Важливо мати ціль у житті і рухатися до неї, розставляти пріоритети і не зраджувати своїм принципам, бути в гармонії з собою та любити все, що ти робиш. Так коротко можна охарактеризувати нашу розмову з відомою черкаською ведучою, талановитою особистістю, щирою та позитивною Іриною Тітовською. Про кар’єру, проведення різноманітних заходів, улюблені книжки та гармонію в стосунках – читайте в нашому інтерв’ю.

− Ваша кар’єра розпочалася з роботи ведучою на телебаченні. Як туди потрапили?

− У 2004 році я закінчила школу, приїхала з Умані до Черкас вступати. Обирала навчальні заклади, паралельно дивилася телевізор, а там саме – програма «Наш вимір» на телеканалі «ВІККА». Рухомим рядком транслювали оголошення, що потрібні ведучі молодіжної програми, креативні, українськомовні. І я подумала: то це ж усе про мене (сміється, – ред.). Кастинг був доволі серйозним, конкуренція високою, адже прийшли випускники філологічного факультету, а я – щойно після школи. Але однак без будь-якої протекції, допомоги мені вдалося прийти й довести, що я креативна і зможу.

− Пам’ятаєте, як відбувався кастинг?

− У мене досвіду роботи з камерою було зовсім мало, а тут відразу говорять: ставай ось тут і розповідай. Адреналін і юнацька самовпевненість допомогли подолати той страх, але відчуття було таке, що зараз зомлію. Та хлопець, якого поставили разом зі мною, узагалі занімів, не зміг сказати ні слова. Тоді відібрали ведучих, але я попросила, щоб мене прослухали ще раз, адже напарник дістався «не дуже», погано мене відтінив. Мені відповіли, що вже двоє ведучих є, але я не вгавала: мовляв, а коли хтось із них прихворіє, що робитимете? І це мене врятувало: прослухали ще раз і таки взяли. Далі потрібно було працювати над мовою. У мене була хороша українська, але з уманським діалектом, але впоралася і з цим.

− Чому залишили роботу на телебаченні?

− На жаль, у нашому місті без матеріального підґрунтя неприбутково й дорого бути ведучим на телебаченні. Адже в себе потрібно постійно вкладати: гарний одяг, зачіски, макіяж. А тієї зарплатні, що я отримувала, банально не вистачало. Поки була студенткою й деякий час потому, могла дозволити не забезпечувати себе повною мірою. А далі життя змінювалося, хотілося вже власного житла, сім’ї, дітей, а це все вимагало більших заробітків. І я дуже сумую за роботою ведучої, бо це був неабиякий адреналін. Ти можеш людям доносити певну інформацію через певну призму, світосприйняття, це був справжній кайф. Але я вирішила займатися більш комерційно-цікавими проєктами. Ведучий свят – краще оплачувана робота.

− Ви давно проводите різноманітні заходи, свята, корпоративи. Але якщо говорити про весілля, рахували, скільки було пар молодят?

− Це надзвичайно складно, якось задумувалася про це. Якщо зараз усі сценарії в електронному варіанті, і порахувати нескладно, то перші 3−4 роки все писала від руки. Я проводжу весілля із 2007 року і загалом щосезону у мене мінімум 15‒20 весіль.

‒ Є такі пари, із якими після весілля потоваришували й спілкуєтеся надалі?

‒ Так, і це багато людей, які стали щирими друзями. Ми часто листуємося, зустрічаємося, завжди так приємно! Коли бачу, як їхня родина росте, більшає, відчуваю невимовну радість від того, що була причетна до цього.

‒ Який у Вас підхід до написання сценаріїв?

‒ Спочатку, коли зустрічаюся з молодятами, знайомлюся й намагаюся відчути їх: вони тихо-романтичні чи надзвичайно енергійні, люблять проводити разом сто відсотків часу чи кожен має свій мікросвіт. А далі через анкетування отримую ще максимум інформації про них. Виношую її приблизно тиждень, знаходжу ідеї, креативлю. Потім складаю певний план, узгоджую з парою і далі «дошліфовую» сценарій, роблю його якомога досконалим. Звичайно, враховую всі побажання молодят, відкидаю моменти, в яких вони сумніваються. Свято має бути комфортним і спокійним – особливо для пари, вони не мають ні за що хвилюватися.

‒ Яке б весілля точно не провели ніколи?

‒ Були раніше, та й зараз надходять прохання провести весілля «з перчинкою»: гарячі жарти, відверті конкурси. Та я пояснюю парам, що це не про мене. Займаю певну нішу, маю свою стилістику проведення свят і люди, які це цінують, на це йдуть. І якщо з’являються такі запити, пояснюю, що це не я. Звичайно, на початку моєї кар’єри було різне, є в практиці розваги й конкурси, проведенням яких я не пишаюся. Зараз не хочу йти на компроміси зі своїм смаком, совістю, баченням прекрасного, воно вже сформоване і саме задля цього люди працюють зі мною.

‒ Поговорімо про колаборації ведучих. Із ким із колег найкомфортніше працювати?

‒ Є в мене товариш – колега Діма Подорошко. У нас складений дует уже багато років. І коли працювати з людиною протягом такого часу, то наскільки починаєте розуміти одне одного в процесі роботи, що вам абсолютно комфортно. Ми розуміємо одне одного з напів слова, можемо імпровізувати дуже органічно, відчуваємо хід думок одне одного, легко «вирулююємо» в різних ситуаціях. Це і правда класна колаборація. Хоча у мене були різні дуети, дуже хороші з Антоном Куцелепою, Дімою Зборовським, Мар’яною Верховцевою ‒ це чудовий досвід і приємна співпраця.

‒ Що для вас приносить більше задоволення: провести весілля чи концерт на сцені?

‒ Вони такі різні, і це дуже різні емоції. Я обожнюю сцену, був період у моєму житті, коли із нею об’їздила всю Україну. Навіть відзначала міста, де вдалося попрацювати. Ми проводили маркетингові свята для торгової марки «Рудь», мережі магазинів «Spar». Це незабутні відчуття й емоції, і дуже приємно працювати з великою публікою. Весілля я люблю тому, що це все про романтику, любов. У сезон майже щовихідних у мене є доказ того, що кохання існує. Для мене і сцена, і проведення весіль – дві великі любові!

‒ 2020 рік вніс корективи в наше життя, в будь-які галузі, професії, бізнес. Як вдавалося планувати робочий графік, весілля?

‒ Уже на початку травня люди зрозуміли, що ресторани відкриті, можна організовувати весілля. Але підхід до планування кардинально змінився: якщо раніше могли бронювати дати навіть за рік, пів року, три‒чотири місяці, то цього сезону – за три‒чотири тижні. В умовах карантину це було нормально. Сподіваюся, що наступний рік буде трішки легшим, люди навчаться з цим жити, адекватно реагувати, зникне паніка й організовувати свята стане легше.

‒ Які, на вашу думку, будуть весільні тренди у 2021 році?

‒ Усе досить просто: акцент буде на природності. Триває рух до натуральних кольорів, спокійних рішень. Тренд також на красиве оздоблення, візуальну красу, естетичне оформлення.

‒ Крім проведення весіль, ви займаєтеся й тренерською роботою…

‒ Так, і цьогоріч вона вийшла на один рівень із весіллями. Якщо минулими роками це був побіжний вид діяльності, то зараз рівнозначний зі святами. Люди почали розуміти, що онлайн можна навчатися, працювати, розвиватися.

‒ Крім того, ви проводите курси з ораторської майстерності, марафони в соцмережах. Що до цього підштовхнуло?

‒ Насправді ця робота мене сама знайшла. Років шість тому до мене почали звертатися ведучі-початківці за консультацією, просили зустрітися, мовляв, я тобі заплачу за годину часу, але розкажи мені, як робити це й це. Мені не шкода було й за спасибі розповісти, але люди самі пропонували оплату. Далі консультації стали переростати в таку коучингову й тренерську роботу. Я зрозуміла, що сформувався план роботи і це не лише для ведучих, а й узагалі для всіх охочих навчитися гарно говорити, висловлювати думки. Спочатку почала з індивідуальної роботи, а потім подумала: чому б і ні, треба провести якийсь семінар. Марафони в соцмережах з’явилися цього року, у період карантину, коли живої роботи не було, не вистачало відчуття командності. Спочатку думала, що це буде лише для моїх учнів, але опублікувала оголошення в інстаґрам. На мій подив на перший марафон прийшло понад 80 людей, для мене це була відрада.

‒ Зважаючи на те, що значна кількість вашої роботи – онлайн, чи контролюєте свій час, проведений у соцмережах і чи складаєте контент-план для власних постів та історій?

‒ Так, план складаю приблизно на місяць. Звичайно, є ситуативні пости чи сторіз, але в основному дотримуюся запланованого.

‒ Свого часу ви очолювали Будинок культури імені І. Кулика. Наскільки це був цінний досвід і що вдалося зробити за той період?

‒ До того про нього мало хто знав. Я вивчила все, що його стосується, написала свій проєкт розвитку будинку культури, він сподобався тодішньому міському голові Сергію Одаричу. Перші пів року на посаді я приводила всю документацію до ладу, вивчала нормативно-правову базу, типову посадову інструкцію, статути, усе переробляла, адже воно було зразка 70-х років. Відразу в мене був шок, але згодом звиклося. Також казна стояла, не було фінасування, але нам вдалося й нові завіси зробити, план ремонту туалетів та багато іншого. Я прийшла в нелегкий час, адже це був якраз 2013 рік – період Майдану, Революції Гідності, змін влади. І, мабуть усе, що хотілося, не вдалося реалізувати. Але чи б хотіла я зараз туди повернутися? Однозначно ні. Творча людина, яка сьогодні згенерувала ідею, завтра вже має втілити. А там же треба чекати, тягатися з бюрократією, і в результаті хтось втілить вашу ідею швидше.

‒ Розкажіть про життєві принципи, які не порушуєте ніколи?

‒ Я намагаюся бути чесною із собою та людьми, чесно відповідати, чи хочу я цього, чи потрібне воно мені. Чесно спілкуюся з людьми, зокрема й через соцмережі, не створюю ілюзій того життя, якого немає. Також я за те, щоб більше люди про тебе говорили, а не ти. Позитивні відгуки клієнтів набагато більше значать, ніж власні вихваляння. Безсумнівно, про себе треба заявляти, але оцінку тобі нехай дають люди.

‒ Як відпочиваєте, відновлюєте сили, набираєтеся енергії?

‒ Із цим біда, тому що я намагаюся досягнути балансу, але робота відбирає багато часу. Маю один секретик: щодня роблю собі 15-хвилинну прогулянку, коли вимикаю телефон і йду вулицями без цілі й маршруту. Насправді одразу складно ні про що не думати, нічого не планувати, але це так розслабляє мозок, відновлює сили, що реально з’являються нові ідеї, бачення. У глобальному сенсі намагаюся хоча б один день на тиждень нічого не робити, відпочивати, дивитися серіали, передачі. Це теж допомагає і надихає.

‒ Що любите читати і що читали востаннє?

− Я люблю читати почергово: нон-фікшн і художню літературу, тому що таким чином ти і розвиваєшся, і розслабляєшся, і вчишся красивому текстотворенню. Я більше люблю сучасних українських авторів, ніж зарубіжних, адже переклади інколи складно читати. Нещодавно прочитала Василя Шкляра «Характерник» та Кріса Андерсона «Успішні виступи на TED», цю книгу я читала вже другий чи третій раз. Дуже цінне видання для мене. На черзі ще книг із шість, складених одна на одну, тому попереду багато цікавого.

− Ваш син любить читати?

− Так, він читає більше ніж я. До речі, ми ходимо до бібліотеки. Його поличка закладена книжками, і він не дозволяє віддавати чи дарувати прочитані ним видання. Надзвичайно любить книги.

− Чим іще захоплюється син?

− Він ходить на карате. Дуже любить брейкданс, адже вважає його крутим і сильним танцем. Крім того, має є ще купу захоплень, які він хоче розвивати.

− Яка, на вашу думку, модель гармонії в сім’ї і що для вас важливо в стосунках?

− Досі у мене немає чіткої відповіді. Та й про себе не можу сказати, що маю стовідсоткову гармонію у своїх стосунках. Ми з чоловіком познайомилися на роботі, він – звукорежисер, я – ведуча. Та, як на мене, не лише робота має об’єднувати людей, а спільні цінності, спільне бачення майбутнього. Тому вважаю, що перед шлюбом люди мають говорити про майбутнє, про бажання й плани. Пара має йти до одного, ціль має бути спільна. Адже пристрасть проходить, а надалі лишається спокійна любов, і якщо вона не підкріплена приблизним баченням спільного майбутнього, то тоді парі буде складно разом. У нашій сім’ї всі трудоголіки, захоплені справами, але розумію, що з часом мій темп стане іншим, бо захочу спокою й розміреного життя.

 

Спілкувалася Олеся Зінченко

Світлини із фейсбука героїні публікації