«Трансплантація – це не просто амбітний проєкт, а майбутнє медицини області», – Віктор Парамонов

«Трансплантація – це не просто амбітний проєкт, а майбутнє медицини області», – Віктор Парамонов

Рік тому у Черкаському онкологічному диспансері здійснили першу в історії області трансплантацію. Успішна пересадка кісткового мозку стала справжнім проривом для місцевих медиків, і зараз вони плідно працюють і над трансплантацією органів. «Нова Доба» поспілкувалася з директором КНП «Черкаський онкологічний диспансер ЧОР» і дізналася, з чого починався шлях до реорганізації закладу, які труднощі й виклики довелося пережити медикам та які у них плани на майбутнє.

– З чого починався шлях онкодиспансеру до трансплантаційної медицини?

– Так, цієї п’ятниці – рівно рік відтоді, як була здійснена перша така операція на Черкащині. Минулого року ми дізналися про пілотний проєкт на 2020-й і 2021 роки, за підсумками якого можна було отримати державне фінансування для хворих. Із чим ми могли прийти до МОЗ? Ми ж – не науковий центр, а проста лікарня обласного рівня. Ми й не університетське місто з десятками кафедр – нічого цього немає. Але знали, що маємо спробувати, щоб отримати дозвіл на таку роботу. Тож потрібно було до кінця 2019 року здійснити ту першу трансплантацію, і тоді торувати дорогу далі.

Підготовча робота тривала доволі довго – чи не весь 2019 рік. Та загалом до цього ми йшли майже 20 років. 27 листопада було непростим і відповідальним днем.

– Хто був тим пацієнтом і як він почувається зараз?

– Пацієнтка сьогодні жива-здорова, усі показники задовільні, постійно перевіряємо її стан. До трансплантації жінка майже 5 років безуспішно лікувала дисеміновану множинну мієлому – це злоякісна хвороба кісткового мозку, що вражає нирки, саму кісткову тканину і провокує виникнення переломів, ниркову недостатність. Пацієнтка пройшла всі етапи лікування, всі хіміотерапії – альтернативи трансплантації не було.

Цю трансплантацію здійснили без державного фінансування – лише коштом лікарні й завдяки родичам жінки.

– Але ж підтримка була?

– Ми багато навчалися, зокрема переймали досвід у колег із-за кордону. Нам дуже допомогли латвійські колеги. Ми приїздили до них, а потім вони й самі сюди приїхали. І це все, скажімо так, на самоініціативі. Коли ми тільки починали роботу, то самотужки шукали – і де дешевше, і де ближче, і де «приймуть». Побували в багатьох клініках, але обирали таку, де можна було працювати, а не просто поспостерігати. І нещодавно український і латвійський уряди узгодили спільний «план дій»: Міністерство охорони здоров’я України подало пропозицію про те, щоб університетська клініка в Ризі стала клінічною базою підготовки для наших спеціалістів із трансплантації кісткового мозку.

Ми заручилися потужною підтримкою колег. Зокрема, під час першої трансплантації кісткового мозку нам допомагали фахівці Латвії й Франції, з «Охматдиту». Для нас така підтримка була дуже важлива. Тоді всі дуже переймалися – якщо зазнаємо невдачі, то нікуди далі не подалися б. А така невдача завжди можлива, бо не кожна трансплантація закінчується успішно. Отака інтернаціональна команда працювала з першою хворою.

Потім, разом із комітетом МОЗ готували документи і чекали вирішального засідання Кабміну. Велику підтримку мали від ЗМІ – суспільний розголос на всю Україну теж сприяв успіху.

І нам вдалося: ми потрапили в цей перелік, отримали дозвіл, а згодом і ліцензію на здійснення трансплантацій.

Напряму від Уряду та МОЗу наш диспансер отримав 27 мільйонів 476 тисяч гривень. Це небачений успіх: по суті, вперше за всю історію гроші надійшли адресно хворим – фактично це кошти на їхнє повне забезпечення відповідно до затверджених тарифів. Уявіть тільки, скільки людям доводиться збирати, продавати майно, щоб поїхати закордон для трансплантації… А тут – просто фантастика: 27,5 мільйона, розраховані на 21 оперативне втручання. Це був надзвичайний поштовх для натхненної й сумлінної роботи.

Хто ж знав, що корона вірусна пандемія наробить стільки лиха. Сьогодні маємо, на жаль, декілька хворих, для яких трансплантація відтермінована тільки тому, що в період підготовки до операції у них виявили COVID-19, і вони повільно відновлюють сили.

– Розкажіть детальніше про шлях до трансплантації нирки. 

– Середина літа стала наступним етапом трансплантації для онкодиспансеру. Ми готувались та надали необхідні документи до МОЗ на пересадку органів. Засідання уряду припало на 15 липня, й стало знову успішним для нас. Черкаський онкологічний диспансер став єдиним онкозакладом в Україні, що отримала дозвіл на два напрямки трансплантації – кісткового мозку й органів.

Здавалось би, це просто статус, насправді ж це відкрило для онкодиспансеру нові можливості. Ми вже мали певний досвід, працювали й попри карантин, причому доволі плідно. Весь час були ощадливими, ретельно вираховували бюджет. І невдовзі отримали ще більше як 10 млн гривень. Тобто зі 112 млн гривень загальної суми, що держава виділила на пілотний проєкт, 37,5 млн гривень отримав наш заклад.

Водночас це, звісно, – величезна відповідальність.

Невипадково й те, що під час пересадки першої нирки працювали разом із дуже професійною командою зі Львова. Спеціально приїхав керівник підрозділу інституту хірургії та трансплантології ім. акад. Шалімова, фахівець клініки «Фрезеніус».

– Які завдання стоять сьогодні перед лікарями онкодиспансеру – і в межах проєкту, і з перспективою на майбутнє?

– Насамперед наше завдання перед державою – довести, що ці гроші нам надані недарма й будуть доцільно використані для пацієнтів.

Ми здійснили 30 пересадок кісткового мозку (до кінця року маємо провести ще 4 таких) й одну трансплантацію нирки (у найближчих планах – ще одна).

Маємо заготовлені стовбурові клітини (кістковий мозок за низької температури може зберігатися близько пів року і довше), триває кропітка робота над підготовкою хворих – це справді тяжкі пацієнти. Підготовка до трансплантації нирки завжди випереджувальна: невдовзі друга операція, а ми вже заздалегідь плануємо третю, проводимо діагностику. Маємо впоратися, а, може, зробимо навіть більше.

Дуже хочемо, аби за результатами цього року продовжили роботу і в 2021-му. Адже це вкрай важливо для всієї Черкащини, і ми усвідомлюємо величину такої відповідальність: це не просто амбітний проєкт, а майбутнє медицини області. Розраховуємо на приєднання до команди з трансплантології інших медичних підприємств області.

Сподіваємося й на подальшу підтримку місцевої влади. Нас завжди підтримували очільники Черкаської облдержадміністрації. Депутатський корпус обласної ради свого часу ухвалив рішення з двох важливих кроків у розвитку місцевої медицини: перше – створення в Черкасах найкращого центру крові в Україні з потужною лабораторією, вирішенням питання донорства й максимальною орієнтацією на проблеми хворих; друге – прийняття трансплантаційної програми.

Це справді революційні рішення, тому ми розраховуємо і на взаємодію з оновленим складом облради задля спільної мети і на подальші 5 років. Черкащині потрібен серйозний трансплантаційний осередок.

Доцільно сьогодні об’єднати можливості різних лікарень усієї області й Черкас. Потреба в трансплантації в Україні насправді не закрита і на 5%. Тож завдання найближчими 5 роками – сформувати не «одноразові» клініки, а ті, що системно працюють.

– Чи були ті, хто не схвалював діяльності онкодиспансеру у напрямку трансплантації й реорганізації закладу?

– Шкода, але така проблема існує в наш час. Багато хто каже: «А нащо це вам потрібне?», «краще б зробили щось інше», «Чому ж іншим хворим грошей не дають?». Але ж цього року для трансплантації за кордоном пішло понад 1 млрд гривень державних коштів. А приватних, зібраних народом, думаю, іще більше. Та нащо нам годувати інші країни, коли наші хворі мають змогу отримати пересадку вдома?

Багато хто, і дуже гірко, коли це говорять посадовці, висловлюють думки минулого століття: мовляв, онкодиспансер має займатися онкологією і немає чого лізти куди не треба… Насправді ж ми вже спізнилися років на тридцять. Світ чимало напрацював, і нам саме час переймати досвід і впроваджувати його у своїх умовах. Нічого вигадувати не потрібно, треба вчитися співпрацювати із закордонними клініками на рівних правах, а не виконувати допоміжну роботу.

Важливо усвідомити, що більшість людей, яких ми рятуємо, у посттрансплантаційному періоді житимуть звичайним здоровим життям і навіть без особливих обмежень. Причому більшість цих людей – сьогодні це паліативні хворі. Чому ж їм не дати шанс «перезавантажитись» і стати здоровими?

Уже зараз ми отримали поштовх для розвитку медицини області загалом. Тому недоречними є зауваження «експертів», які оцінюють роботу наших фахівців, нічого не знаючи про роботу закладу загалом, ні разу не поцікавившись аналітичними даними.

Із 40 тисяч онкохворих нашої області чверть – це жителі Черкас, які мають багато питань, включаючи і проблеми трансплантаційного характеру. Цього року, наприклад, із певних причин, зокрема й через пандемію, провалені онкологічні профогляди, у тих же Черкасах їх просто не було. Наслідки будуть помітні найближчим часом. Уже зросла кількість занедбаних хворих в обласному центрі, що дуже сумно. Річ у тім, що місто цим не цікавилось. Зате поспішає давати експертну оцінку нашої роботи. От тому я маю намір записатися на прийом до новообраного міського голови обласного центру, щоб обговорити з ним проблеми 10 тисяч онкохворих міста та організацію профілактичної роботи.

Нам є чим пишатися і є над чим працювати.

Статус комунальних підприємств дає змогу підписувати договори між собою – це і є лікарняне співробітництво. Запевняю, що ми готові об’єднуватися з усіма медичними закладами заради розвитку.

Зважаючи на наші кадри, матеріальні можливості, потужності лабораторного центру, Черкаська область – цілком конкурентоздатна. Наша область має стати одним із важливих трансплантаційних центрів в Україні. До слова, із 30 трансплантацій кісткового мозку приблизно половина пацієнтів – не жителі Черкащини.

Кількома роками раніше мені в МОЗ відповіли, що ці проєкти розвиватимуть тільки в містах-«мільйонниках», а не у нас. Сьогодні ж про це ніхто вже не згадує, бо Черкаси конкурентноздатні. Так і має бути: бюджет і допомога спрямовані туди, де хтось працює.

– На що зараз сподіваєтесь від спільноти і влади?

– Хочеться побачити сформований єдиний реєстр донорів та реципієнтів України. Зараз вони існують тільки в окремих лікарнях, а має бути один електронний лист очікування на всю державу – з відкритим доступом, щоб людина самостійно змогла перевірити, де на неї чекають, і впевнитися, що ніхто її в тій черзі не обійде.

Надзвичайно важливий об’єктивний погляд на нашу роботу, висвітлення позиції медичної громадськості Черкащини і керівництва області – щоб зробити незворотнім зроблене, а не займатись демагогією. Для цього потрібна належна співпраця між усіма рівнями медицини і головне – між закладами охорони здоров’я, комунальними підприємствами.

 

Спілкувалася Юлія Світайло

Реклама

Реклама

Реклама

4 1 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x