: «Золота підкова Черкащини» мала національно-патріотичний характер і піднімала український дух. За що її ініціатори і поплатилися. Бо нова влада докладала великих зусиль, щоб спаплюжити «попередників» і те, що вони робили.

Це українська біда – відсутність спадковості влади. Кожна влада відкриває нову історію і каже, що робить усе вперше. Я інколи теж цим грішив, але зараз розумію, що й до нас, і після нас люди робили добрі справи, роблять і будуть робити. І я думаю, що нинішня політична влада правильно б учинила, якби повернулася до «Золотої підкови». Бо, на жаль, наші святі місця приходять у занепад.

− Скоро ми відзначатимемо 29 річницю Незалежності України. Із якими відчуттями зустрічаєте цю дату, як оцінюєте пройдений Україною шлях?

− Пройшла цей шлях Україна складно, були дві революції, спади, піднесення. Та віра людей у краще, у європейські стандарти не втрачається, ніхто не хоче повертатися до старих часів, всі бажають кращого майбутнього. У тяжкий період український народ показує приклади героїзму, ми боронимо кордони України, розвиваємо українське слово, розбудовуємо церкву. Є прагнення до єднання нації, розвитку. Тому День Незалежності варто зустрічати з вірою в те, що нічого не було даремно. Треба рухатися вперед і єднатися, уже в нових сучасних умовах, учитися реагувати на нові виклики. Потенціал є – це люди, земля, наша історія, духовність. Наша Черкащина – місце сили. Тому тільки вперед!

− Що б ви побажали українцям і черкащанам зокрема?

− Міцного здоров’я, упевненості в завтрашньому дні, віри в те, що наші діти житимуть краще, ніж ми, в те, що Україна подолає всі труднощі. І тоді мрія мати справді вільну й незалежну Україну здійсниться. Вітаю всіх із Днем Незалежності!

 

 

 

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x