Усі різдвяні історії починаються зі слів «колись давно», оскільки розповіді ці завжди таємничі і магічні, а магія, як відомо, існувала лише у давні часи. Але наша почнеться не так, адже, вона, можливо, відбувається з кимось саме зараз, і, цілком ймовірно, що за певних обставин може відбутися саме з вами.
«Люди придумали собі купу свят посеред зими, щоб легше було пережити цю темінь, і холод, і сирість, і вічну «квашу» під ногами, − думав Сашко, повільно бредучи по мосту.
Навколо нього чорнильними фарбами малювала ніч – чорне небо, чорний сніг упереміш із брудом під ногами, широке чорне плесо річки Дніпро, і навіть дощ, упереміш із мокрим снігом теж здавався чорним.
Але тут йому було добре. Тут не мерехтіли вогнями святкові ялинки, сюди не долинали співи колядників, тут не відчувався дух Різдва, дух свята. І саме це йому було потрібно. Бо на цьому святі він був зайвий. Та й у цьому світі, здається, теж.
Сашко дійшов до середини мосту і зупинився. Пам’ять услужливо гортала відеофайли, відшуковуючи єдиний потрібний. Той, у якому є відповідь на питання – чого ж це він блукає мостом у різдвяний вечір замість того, щоб сидіти біля ялинки, смакувати кутю і обіймати найдорожчу для себе дівчину… Колись, найдорожчу – подумки виправив сам себе.
Світ Сашка перевернувся з ніг на голову вчора увечері. Коли принесли повістку з воєнкомату. Ні, він усе знав. В країні війна, а у нього – важлива військова спеціальність – командир танку. І в теленовинах говорили, що після Нового року буде нова хвиля мобілізації. І він наче морально готував себе. Але… до такого, мабуть, неможливо підготуватись… Мамі вирішив поки нічого не говорити. Написав смс-ку другу Вовці, а зранку поїхав до квіткового магазину. Купив Лесі величезний букет її улюблених кремових троянд, витягнув з-під матрацу «заначку» і, кривлячись від цін на золото, що поповзло вслід за доларом, вибрав-таки елегантну обручку. Сашко не раз читав в Інтернеті про пари, які одружувались прямо перед мобілізацією нареченого на фронт. І хоч пропозиції руки і серця зазвичай роблять увечері, а не вранці… але сил чекати уже просто не було. Поїхав до Лесі на квартиру, знав, що їй сьогодні аж на третю пару. Відкрив власним ключем двері, тихенько зайшов, хотів застати сплячою, і… остовпів на порозі спальні. Троянди випали з рук, зашелестіли по підлозі і розбудили сплячу Лесю і… Вовку, що хропів поряд.
Це вже потім, цілий день блукаючи містом Сашко прокручував у голові сотні ситуацій. Згадував пристрасні погляди, які кидав Вовка на струнку голубооку Лесю і як часто говорив він, що Сашку-дурню, неймовірно пощастило.
«Я ж сам написав йому смс-ку. А він вирішив не зволікати», – коротенька думка майнула, як постріл. Потім він щосили ударив розгубленого Вовку (це була перша реакція – розтовкти його нахабну пику) і грюкнув дверима так, що посипалася штукатурка.
Цілий день він блукав містом відчуваючи у грудях дві великі дірки. Кохана дівчина і найкращий друг! Колишній найкращий друг, – знов і знов подумки поправляв сам себе. Телефон вимкнув. Не хотілося нікого чути. І воювати за Лесю і майбутній дітей теж уже не хотілося. Ні, він ніколи не був слабаком. Просто… щось зламалося. Бувають у людини такі моменти, коли нічого не хочеться. Хочеться тільки, щоб усе закінчилося. І перестало боліти.
Ноги якось самі собою винесли його до Дніпра. Річка була скована кригою, але несподівана відлига потрошку робила свою справу, звільняючи Дніпро від крижаних обіймів. Лід був нестійким. То тут, то там виднілися промоїни. Сашко раптом згадав, як його дядько – затятий рибалка, минулої зими мало не втонув, вийшовши на лід за такої погоди. Крижина із ним та іншими риболовами відломилася і чоловіків понесло за течією. Добре, рятувальники нагодилися вчасно.
І раптом… Мозок прислужливо підказав вихід – он міст, он – промоїна. Головою вниз. Кілька секунд – і в грудях більше не болітиме. Тіло віднесе вниз за течією. Вирине аж навесні, і то не факт, що його можна буде впізнати (все ж не хотілося травмувати маму). Дома лежить повістка. Мама думатиме, що він воює. У військкоматі – що дезертир. Пошукають-пошукають, та й перестануть. Зараз зниклих безвісти − сотні. Велике діло – однією людиною більше.
«Ідеальне самогубство, − подумав Сашко і скривився від власного сарказму. Хотів написати прощальну смс-ку Лесі, але клятий телефон замерз і не хотів вмикатись. – А, нехай! – і побрів на середину мосту».
Для стрибка не вистачало сміливості. І саме тут в нагоді стала пляшка коньяку, придбана для освідчення (незважаючи на тендітність Леся любила міцні «чоловічі» напої). Та дістати її не встиг. Ніч прорізав рев мотора, п’яні крики і сміх. З берега прямо на кригу виїхав мотоцикл і посеред річки провалився під лід.
Часу думати не було зовсім. Сашко в одну секунду спустився з мосту, спочатку пішов, а потім ліг на кригу і поповз до ополонки, у якій відчайдушно хапалися за лід двоє. Кинув кінець довжелезного, зв’язаного мамою шарфу дівчині, а після неї витягнув і горе-водія.
Обоє трусилися і цокотіли зубами. Правда «кавалер» на березі відразу попросив цигарку і телефон, і з трьохповерховими матюками почав розповідати якомусь «Сєрому» про те, що «батя його вб’є». А от дівчина ніяк не могла отямитись. Сашко загорнув її в свою куртку і заспокоював тим, що рятувальники і медики от-от приїдуть.
– Ти хто? – запитала незнайомка.
– Святий Миколай. – ні з того, ні з сього ляпнув Сашко (насправді святий був його покровителем, бо Сашко народився 19 грудня. Бабця й просила назвати його Миколою, в честь святого, але батьки не захотіли. То був час комунізму і атеїзму, тоді святі були не в моді).
Дівчина недовірливо кліпнула і знову зацокотіла зубами.
– На ось, випий – Сашко дістав із рюкзака коньяк. – Не хвилюйся, швидка вже їде. («Святий Миколай» − класний позивний буде, − подумав Сашко і дезертирувати шляхом самогубства відразу перехотілося).
А незнайомка ковтнула коньяку, скривилася і знову запитала:
– А коли я тебе знов побачу?
«Дурна якась», − подумав Сашко і хотів вже нагрубити, але тут із-за хмар виглянув місяць і він побачив близько-близько очі врятованої дівчини. Такі ж блакитні, як у Лесі, але зовсім по-дитячому наївні. І відповів зовсім по-іншому:
– Коли закінчиться війна.
