Напередодні Дня вчителя ми поспілкувалися з черкащанами, аби дізнатися про їхні спогади зі шкільних років та про риси, які мають переважати в характері педагога.

Ексначальник УМВС України в Черкаській області, кандидат на посаду міського голови від ВО «ЧЕРКАЩАНИ» Владислав Пустовар:

– Я навчався в чотирьох черкаських школах і кожен вчитель вніс свою частку у формування мого світогляду, гартування характеру та волі. Насправді від педагога багато залежить, і це стосується не лише загального рівня знань, а й розкриття потенціалу дитини.

На мою думку, учитель повинен володіти такими рисами, як: справедливість, вимогливість і терплячість. Найголовніше – уміти зацікавити дітей. Цей фах важливий, бо від цих людей залежить, в якому суспільстві ми житимемо в майбутньому.

Напередодні Дня вчителя я хочу побажати педагогам, щоб держава належно оцінила їхню кропітку працю.  Нехай ваші діти зростуть мудрими та розсудливими, стануть гідними людьми та досягнуть вершин.

Громадська діячка, завідувачка сектору культури, молоді та спорту Драбівської райдержадміністрації Світлана Орел:

– Моя перша вчителька – Видриган Марія Григорівна. Говорять, діти успадковують гени від батьків. Мабуть, її гени мені теж передались, бо я обрала подібну професію.

Я вважаю, що фах учителя – це життя, яке немає кінця. Мій улюблений викладач – Бірюк Віра Миколаївна. Вона любила нас як дітей, не виокремлювала за ступенем фінансової спроможності батьків.

На мою думку, викладач має бути порядним, щирим, віданним справі, чесним, людяним та кваліфікованим, а також щиро любити життя.

Освіта – це стержень держави. Хочу побажати вчителям йти в ногу із сучасністю і не забувати, що наші діти – це майбутнє. Головне,  щоб кожен з них був людиною з великої літери.

Кандидат на посаду міського голови міста Черкаси від політичної партії «Сила і Честь» Владислав Боєчко:

– Я навчався в Уманській школі №7. Ми із сестрою ходили пішки на навчання через пів міста, коли їй було 6 років, а мені – 10. Перша вчителька була дуже приємна та лагідна, з нею цікаво вчилося. Однак на початку другого класу друг навчив мене прогулювати уроки. Пам’ятаю, учителька через тиждень зателефонувала мамі й запитала, коли я прийду в школу. Більше я не пропускав заняття.

Зі словом «учитель» я асоціюю свою юність, добудову школи №31 на Митниці, друзів та однокласників.

У шкільні роки в мене було кілька улюблених викладачів: класна керівниця та історик – Олександр Іванович, який нині працює в №31 школі. Я завдячую йому досконалим знанням предмету та захопленням історією.

На мою думку, викладач повинен бути справедливою людиною та хорошим взірцем для соціуму. Узагалі, цей фах надзвичайно важливий, бо він формує світогляд молоді та впливає на  їхню культуру. Від цих чинників залежить подальший розвиток суспільства.

Напередодні свята бажаю вчителям міцного здоров’я, гідної заробітної плати та поваги до професії з боку держави та суспільства.

Докторка філософських наук, доцентка, Академік Академії вищої школи України, завідувачка кафедри філософських та політичних наук Анжела Бойко:

– Моя перша вчителька – Ганна Кондратіївна Соколенко. Вона гідно «носила» звання викладача, бо це засвідчували її мудрість, виваженість та лагідне ставлення до учнів. На уроках трудового навчання вона читала нам книжки. Лише «Два капітани» чого вартували!

Для мене вчитель – це, насамперед, порядність і високий інтелектуальний рівень, а вже потім – любов до свого предмету і, безперечно, його досконале знання.  Мені пощастило, у рідній ЗОШ №12 м.Черкаси, таких викладачів була більшість, а саме: Чумакова Фаїна Іванівна – чудова керівниця і директорка школи, учителька історії і суспільствознавства. Завдяки її порадам я обрала майбутній фах і почала вивчати суспільно-політичні науки в університеті.  Також Лосевська Зінаїда Геннадіївна – викладачка російської мови і літератури, але її  більше пасує посада вчительки словесності. Від неї я перейняла обережне ставлення до слова і бажання читати.

Учитель – це не професія, а стан душі і спосіб життя. Уже працюючи з молоддю, розумію, що викладач – той, хто любить людей. Вибір цієї професії має бути свідомим. Випадковостям тут не місце, від вчителя залежить багато речей. Це люди, які формують майбутнє країни. Саме викладач створює систему цінностей, навчає правилам життя в соціумі, це – архітектори прийдешнього.

Бажаю вчителям стійкості в професії, вдячних учнів і батьків. Щоб про важливість цього фаху згадували не лише в переддень професійного свята. Справжньої гордості за те, що ви – ВЧИТЕЛЬ!

Кандидат в депутати від ВО «ЧЕРКАЩАНИ» у Черкаську обласну раду Олег Петренко:

– Сьогодні саме поняття «учитель» дуже змінилося. Уже давно педагог втратив монополію як джерело знань. Зараз кожна дитина має практично необмежений доступ до мережі. Учні користуються смартфонами, за допомогою яких, за лічені секунди можна отримати багато необхідної інформації. Кожен урок і тему можна знайти в доповіді професора-академіка або, як мінімум, доктора наук. Тому роль учителя частіше окреслює поняття «педагог». У майбутньому основною функцією викладача буде не знання назв океанів, математичних формул та історичних дат. Учитель прийдешнього – це, насамперед, дитячий психолог і мотиватор. Саме таким, на мою думку, він і має бути в наш час.

Директор ТОВ «Група Венето», депутат Черкаської міської ради Олександр Згіблов:

– Моя перша вчителька – Бондар Поліна Миронівна. Вона була спокійною, доброзичливою та лагідною викладачкою. Я вдячний їй за те, що отримав багато знань, які в подальшому мені знадобилися. Після закінчення школи та,  навіть, коли ми подорослішали, одружилися, то навідувалися до неї в гості. У Поліни Миронівни завжди був повен двір учнів, не лише протягом святкових днів, а й в будні.

Учителі в мене асоціюються з батьками, бо вони навчають багатьох речей. Також зі школою, інститутом, роботою та колегами. У мене багато улюблених викладачів, але найбільше запам’ятався вчитель з географії – Лопатін Олександр Семенович. Мені дуже подобалися його способи подання предмету. Він завжди нестандартно розповідав цікаві відомості, а також дуже багато часу та енергії витрачав на організацію різноманітних екскурсій. Пригадую, візьмемо з однокласниками рюкзаки і вирушаємо в похід. Наприклад, поблизу районного центру на Кіровоградщині ми обійшли пішки сотні кілометрів. Побували майже в усіх визначних місцях, де відбувалися історичні події.

Я вважаю, насамперед, учитель повинен мати хист до викладання предмету та бажання навчати інших грамотності та освіченості. Також педагог має бути кваліфікованим, бо він виховує зміну старшому поколінню, любити дітей. Крокувати в ногу з трансформаціями, які відбуваються в сфері освіти.

Хочу побажати нашим педагогам міцного здоров’я, бо під час пандемії вони перебувають на передовій. Щоб вчителі частіше посміхалися та із задоволенням приходили на роботу та навчали дітей.

Директорка Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка Людмила Семененко:

– Я дуже добре пам’ятаю свою першу вчительку – Галину Д’яченко – випускницю Корсунь-Шевченківського педагогічного училища. Учні її дуже любили та поважали. Вона завжди була і залишається творчою особистістю. Зараз Галина Василівна вже на заслуженому відпочинку.

Узагалі, я дуже любила свою школу. Учителі в мене були професійні та вимогливі. Я вдячна багатьом з них, зокрема:  Аллі Дмитрівні, яка викладала російську мову і літературу,  Світлані Павлівні, яка була класним керівником і вчителем української мови і літератури, а також учителям-математикам Людмилі Миколаївні та Борису Васильовичу. Ці уроки ми надзвичайно любили та ретельно готувалися до них, а також часто брали участь в олімпіадах. Тоді навчальний процес сприймався дуже легко. Згадую шкільну пору як світлий час і храм науки.

Учитель для мене це, насамперед, дуже компетентна, відповідальна, фахова і сумлінна особистість, а ще людина, яка любить навчати, робить добро і розуміє дітей.

Я вважаю, що саме єдність «дитина–батьки–вчитель» зможе допомогти встановленню доброзичливих відносин та комфортної атмосфери навчання. Адже потрібно докласти  багато зусиль, аби малеча розібралася в життєвих ситуаціях, у процесі навчання, тому це поступова і тривала спільна праця. Уже багато років я присвятила системі освіти, тому знаю,  що відбувається в цій сфері. Розумію, якою титанічною і кропіткою є щоденна праця вчителів,  вихователів та викладачів.

Бажаю педагогам здоров’я, сімейного добробуту та щастя. А також, щоб до вас приходили такі діти, які хочуть змінювати суспільство на краще.  Бажаю творчості та натхнення, щоб ваше завзяття ніколи не зникало.

Роман Морару-Бурлеску, завідувач обласного центру пластичної реконструктивної та малоінвазійної онкоурології Черкаського обласного онкологічного диспансеру

– Я дуже добре пам’ятаю свою першу вчительку Нелю Григорівну  – рудоволоса жінка, років 60-ти. До школи я пішов підготовленим, адже мама зі мною займалася. Тоді вчителька  сказала, що я найкращий учень в класі. Я дуже любив вчитися. Риси храктеру мені важко згадати, але в пам’чті залишився світлий образ учителя. Це та людина, яка тебе прийняла, дала ручку та зошит, навчила писати.

У своїй роботі я часто використовую слово “вчитель”, бо так називаю всіх наставників. Напевно, для мене, це та людина, яка бажає тобі добра і намагається скерувати в правильне русло, надати потрібну інформацію, щоб ти став самостійною та незалежною соціальною одиницею. Тобто, це той, хто формує основні правила поведінки, базові поняття родини та світогляду. У мене за життя було багато хороших та кваліфікованих викладачів. Особливо запам’ятався педагог з фармакології, бо його лекції були настільки цікаві, що не хотілося йти з них.

На мою думку, учитель має приділяти увагу кожному, він повинен “просякнутися” учнем як особистістю. Зараз існує тенденція до більш шаблонних взаємин, на це впливає і дистанційне навчання. Втрачається особистісний контакт.

Викладацький фах дуже важливий, бо саме від цих спеціалістів залежить, якими виростуть діти і що буде з країною в майбутньому. Це основа всього.

Тому напередодні свята хочу побажати їм терпіння. Адже багато проблем зараз є від батьків, які перегинають іноді палицю з гіперопікою й своєю поведінкою обмежують вчителів у спілкуванні з дітьми.

Начальник Управління державного архітектурно–будівельного контролю Борис Євмина:

– Я добре пам’ятаю свою першу вчительку – Скитибу Фросину Яківну. Ми всі її дуже любили, поважали та цінували. Вона відповідально ставилася до виконання своїх професійних обов’язків. Наприклад, сьогодні вчителі, ніби навмисне роблять усе, щоб до них діти приходили на додаткові заняття. Натомість Фросина Яківна не відпускала учнів доки вони не вивчать матеріал і не отримувала за це додаткових коштів.

На мою думку, педагог – основоположник для майбутнього кожної дитини. Звісно, за умови, що викладач передає дитині всі свої знання та вміння. Тому вчитель – це щось святе для мене. Працювати з дітьми дуже важко, бо треба віддавати всі сили та енергію. Також важливо мати підхід до учнів.

Професія педагога нині важлива, бо освітяни мають значний вплив на освітній розвиток та потенціал дітей. Із учителя починається життя кожної людини, бо він навчає, як пізнати цей світ. Викладач повинен самовіддано любити дітей.

Дякую вчителям за те, що сформували мене таким, який я є зараз.  Педагоги доклали значних зусиль, щоб надати мені необхідну базу для подальшого розвитку. Хочу побажати їм, щоб вони з радістю ходили на роботу, любили та поважали дітей, а їхню працю гідно оцінювало суспільство та влада.