Лікарка швидкої: «У нашій роботі головне – встигнути»

Лікарка швидкої: «У нашій роботі головне – встигнути»

Галина Дмитрівна Гнатюк на Черкаській швидкій працює уже 29 років. Вона своєю роботою та досвідом доводить, що тут у кожної хвилини своя ціна. Часу немає на щось зайве: головне – встигнути. Про професійні надбання і життєвий досвід медика розповідають в пресслужбі КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ЧОР».

 

Про покликання. Обоє батьків – лікарі. Тому дівчинка «виросла» у Першій лікарні. Читати вчилася не як усі діти по казках, а по журналу «Хірургія». Дуже любила роботу тата з мамою. Хотіла стати хірургом, але в інтернатурі втрапила на «швидку». Тут уже й залишилася.

 

Про серйозність роботи. Перший виклик лікар не пам’ятає. Але пригадує перший набряк легень і першу реанімацію, яка була успішною. «Почала проводити серцево-легеневу реанімацію, тоді на допомогу приїхала ще одна бригада. Реанімували чоловіка. А він тоді прийшов до тями і розказав, куди нам іти, – згадує сміючись. – Рукам не було коли трястися, бо треба було терміново щось робити. А вже потім прийшло задоволення від того, що змогли!»

 

Про спрацьованість у бригаді. «От ми на реанімації могли навіть не говорити. У нас кожен ставав і робив свою роботу. Ми собі переглянулися і всі все зрозуміли. На раллі навіть колись було зауваження від суддів, що в нас в бригаді немає контакту. Але насправді це не так. Ми могли не озвучувати, але кинули погляд одне на одного і знаємо, що ось, приміром, все погано. І знаємо, хто йде по «дефа», – розповідає про робочі будні лікар. І тут стає зрозуміло, як же це важливо, коли на плече колеги і друга завжди можна покластись! Адже щоденно рятуючи життя людей, вони просто до секунд відточили майстерність професійної взаємодії при наданні невідкладної допомоги.

 

Про те, що все стається вчасно. Був виклик на побиття п’яного на Шевченка-Пастерівську. В той час на площі Б.Хмельницького проходив концерт. Зазвичай бригада натовп об’їжджає іншими вулицями. Але тоді поїхали через гурбу. Біля прокуратури автівку зупинили люди і попросили оглянути хлопця, якому наскрізь розрізали щоку. Хлопець був і сам весь у крові. Що сталося і звідки кров – не міг пояснити. Під футболкою побачили купу порізаних штрихів на тілі. Забрали хлопця в машину, дорогою підібрали ще й п’яного пацієнта, повезли в Третю лікарню. В автомобілі молодий хлопець почав втрачати свідомість. Під’їжджаємо до лікарні, а там саме чекали на іншу бригаду, тому якраз стояла медична каталка на вулиці. І хірургічна бригада в операційній була повністю готова до проведення хірургічного втручання. Молодика на каталці швидко підняли до оперблоку. Оперували тоді його близько 7 годин. Виявилось, що ті штрихи на тілі – це все було шилом зроблено. 14 колото-різаних ран, які зачепили життєво-важливі органи: і серце, і легені, і нирки, і кишечник, і печінку! Але найголовніше – що хлопець вижив. І до сьогодні привіти передає, як швидка до когось зі знайомих приїжджає.

 

Про людей і вдячність. «Фельдшерам особлива подяка. Особливо тим, що вчили на швидкій. Наставникам. Вони не грубо, а ненав’язливо показували і розказували. Ти не відчував себе біля них непотрібним. Це були люди із золотими руками і великим серцем. Я своїх теж так старалася: не тикати носом, а просто підказати, тихенько розказати. Вони всі мої діти, в мене свій син такий, як наша молодь, – віє в голосі теплотою при згадці про молодих колег».

 

А молодь із такою ж теплотою розповідає про Галину Дмитрівну. Зміна, у якій вона була старшим лікарем, називала її мамою. Бо щира, бо відкрита, бо завжди порадить, підкаже і допоможе. Опікувалася своєю зміною. І продовжує опікуватися «своїми». Мудрість, досвід, тепло в душі лікаря допомогли не одному молодому поколінню стати кращими, впевненішими і справжніми.

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x