Віктор Парамонов багато років очолює Черкаський обласний онкодиспансер. Він впроваджує зміни та прагне до постійного вдосконалення системи охорони здоров’я, надання медичних послуг. У своїй роботі рівняється на кращі світові практики, адже основна мета − досягти незворотніх позитивних змін у галузі медицини. Більше у інтерв’ю із директором Черкаського обласного онкологічного диспансеру у межах проєкту до Дня Незалежності України.
− Вікторе Володимировичу, які три людини змінили Ваше життя?
− Насамперед, це мої батьки, бо я народився. Узагалі, таких людей багато, можна довго перелічувати. Та хочу пригадати одну людину, другу завідувачку гематології Черкаського обласного онкодиспансеру, яка змінила моє ставлення до професії. Коли я навчався в інтернатурі, в лікарні Умані, вона приїхала як консультантка на консиліум. Лікарка за пів години змогла поставити діагноз, із яким два тижні не могли розібратися місцеві лікарі, дуже хороші, до слова, фахівці. Мене це дуже вразило. Після того я вирішив, що хочу стати гематологом. Таким чином почав рухатися проти течії, дуже радикально змінив моє життя один приклад не знайомої людини.
− Що зараз Вас надихає у роботі?
− Бажання спалити за собою мости й не повертатися назад у тому негативному сенсі, як працювала радянська й пострадянська медицини. Це не дуже популярно навіть серед медиків. Але хочу зробити деякі зміни незворотніми. Це складно, не так просто, адже системи радянські і пострадянські не зовсім правильно налаштовували наших лікарів. Я дуже не люблю вислови про «золоті руки», «лікар від Бога», «клятва Гіппократа». Це все варто зв’язати в один вузол і − на смітник історії. А далі рухатися вперед за тими критеріями, які є в кращих світових практиках. Там по-іншому оцінюють якість лікування, професіоналізм, ставлення лікаря до пацієнта й навпаки та таке інше. «Ломка» буде дуже не простою, тому що з покоління в покоління у нас культивуються зовсім інші підходи до роботи.
− Скільки часу потрібно, щоб ці зміни впровадити?
− 29 було достатньо, як мінімум тричі. Одним із перших законів, які ухвалили в незалежній Естонії, це про загальнодержавне медичне обов’язкове страхування. Коли я вперше потрапив туди, понад 10 років тому, 97 % населення мало страховку, яка забезпечує значну кількість видів такої медичної допомоги, що для нас є недосяжною. Люди відразу правильно побудували законотворчість. Ми теж це могли зробити багато разів. Але нині це на стадії навіть не імплементації, а лише обговорення. За 29 років, на жаль, до системи охорони здоров’я, до розвитку сучасної досконалої професійної медицини руки в центральної влади України не дійшли. Без змін зверху нічого не буде. Наприклад, трансплантологія: ми відстали на 30 років, тому що навіть такого закону не було.
− Які Ваші досягнення за 29 років Незалежності?
− У мене був вибір свого часу працювати в Києві або в Черкасах. Я обрав Черкаси. На той час у столиці було більше перспектив, але я не шкодую. Ми змогли реалізувати дуже багато проектів у Черкаському онкодиспансері, таких, які не мають міста-мільйонники.
Крім того, у мене чотири дорослі сини, і це теж досягнення!
− Розкажіть, де востаннє відпочивали на Черкащині або ж в Україні? Що найбільше сподобалося? Що б змінили?
− Дуже люблю Львів і все, що поряд із ним. Багато разів бував. До анексії Криму часто відпочивав там і не лише на узбережжі, а й у горах. Зараз, зрозуміло, туди дорога закрита. По материнській лінії я в сьомому поколінні уманчанин, тому все, що пов’язане з малою Батьківщиною, для мене близьке. Кам’янщина, Чигиринщина мають чудові місця, надзвичайно мальовничі. Звісно, потрібно розвивати туристичну привабливість цього краю, можливо не лише на всеукраїнському рівні, а й на міжнародному.
