Голодомор 1932–1933 років як національна трагедія

Голодомор 1932–1933 років як національна трагедія

До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Нова Доба» спільно з Черкаським обласним краєзнавчим музеєм підготували низку тематичних публікацій. У третій частині – про «приховані лишки», «чорні дошки», «Торгзіни» та «Закон про 5 колосків».

Колективізація та розкуркулення були передумовами, унаслідок яких відбулася одна з наймастштабніших гуманітарних катастроф ХХ ст. – Голодомор 1932-33 років в Україні. Архівні документи та свідчення очевидців підтверджують штучний характер голоду.

Він став зручним інструментом, який мав вирішити одразу декілька питань: поставити крапку в питанні селянського опору колективізації; сформувати в українських селян покору через страх перед владою; забрати в селян максимальну кількість зерна, для оплати рахунків у сфері індустріалізації.

Вагомим є той факт, що період Великої Депресії в світі збігається з посиленням хлібозаготівель, голодом та Голодомором в Україні. Рівень життя в європейських країнах, а особливо в Америці, в ці роки пішов на спад, тому зерно з СРСР за цінами нижче ринкових користувався великим попитом.

Часто з колгоспів на хлібозаготівлі вивозили не лише весь зерновий фонд, а навіть насіннєвий. Колгоспникам на трудодні зерно не видавали, а представники влади конфісковували з селянських домівок окрім зернових запасів також городину. Селяни часто мали специфічне бачення політичної ситуації, вони писали скарги на сільських активісти до районних, обласних і навіть загальносоюзних органів вдали, вважаючи, що ті нічого не знають про ситуацію на селі.

Ця ситуація змусила селян ховати власні продуктові припаси, щоб уберегти сім’ю від голоду. Але активісти часто знаходили ці сховки і віддавали селян під суд. Шукаючи «приховані лишки» активісти часто приходи вночі. У пошуках зерна вони розбирали стріху на хаті, розвалювали печі.

Був метод пошуку і для зерна, закопаного на подвір’ї – по ньому проводили коня, якщо він зупинявся перед якимось місцем і відмовлявся йти далі, значить в землі є пустота, часто нею виявлялась яма із селянським хлібом.

Від нестачі зерна страждала також тварини, загинула велика частина поголів’я великої рогатої худоби та коней.

Туші обливали керосином та кидали до вапнякових ям, але голодних селян це не зупиняло. Вони вночі забирали ці туші, вимочували у воді, а потім вживали в їжу та робили запаси. Від вживання такого м’яса часто виникали хвороби, а подекуди й смерть. Виснаженою була і домашня худоба.

Зимові хлібозаготівлі 1931-1932 років призвели до голоду, з’являлись перші випадки опухання та смертей. Влітку 1932 року в обласних та районних центрах України створили контори Всесоюзного об’єднання для торгівлі з іноземцями – «Торгзіни».

 Сюди голодні селяни несли золоті прикраси, монети, іноземну валюту,антикваріат. В обмін на цінності можна було отримати продукти харчування за зниженими цінами. Характерним є те, що саме у 1932 році вийшли з обігу срібні копійки СРСР.

Борошно в Черкаському магазині «Торгзіну» коштувало 6 коп. золотом за кілограм, а на ринку – 7-9 карбованців. Голодомор це не лише мільйони людських жертв, а й 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти, американські долари. Відібрані «Торгзінами» цінності дозволили оплатити близько третини всіх витрат на індустріалізацію Радянського Союзу.

Також влітку 1932 року ухвалили постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», у народі він отримав назву «Закон про 5 колосків».

Закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшувальних обставин позбавленням свободи на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна».

Амністія у цих випадках заборонялась. Станом на літо 1933 року відповідно до цього закону було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу. Усі склади з зерном охоронялись озброєними червоноармійцями.

Цього ж року почалося занесення сіл, що не виконали плани хлібозагівель на «Чорні дошки».

Це означало припинення будь-якої торгівлі, вивезення з села всіх продовольчих запасів, дочасне стягнення всіх кредитів та позик, пошук ворожих і контреволюційних елементів в колгоспах, оточення села загонами червоної армії, для недопущення виїзду селян за межі населеного пункту.

Це практично не залишало людям шансів за життя. Були випадки, коли села занесені на «чорні дошки» повністю вимирали. Інститут «Чорних дошок» існував на етнічних українських територіях зокрема Кубані і Поволжя. Цей режим засвідчує етнічну спрямованість Голодоморів.  Значення трагедії у всеукраїнському масштабі можна проаналізувати на карті Голодомору, на якій Черкаська область зарахована до найбільш постраждалих регіонів.

Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу співробітниці Черкаського обласного краєзнавчого музею Ірині Мірошник.

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x