Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок відзначається 25 листопада. Ця проблема актуальна й досі. За інформацією ГУНП в Черкаській області, за 10 місяців 2020 року правоохоронці зареєстрували 2985 звернень з приводу домашнього насильства. Журналісти поспілкувалися із черкащанкою, яка зазнала як психологічного, так і фізичного насилля з боку чоловіка.

Оксана мати двох дітей. Пішла від чоловіка після чергової сварки і побиття. Уже близько двох місяців перебуває в Жіночому кризовому центрі. Виховує синів та паралельно намагається працювати. Свою історію вона розповіла журналістам «Нової Доби» в моноінтерв’ю.

З етичних міркувань особисті дані героїні не зазначаємо.

Букетно-цукерковий період

Із чоловіком я познайомилася через інтернет. Почали активно переписуватися, потім зустрілися особисто. Так і зав’язалися стосунки.  Спочатку все було добре, романтично, як, мабуть, у всіх молодих людей. Він запропонував переїхати до нього жити. Так ми прожили в цивільному шлюбі рік, а потім одружилися.

Від початку наші батьки були проти шлюбу. Його матір говорила, що я сільська, тому не підходжу йому. Він же із інтелігентної родини. Моя мама казала, що він «городський», ледачий, що приїжджає в гості, але нічого не робить, йому тільки їсти подавай. Скаржилася, що він постійно дивився телевізор і був незадоволений тим, що в селі немає інтернету.  Хоч рідні були проти одруження, ми були дуже закохані й не слухали їх. Батьки допомогли з організацією весілля.

Через пів року життя в шлюбі я завагітніла. Чоловік почав ревнувати до дитини, казати, що йому не вистачає уваги. Він звик, що ми постійно  разом, коли не на роботі. То фільм подивимося, то прогуляємося. Після пологів я нічого не встигала. Треба було за дитиною дивитися, прибирати, їсти готувати.  Постійно сина на руках заколисувала. Тоді й почалися перші конфлікти через нестачу уваги.

Втратити голову не лише від кохання

Сварки починалися з дрібниць. Його дратувало, коли щось не так лежало, коли їсти не могла насипати чи фільм подивитися. У нас були регулярні сварки і стосунки поступово погіршувалися. Коли сину було п’ять з половиною місяців, я вперше пішла з дому до своїх батьків.

Чоловік дедалі частіше виявляв агресію і підіймав руку. Тому я поїхала до матері. Мене дуже тепло прийняли вдома. Нікуди не хотілося їхати, адже завдяки маминій доброті, підтримці і допомозі я відчула турботу і спокій. Вона допомагала дивитися за дитиною і в мене хоч трошки з’явилося вільного часу, який я могла приділити собі.

Він «охолонув» і приїхав просити вибачення. Казав, що просто дуже втомлюється на роботі, йому не вистачає уваги і турботи. Також, що дуже сильно любить і жити без нас не зможе. Пообіцяв більше так не поводитися та допомагати.  Я повірила і пробачила. Але все це знову повторювалося.

Contra spem spero

Я завжди думала, що чоловік зміниться. Спочатку були ревнощі, контроль, він змусив видалитися із соцмереж. Чоловік почав перевіряти дзвінки. Якщо я затримувалася на роботі хоч на 10 хвилин, то він розпитував, де я була. Зустрітися із подружками теж не могла. Він казав, що ми нібито підемо з хлопцями гуляти, тому можна було лише з ним гуляти. Спочатку мені це дуже подобалося. Я думала, що якщо ревнує, то любить. Але за ці ревнощі я потім дуже сильно отримувала. Я  могла на вулиці зустріти однокласника або колегу і привітатися, а він уже кричав і розпитував хто це був.

Чоловік вважав, що я цілий день сиджу вдома і нічого не роблю. Ніби зобов’язана йому прислуговувати, а він має лише відпочивати. Міг прийти і навмисно розкидати речі, а я потім прибирала. Він ставився до мене, ніби до покоївки. Прикро було, що він зневажав і не цінував мою працю. Елементарно, я помила підлогу, щоб дитина могла спокійно повзати і гратися, а він міг пройтися взутим. Це було дуже неприємно. А він казав, що нічого в тому страшного немає, бо я сиджу вдома і можу ще раз помити.

Рідко грався із сином, міг потримати його на ручках, коли мені потрібно було в душ сходити. Але якщо я трошки затримувалася, то починав нервувати і гукати назад: «Давай швидше, а то малий уже кричить».

Хто винен? — Невістка

Мені ніхто не допомагав прибирати і готувати вдома. У родині чоловіка так не заведено. Свекруха казала,  що обов’язок жінки – бути на кухні. А чоловік – добувач – має тільки заробляти гроші. Жінка ж повинна оберігати сімейне вогнище: прибирати, готувати, за дітьми дитивитися.

Раніше мені було дуже важко, ще й свекруха тиснула. Ми жили в її будинку, тому вона щодня приходила і нагадувала про це. Навіть елементарно я не могла переставити меблі так, як мені хотілося, бо це не подобалося його мамі. Вона завжди намагалася натякнути, що я не дуже розумна і не варта її синочка. Чоловік ніколи не втручався у наші суперечки. Переставляли меблі ми з нею вдвох, він навіть не допоміг.

«Був страх, що ж я робитиму з двома дітьми»

Ми з чоловіком разом шість років, з яких п’ять – у шлюбі. Коли вдруге завагітніла, то був страх, що ж я робитиму з двома дітьми? Чоловік переконував довіритися йому, казав, що багато чого усвідомив. Хоче приділити більше уваги другій дитині, якщо раніше не вийшло. Казав, що не бачив, як ріс старший син, не грався із ним і памперси не міняв. Тепер він хоче наверстати все. Тим не менш, він не змінився.

Старшенький почав ходити в дитячий садок. І в будь-яку погоду: чи то сніг, дощ, сонце – я з двома дітьми йду в садочок. Приводимо старшого сина і забираємо. Чоловік навіть з маленьким зранку перед роботою не міг посидіти, хоча в нього був час. Він завжди казав: «Якщо малий почне плакати, то що я з ним буду робити?».

У вихідні я мала забирати дітей і йти на кухню зранку, щоб не розбудити чоловіка. Він дуже сердився і кричав, коли діти себе гучно поводили і заважали йому відпочивати.

Немає значення: чи є діти поряд чи ні, він починав з’ясовувати стосунки. Однією із причин став і фінансовий стан. Раніше ми вдвох заробляли, могли собі дозволити більшого. Коли я пішла в декрет, то стала залежна від чоловіка. Витрати збільшилися, а зарплата в чоловіка мінімальна. Я почала казати, що не вистачає грошей навіть на продукти, а він кричав: «Де я їх візьму? Я їх що пропив чи прогуляв?».

«Мамочко, чого ти плачеш?»

Швидку мені не викликали, але в гематомах я ходила регулярно. Бив руками і ногами, штовхав. У критичні моменти я викликала поліцію. Він міг мене не випускати з будинку, коли я збирала речі і хотіла піти від нього.

Навіть у компанії друзів він міг дозволити собі принижувати мене. Не давав і слова сказати. Міг при всіх накричати і сказати, щоб я мовчала. Знайомі не втручалися і робили вигляд, що нічого не було. Не хотіли втручатися, бо це інша родина.

Син мене завжди жалів і обіймав. Він питав: «Мамочко, чого ти плачеш? Я тебе сильно люблю і  буду захищати». Також запитував, чому батько в нас такий поганий.  Я намагалася заспокоїти сина, знайти виправдання чоловіку, наприклад, у нього настрою немає чи він втомився.

Я захотіла з’їхати від чоловіка і почала шукати житло. Хотіла орендувати кімнату або поселитися в гуртожитку, адже на більше фінансів не вистачало б. Почала в знайомих запитувати, може хтось здає недорого. Їхати в село, у батьківську хату я не могла, адже отримую 860 гривень допомоги від держави, але на такі гроші зараз не проживеш. Тим паче старший ходить у садочок. Коли почалася скрута і не вистачало коштів, то чоловік мене наштовхнув на рішення піти працювати. Він сказав: «Не подобається щось, то йди сама заробляй». Я влаштувалася на пів ставки нянечкою.

Вирішила зняти кімнату і звернулася до жінки, в якої жила раніше. Вона мені відмовила, бо в неї матір хвора, а я з дітками. Проте вона порадила звернутися до Жіночого кризового центру «Мережка», але я не наважувалася зателефонувати.

З легким серцем…

Одного ранку чоловік мене знову побив. Почав викидати речі на вулицю, кричати, щоб я забиралася геть з його будинку. Сказав, щоб поки він прийде з роботи, мене вже не має бути. Так дуже часто було: він міг мої речі викинути не лише на вулицю, але й у смітник. У той день я наважилася і подзвонила в центр. Мені сказали, що незабаром приїдуть і заберуть мене. Я зібрала найбільш необхідні речі і переїхала сюди. Проживаю у центрі близько двох місяців.

У центрі допомагають усім. Найважливіше, дали житло. Діти живуть у теплі й комфорті. Також допомогли із продуктами і дали памперси для малечі. Зі мною працює психолог, допомагає мені стати більш впевненою у собі. Також безкоштовно консультує юрист. Я подала документи на розлучення та аліменти.

Я не шкодую, що пішла від чоловіка і переїхала в центр. Тут у кожного свої проблеми, але фахівці підтримують, надають допомогу і ти можеш встати на ноги і піти далі.

«Я не витримала того тиску, наважилася і втекла»

З чоловіком спілкуємося, навіть зустрічалися. Він вибачається і просить повернутися. Тисне на жалість, говорить постійно про дітей: «Як сини будуть рости без батька? Як ти їх сама поставиш на ноги?». Пропонує фінансову допомогу. Нещодавно брав дітей до себе на вихідні. Я не була проти, адже коли ми жили поряд, то він не приділяв увагу синам, а зараз виявляє інтерес.

Старший зараз дуже задоволений новим будинком, йому він дуже подобається. Постійно розповідає, як у нього минув день. Тут багато іграшок і є інші дітки. Про батька питає. Іноді він хоче з ним побачитися, але не жити.

Поки ми живемо в центрі. Підросте молодший, зможу вийти на повну ставку на роботу, орендую кімнату і будемо далі якось жити. Якщо чоловік платитиме аліменти, то буде легше. Але він сказав, що не дасть мені розлучення: «Я буду добиватися тебе, відновлю стосунки, збережу сім’ю. Я закохаю тебе знову в себе».

Я хочу закликати жінок не боятися змін і звертатися по допомогу, якщо ви потерпаєте від домашнього насильства. Вам потрібно якомога швидше втекти від тих людей, які над вами знущаються. Життя йде і якщо ви оглянетеся назад, то окрім образ, побиття, ви нічого й не бачили. Діти виростають і починають моделювати і повторювати поведінку батька. Можуть так само ображати матір, хоч та і вклала всю душу в дитину. І так потім ставитиметься до своєї жінки. Я не витримала того тиску, наважилася і втекла. Тому бажаю кожній жінці знайти в собі сили і не терпіти цього.

Номер всеукраїнської «гарячої лінії» з протидії домашньому насильству: 1547
У телеграм-каналі ви також можете скористатися інформаційними послугами щодо алгоритму реагування: @reaguvannya_bot

Спілкувалася Дар’я Роженкова

Зображення використані тематичні