«Нова Доба» розпочинає проєкт «ПРОФрентген», у межах якого розкриє особливості професії через фахівця певної сфери. У першому випуску ми поспілкувалися з вуличним музикантом Денисом Мосяженком.

У середмісті Черкас можна неодноразово зустріти талановитого та харизматичного чоловіка, який виконує відомі композиції на трубі. Про становлення як музиканта, переїзд до Черкас та філософію свого фаху він розповів у моноінтерв’ю.

«Труба – найбільш універсальний інструмент…»

– Музикою я захопився ще з дитинства. Мій дідусь грав у міському оркестрі на трубі і змалечку мені подобалося слухати композиції в його виконанні. Після закінчення школи вирішив вступити до музичного училища, де навчався чотири роки. Теж опановував гру ну трубі, бо в той час бракувало учнів саме цієї спеціалізації. Любов до цього інструменту прищепив мій викладач. На мою думку, труба – найбільш універсальний інструмент, адже на ній можна виконувати народну, джазову та класичну музику.

 

– Мій учитель говорив, що за будь-яких обставин не можна припиняти займатися музикою. Цим висловом я керуюся дотепер. Наприклад, моя гра на вулиці доводить, що потрібно досягати цілей у сфері, яка тобі до вподоби. Незважаючи на різні перепони, треба робити те, що любиш.

 

«Уперше було складно перебороти страх перед публічністю»

– Пізніше я вступив до Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського та Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Пригадую, що під час практики мені доводилося викладати дітям. Найбільше запам’яталися очі учнів, які випромінювали добро та цікавість.

 

– У період навчання в консерваторії я працював у різних сферах: касиром у «Сільпо», продавцем вікон та оператором у колл-центрі. У певний момент дійшов висновку, що варто починати практикуватися, як музикант. Тому вирішили з другом грати на вулицях Харкова.

– Уперше було складно перебороти страх перед публічністю. Пригадую, що на нас часто гримали продавчині та кидалися яблуками. Спочатку відтворювали джазові та класичні композиції, адже ризикували грати популярні треки. Однак перехожі дивилися на нас, як на божевільних, бо не впізнавали мелодії. Згодом все ж таки змінили програму та почали відтворювали пісні відомих виконавців: «Queen», «Imagine Dragons», Weeknd. В Україні люди рідко можуть зупинитися і дослухати виконання до кінця. На мою думку,  це значна проблема. Адже музична композиція – ніби книга. Не можна зрозуміти суть написаного, прочитавши лише один абзац.

 

«На вулиці значно важче грати, ніж у складі оркестру»

– Я хотів потрапити до Харківської обласної філармонії, але туди працевлаштуватися дуже складно. Тому я продовжував грати біля бульвару Юр’єва. Концертмейстер філармонії часто прогулювався парком та слухав мою гру. Декілька разів він запрошував зіграти у складі симфонічного оркестру. Коли там звільнився трубач, мене взяли замість нього. Більшість музикантів обурилися, адже роками чекали, коли з’явиться вільне місце. Однак концертмейстер сказав: «На вулиці значно важче грати, ніж у складі оркестру».

 

– Нині до філармонії приходять здебільшого люди поважного віку, а молодь не цікавиться класичною музикою. Тому мені захотілося вийти на вулицю і зіграти найулюбленіші хіти людей, але в оновленому звучанні. Хотілося показати, що сьогодні можливо все.

 

Перше «знайомство» з Черкасами та робота

– У 2015 році я приїхав до Черкас із симфонічним проєктом «Opera Nova», де виконав соло у драматичному театрі з кінострічки «Свій серед чужих». Мені дуже сподобалася реакція слухачів. У 2017 році потрапив до міста із триб’ют-шоу гурту «Ленінград» – «100 pydoff», де зіграли на фестивалі «Дахнівська Січ». Потім брали участь у багатьох заходах, що відбувалися у межах міста.

 

«Музикант – це професія, без різниці: грає він на вулиці чи в закладі»

 

– Зараз більшість дивується, що вуличний музикант грає на трубі. Адже люди звикли бачити на вулиці гітаристів або скрипалів. Я намагаюся продемонструвати власне ставлення до пісні та показати емоції, які відчуваю під час виконання. Перехожим здебільшого подобається сучасна музика. Тому намагаюся слідкувати за трендами та адаптовувати хіти.

– В економічному аспекті заробіток вуличного музиканта – не фіксований. Протягом двох годин можна заробити 150 гривень, а в інший день за пів години – 700. Зазвичай не можна передбачити, скільки ти отримаєш сьогодні. Але в середньому заробітна плата за добу становить 300 гривень.

 

«Музика – це найлегший спосіб поринути у спогади»

– Найбільше мене тішить реакція людей. Коли вулицею йде сумний чоловік і не відводить погляду від телефону, я намагаюся зіграти веселу пісню, наприклад «7.40». У цей момент перехожий піднімає голову та задоволено усміхається. На мою думку, якісна музика – це найлегший спосіб поринути у спогади, з якими асоціюється пісня. Зазвичай я обираю мотиваційні композиції, від яких у людей з’являється натхнення.

 

– Я люблю спостерігати за дітьми, які слухають мій виступ. У більшості випадків малюки вмовляли батьків зупинитися і допитливо слухали моє виконання до кінця. Я вважаю, що у цей спосіб вони можуть захопитися музикою та популяризувати «прекрасне» у подальшому.

– Неважливо, скільки людей слухає твою музику: натовп чи одна особа. Незважаючи на кількість слухачів, важливо докласти максимум зусиль, аби вплинути на аудиторію. Нерідко під час моєї гри перехожі можуть заплакати або навпаки задоволено вигукувати щось. Через погляд слухача можна зрозуміти, що він відчуває.

 

«Нерідко мешканці житлових будинків телефонують у «102»»

– Цікавих моментів за весь період виступів на вулиці трапилося чимало. Мене завжди дивувало, що перехожі кладуть у футляр. Одного разу я знайшов там банан. Також був випадок, коли вулицею йшов рокер. У цей момент я виконував композицію гурту «Scorpions» – «Still loving you». Йому сподобалася моя гра, але в гаманці не було грошей, тому він зняв із пальця срібну каблучку та віддав мені. Також колись залишили у футлярі новенький годинник з етикеткою, який коштував 300 гривень. Я носив їх дуже довго. Мене також веселило, коли дівчата писали свої нікнейми в соціальних мережах на грошах.

– Нещодавно трапився неприємний інцидент. Я грав біля «Кооператора», як підійшов чоловік та почав штовхати мою колонку й погрожувати. Коли приїхали правоохоронці, він також їх зачіпав. У цьому випадку поліцейські були на моєму боці. Нерідко мешканці житлових будинків телефонують у «102», замість того, щоб висловити претензії особисто. Проте у цьому разі я не порушую законодавство, адже є відповідні норми децибел, які дозволені у певні проміжки часу. Я не працюю зранку чи надто пізно, навіть намагаються два дні поспіль не грати в одному і тому ж місці, щоб не створювати дискомфорт містянам.

 

«Вулична музика – це саундтрек міста»

– Як вуличний музикант, я виступав у Полтаві, Умані, Одесі, Києві, Львові, Вінниці та Івано-Франківську. В усіх містах аудиторія зустрічає позитивно, але найважче здивувати киян, адже те, що ти вигадав, там вже давно забули. Також велика конкуренція у Львові, адже це туристичне місто. Тому багато вуличних музикантів приїздять туди, щоб заробити хорошу суму. Щоб зіграти на Площі Ринок потрібно заповнити у ЦНАПі відповідну заяву та отримати дозвіл від правоохоронців.

 

«Ти граєш на інструменті, а не він на тобі»

 

– Більшість людей порівнюють вуличну гру із жебрацтвом, однак я не погоджуюся з цим стереотипом. Бо слово «жебракувати» означає просити про допомогу. Наприклад, якщо людина поставила табличку із написом «Збираю кошти на весілля». А я просто роблю свою справу. Кожен добровільно вирішує дати кілька гривень чи ні. На мою думку, вулична музика – це саундтрек міста. Краще слухати звучання інструмента, аніж гуркіт автівок чи звуки будівництва. У ці моменти перехожі розуміють, що їм подобається ходити вулицями саме цього міста.

– Мені доводилося виступати в екстремальних умовах. Колись із другом грали біля харківського вокзалу взимку, коли температура повітря сягала -20. Ми одягнули всі теплі речі, що знайшли в шафах. Проблема була в тому, що через певний відрізок часу замерзав інструмент, адже він виготовлений з металу. Уявіть собі, ще не минуло пів пісні, а клапани вже замерзли, і на них не можна натиснути. Але потім почув лайфхак, що потрібно залити спирт 96% всередину інструмента. Тут головне нічого не переплутати. Також колись влітку в середмісті виступав за температури +32. Після кількагодинного перебування на сонці у мене піднявся тиск. Тоді я сидів у затінку під деревом, а люди перешіптувалися, нібито мені стало зле через передозування наркотиками.

 

«Зазвичай, я не знаю, яку ноту зіграю в наступному такті»

– Як особистість я асоціюю себе із джазовою музикою, бо мені подобається імпровізувати, а не виконувати заздалегідь продумані кроки. Коли людина щось планує, то вона постійно зосереджена на цих думках. У результаті досягнуті цілі знецінюються і ти не отримуєш задоволення від цього. Тому зазвичай я не знаю, яку ноту зіграю в наступному такті.

 

– Щоб досягти мети, потрібно щодня гарувати. Тому, на мою думку, справжній музикант повинен бути щирим, чесним перед собою та працелюбним. Люди чудово відчувають різницю, коли ти граєш абияк, а в якому випадку віддаєш грі серце та душу.