Відкритий лист коханій Україні на її День народження

Відкритий лист коханій Україні на її День народження
Знаєш, все, що нас оточує навколо є дуже дуже відносне. Одне й те ж, може бути високим і низьким, товстим і тонким, важким і легким, розумним і не дуже. Навіть фізичні сталі величини є не такими вже й сталими, якщо навколо них змінюється середовище або система вимірювання. Холодне стає гарячим, світле темним і навпаки.
Правду сказав хтось розумний, що мірою всіх речей у всесвіті є людина. А я скажу тобі більше: і сама людина теж відносна. Дивись: для когось старий дід з коцюрбою є просто дратівливою перешкодою на дорозі, оминаючи яку доводиться знижувати швидкість і перемикати передачу. А хтось ще пам’ятає, як ті руки, що зараз тремтливо тримаються за ковіньку, ще не так давно дужо підкидали його до сонця і десь поряд найрідніший голос промовляв: « Не бійся, синку, я тебе спіймаю!».
А кохання? Те, що тримає цей світ, що рухає всім цим людським мурашником, котрий блукає твоїми шляхами, живе в твоїх містах і селах, працює на твоїй землі. Дивись: візьмемо людину. Простого звичайного хлопця, або, так тобі, мабуть, зрозуміліше буде, жінку. Отака вона собі не велика і не мала, не надто красива і не геть несимпатична. Звичайна. І от з’являється чоловік, для якого вона стає: «Така, як ти, буває раз на все життя…». Знаєш, усе в ній здається йому ідеальним. Ні, не так, бо ідеальне, це найкраще, порівняно з чимсь. А вона просто незрівнянна. Ні з ким і ні з чим. Просто одна така на цілий світ. Єдиний її сміх, те, як вона відкидає волосся, беручи слухавку, як мружиться, коли вирішує якусь задачу чи рахує нулики та одинички на якомусь папері. Те, як сердиться, і те як радіє. Навіть те, як вона кривиться, коли гризе зелене яблуко чи човгає носом під час нежитю, йому здається прекрасним. А її голос? Звук її кроків? Запах, коли вона поруч? Тепло руки під час раптового доторку? Це все просто банально? Він смішний? Він просто ідеаліст? Я знаю, що ти так не думаєш. Бо ти теж кохала і теж знаєш, яким все це здається надважливим в такий момент. Так ми влаштовані. Так ми сприймаємо цей світ…
… І так я сприймаю тебе. Знаєш, десь там, у найпавутиннішому куточку своєї свідомості я, звісно, розумію, що ти не ідеальна. Розуміють, що в тобі стільки намішано… і злого, і доброго. Знаю, що в тобі скільки поєднано… і світлого, й темного. Але… Віриш, ти мені інколи нагадуєш красиву дівчину, яка просто настільки щира і відверта, що не може ніяк повірити в те, що є люди, які бачать в ній не особистість, а просто… можливість цікаво провести вечір. Ти біжиш до них з розкритими, наче в танці, руками, докладаєш мислимих і немислимих зусиль, щоб сподобатись, зацікавити, привабити… І вони зацікавлюються. І вони приваблюються. А потім ти просто плачеш ночами в подушку. Знову плачеш в подушку. Так, щоб ніколи і ніхто цього не побачив і не дізнався. Бо ти ж сильна, бо в тобі тече славна кров і сповнює прадавня сила предків…
Знаєш, я не можу звинувачувати тебе за це. Не можу казати, невже ти не розуміла, що робила, коли вкотре віддавала себе? Не можу, бо знаю, що розуміла, але тааак вірила. Так хотіла якихось змін на краще в житті. Так мріяла, що ось тепер, нарешті, все-все буде іншим… Знаю, бо й мені колись було 29. А ще тому, що я якоюсь мірою теж частинка тебе. Знаю, бо я настільки живу тобою, що кожна твоя помилка – це моя помилка, а твій успіх – то наче і трішки мій теж. Бо хочеться це нам чи ні, а ми з тобою вже настільки поєднані долею, що просто не зможемо одне без одного. Ну, принаймні я себе без тебе точно не мислю, моя люба, двадцятидев’ятилітня країно! З Днем Народження тебе, моя єдина, дорога, безцінна Україно! Залишайся завжди такою прекрасною, як у свої 29, і ставай ще набагато набагато мудрішою, сильнішою і привабливішою. Будь щаслива! З днем народження!

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x