День домашніх тварин нещодавно відзначали в Україні. Черкащани розповіли журналістам «Нової Доби», яких нетипових домашніх улюбленців вони мають. Власники також описали, які особливі умови потрібні для їхнього утримання, чим харчуються і як себе поводять.

 

Сергій Кудактін, власник королівського пітона:

–У мене син – любитель екзотичних тварин. Він мріє завести вдома павука-птахоїда, хамелеона, ящірку чи великого таргана. Випросив придбати йому змію. Ми купили маленького пітона. Спочатку він хотів назвати його просто Змій, але потім чомусь обрав ім’я Журик.

Живе у тераріумі. Йому необхідне тепло, тому ми придбали спеціальну лампу. У зоомагазині купили керамічну печеру, в якій він ховається. Їсть він живих мишей. Тому раз на місяць або на два тижні ми його годуємо. Коли він хоче їсти, то стає більш активним, починає часто вилазити із печери, стояти, повзати по даху – для нас це сигнал, що час поїхати і купити мишку.

Із людьми він добре себе поводить. Журик любить залазити в рукав чи пазуху, бо шукає постійно нірку. Може шию обвивати, але нікого не душить. Це тераріумна тваринка. Він може з’їсти мишку і кілька днів не вилазити із печери. Також, із особливостей, то він часто скидає шкіру.

Рідні не бояться його, але доньці він неприємний. Я теж беру його на руки, коли є бажання. Друзі ж по-різному ставляться: хтось боїться, або неприязно ставиться, а в декого виникає інтерес.

Окрім цього, у нас є собака та кішка. Колись був і богомол. У будинку постійно є якісь тварини, бо син дуже цим цікавиться. Кішка і собака з інтересом дивляться на пітона. Ми навіть на кота клали змію, він не кидав його, не кусав, просто зацікавлено спостерігав.

 

Наталія Поломаренко, власниця ферми для мурах:

–Про мурах дізнався син, коли йому було 10 років, у санаторії від іншого хлопчика. У нього вони були вже досить довгий період. Це його зацікавило, він багато читав в інтернеті про мурах, хоча конкретну корисну інформацію знайти досить складно. Як виявилося, це дуже популярні істоти в США, особливо в офісах для стимулювання трудової активності працівників. Тож ми вирішили, що це буде подарунком на день народження сина.

Ми знайшли Чернігівську компанію, яка займається мурахами, і замовили набір початківця, в який входить арена з формікарієм, який можна розширювати в міру зростання популяції мурах, початкова колонія мурах виду жнєци (це найпростіший і не агресивний вид), тобто матка і 10 робочих мурах, річний запас корму та пристрій для вимірювання стабільної вологості і температури в їхньому помешканні.

Уже майже рік в нас живуть ці чудові істоти. Імена їм не давали, але бачимо чітке розмежування матки, солдатів, прибиральників, завідувачів харчуванням, охоронців та інших працівників, адже обов’язки між кожною мурашкою чітко розділені. Харчуються лише зернами маку, льону, проса і іншими злаками. Також їм потрібен білок, який вони отримують з набору сушених черв’яків. Важливим життєвим елементом є зволоження – обов’язково раз на тиждень прохолодною кип’яченою водою, щоб підтримувати рівень вологості 60-70% і температуру 19-20°.

Спостерігати за ними одне задоволення і цей процес може бути безкінечним, адже вони дуже працьовиті і головне вся робота злагоджена, розподілена між кожним жителем і коли народжуються нові, то вони отримують свої повноваження. Але колонія не потерпить чужих, якщо народиться ще одна матка, вони її вбивають, щоб не було колонії, що конкурує. Матка є головна, її всі обслуговують, якщо вона пропаде, то за короткий період пропадуть і всі мурахи.

Для того, щоб погратися з ними, можна підкладати їм ласощі (нові зернятка) на арену і вони з радістю це впорядковують. Також любимо прикрашати їм арену різними фігурками чи лего. Одна з головних особливостей їх життя є «приглушене» сонячна світло та постійна вологість. Також маємо спеціальний розчин «антипобіг», яким час від часу обробляємо закриті ходи, щоб раптом мурашкам не захотілося помандрувати далі свого формікарію.

Знайомі, зазвичай, дивуються нашому захопленню, але реакція завжди позитивна і навіть маємо кілька друзів, які люблять просто прийти і поспостерігати за ними. Кажуть, не лише заспокоює, а й дуже цікавий процес.

Здавалось би, просто маленькі чорненькі комахи, але вони вже стали членами сім’ї разом з котом і равликом. Ми спостерігаємо за їхнім розвитком, збільшенням колонії, за працьовитість і хочемо надалі розширюватися в цьому захопленні, адже ще є багато пристроїв, які ми не випробували. Наприклад, спеціальний пилосос для прибирання в них, розширення формікаріїв та інші мурашні гаджети.

 

Сергій Музиченко, власник хамелеона:

–На день народження син попросив подарувати хамелеона. Назвали його Джонік, скорочено від Джоні Депп. Це актор, який озвучував героя хамелеона в мультфільмі «Ранго».

Наш домашній улюбленець – хижак, тому їсть лише живих комах. Ми годуємо його тарганами, цвіркунами та зоофобами. Дещо замовляємо спеціально, інколи купуємо в зоомагазині. Треба, щоб їжа була живою і рухалися, тоді Джонік починає полювання.

Пересувається хамелеон дуже повільно, хоча може і швидше. За цим дуже цікаво спостерігати. І це заспокоює. Але водночас у нього швидкий і довгий язик. Він викидає його, коли полює, десь на 20 сантиметрів, аби влучити у здобич.

У тераріумі в нього є спеціально кілька ламп. Одна ультрафіолетова, інша – для нагріву. У куточках тераріуму різна температура, яка коливається від 24 до 30 градусів. Коли хоче нагрітися, то підіймається нагору, а якщо охолонути – спускається до низу.

Якщо спочатку ми брали на руки без його бажання, то зараз, коли підходимо до тераріуму, він поспішає до дверцят. Вилазить, зазвичай, на руки і плечі. Я спокійно можу робити якісь хатні справи, а він сидітиме на мені.

Хамелеон з острахом реагує на кішку. Коли її бачить, то відкриває рота і чутно, як він тихо шипить. Потім починає рухатися назад і змінювати колір – темніє. Цікаво також Джонік реагує на дзеркало, бо сприймає відображення як конкурента. Тоді він надуває підборіддя і живіт. Щоб здаватися більшим, а також набуває контрастного кольору. Також починає битися носом об дзеркало.

У нас була ситуація, коли до сина Макара прийшов друг і коли побачив хамелеона, то весь вечір прогуляв з ним. Наступного дня його батько зателефонував мені і розпитував, де я його купив та що для утримання потрібно.

 

Тетяна Єщенко, власниця павука-птахоїда:

–Ми завели в нашому домі цих милих створінь 11 років тому. Павук-птахоїд живе в тераріумі, ми годуємо його жучками-черв’ячками. Він розважає кота, а нам пророкує погоду: раніше всіх сервісів сигналізує, що будуть дощі.

Історія, як у нас з’явився павук-птахоід – приклад із комунікацій. Навіть якщо ти здатен лякати своїм виглядом, комунікаційні інструменти допоможуть стати хатнім улюбленцем (і жити не гірше, ніж котик).

Син Євген захоплювався павуками-птахоїдами у 2009 році. Він і став інфлюенсером. Також на рішення вплинула моя колега, Тетяна Сухенко, яка готувала матеріал про нову експозицію для Черкаського зоологічного парка і розповіла про їхню новацію – продавати охочим маленьких птахоїдів і допомагати їх виростити.

Потрібно змінити думку тих, хто проти вашої ідеї. Для цього потрібно розуміти сферу їхніх інтересів, знайти правильний контент, і правильно його донести. Для інженера Олександра Єщенко це був науково-популярний фільм «Влада і сила павуків» – дивовижні факти про павуків-птахоїдів, їх повадки. Як виявилося, структуру павутини павука-птахоїда вчені розібрали на молекули й атоми і ці відкриття можна використовувати в космічній промисловості, а павутина товщиною 1 мм могла б витримати вагу людини в 70 кг.

Потрібно було відпрацювати всі заперечення. Донести факти, а саме те, що павук виду Brahipelma Emilia неотруйний для людини і невибагливий в утриманні. Коли ми врахували всі перераховані факти і комунікаційні зв’язки, а ще й красу павука, тоді й вирішили завести цього домашнього улюбленця.

 

Павло Гончаров, власник білки-дегу:

–Уже два роки у нас в родині проживає чілійська білочка дегу. У кожній сім’ї має бути маленька жива істота, про яку треба піклуватися. Тваринка завжди об’єднує членів родини. Через робочий графік немає можливості утримувати кішку чи собачку, тому вирішив звернутися до інтернету для пошуку невеличкої тваринки, якій можна створити гарні умови проживання. Так я дізнався, що чілійські білочки дегу живуть довше, ніж інші гризуни, дуже комунікабельні, ласкаві, невибагливі у харчуванні та, як і люди, сплять у нічний час доби.

Дружина одразу назвала дегу Арді, від іспанського ardilla, що означає білочка. Але він був такий маленький, що, мені здавалося, що поважне ім’я Арді йому не личить, а Чілік, бо це чілійська білка, якраз те, що треба. Відтоді дегу має подвійне імя Арді-Чілік і ще купу інших прізвиськ: Чілінтано, Мишеня, Щуреня, Зубастік, Монте-Крісто (коли тікає з вольєру) та інші.

Арді-Чілік їсть різні види зернових – купуємо в крамницях корм для шиншил, кроликів, гризунів, а також сіно, вирощуємо свіжу травичку. Улітку приносимо букети з трави, листя та квітів, якими він залюбки ласує. Він любить ховати горішки в різні місця.

Наш Арді-Чілік взимку під наглядом вільно гуляв кухнею, але оскільки, як і всі гризуни, гризе все, що траплялося на шляху, навесні мусили зробити ремонт і тому зимувати він буде у просторому вольєрі у вітальні. Літньою резиденцією для білочки слугує балкон. Арді-Чілік дуже лагідний – полюбляє застрибувати на руки, обожнює, коли його гладять і чухають – він примружує оченята і кумедно відставляє лапку. Піймати в руки його проблематично: коли схоче, тоді сам прийде. Можна сказати, що він не любить, коли порушують його особисту незалежність.

Коли він їсть щось дуже смачне, до нього краще не підходити – буде видавати звуки, як верескливе кошеня, а коли йому добре – цвірінькає, як пташечка. Уві сні може попискувати, як мишеня.

Для гри Арді-Чілік полюбляє труби, я створив йому лабіринт із пластикових і картонних труб. Там він залюбки бігає і ховає смаколики. У п’ятиповерховому просторому будиночку у білочки є гамак і два іграшкових ведмедики та свинка, з якими він спить і бавиться, коли перетягує як і куди йому заманеться. Любить купатися у піску. Для цього ми створили пісочний басейн у трилітровій банці, куди він заходить і борсається. Улітку любить приймати сонячні ванни – шукає на підлозі сонячні промінчики і витягується на всю довжину тіла.

Арді-Чілік повноцінний член нашої родини – на початку листопада святкували його дворіччя. Кепський настрій миттєво зникає, коли торкаєшся теплого м’якенького хутра і заглядаєш в його оченята.

 

Олександра Коміренко, власниця равлика-ахатина:

–Сподобалась саме ця тваринка в ролі домашнього улюбленця, через те, що невибаглива у догляді та корисна. Равлика за потреби можна легко взяти із собою у будь-яку подорож. Годую його овочами. Зазвичай, це може бути лист салату, гарбуз, болгарський перець тощо. Їсть він дуже мало. Прибираю в контейнері декілька разів на тиждень. Купаю під теплою водою, тоді він швидко прокидається.

Назвала я равлика Павликом, він з‘явився в мене місяць тому. Ім’я обирала по співзвучності. Колись раніше так дражнили мого однокласника – «равлик-Павлик» . Чому саме равлик? Просто виникла певна цікавість до цього виду тварин, оскільки поруч з моїм селищем є равликова ферма, хоч й іншого виду.

Зазвичай, увечері, я люблю садити Павлика на руку. Він заспокоює своїми рухами нервову систему, а слиз зволожує шкіру.

Коли я рідним сказала, що вдома в нас з‘явився равлик, то вони були шоковані. Спочатку їм бридко було брати Палика на руки, але згодом вони звикли.

 

Артем Литвиненко, власник кішки- корніш:  

–Моя дружина прийшла на манікюр, а в майстрині якраз нещодавно народилися кошенята. І кішка застрибнула на руки. Тоді жінка запропонувала нам її взяти. Спочатку ми хотіли назвати кішку Барашиком, а потім обрали ім‘я Молі.

Через те, що кішка короткошерстка, то дуже часто мерзне. Зазвичай, Молі спить в ковдрі. Гріється, де тільки може: улітку на сонечку, а взимку – біля батареї. Якщо дуже замерзає, то ховається під ковдру і видно лише мордочку і лапки.

У неї спеціальний раціон: їсть лише не жирні, але білкові корми. Інколи даємо варену морську рибу. Попри те, що вона любить солодке, ми намагаємося не давати його їй, бо можуть з’явитися висипи і шерсть починає псуватися. Також її часто потрібно купати, хоча вона це дуже не любить.

У неї більше «собачі» повадки. Вона проводжає і зустрічає вдома нас у той самий час. Коли хтось запізнюється, то одразу можна почути нервове мяукання кішки. Вона контролює цей процес. Також Молі дуже ревнива. Одного разу вона вкусила дружину через це. У нас окрім Молі є ще одна кішка. То коли я приділяю їй увагу і глажу, вона може прийти і цапнути лапкою. Узагалі, вона не любить, коли її гладять, дається, лише тоді, коли сама того захоче. Такий у неї характер.

Молі дуже мила. Я звик до неї. Мені подобається, що вона не нав‘язується, але коли змерзне, то може залізти під футболку і дивитися на мене.

 

Олена Погрібна, власниця червоновухої черепахи:

Коли сину було 11 років, ми йому подарували цю тваринку. Але вона, на жаль, померла. Щоб заспокоїти дитину, тато купив на заміну дві. Син назвав їх Алгебра і Боніфацій. Поки були маленькі, все було нормально, але потім Алгебра почала травмувати Боніфація. Червоновухі черепахи – хижаки, саме цим можна пояснити їхню поведінку. Декілька разів син носив поранену черепаху у ветеринарну клініку, лікував її, але все повторювалося. В одному акваріумі вони не вжилися, тому Алгебру ми віддали нашим знайомим. Тепер у нас залишився тільки Боніфацій.

Зараз сину вже 23 роки, але захоплення черепахами в нього залишилося. Поки він разом із дружиною поїхав за кордон, Боніфацій тимчасово живе в нас. Як правило, ми годуємо його сухим збалансованим кормом, окрім цього він дуже любить креветки. Друзі, у яких теж черепаха, розповідають, що вона у них їсть і моркву, і яблука, і шматочки капусти, і мандаринки. Нашій не дуже подобається рослинна їжа.

Червоновуха черепаха – земноводна, тому для неї треба спеціальний акваріум – з місточком над водою. Крім того, ми періодично випускаємо її на підлогу, і вона гуляє по всій квартирі.

Черепаха дуже активна вночі. Якщо вдень, зазвичай, мирно плаває в акваріумі або тихенько сидить на місточку, то вночі її улюблена розвага – залазити на міст і «плюхатися» у воду. І так постійно. Спати в кімнаті, де стоїть акваріум, практично неможливо. Адже коли Боніфацій грається, то чутно скрегіт кігтів та сплеск води. Коли хтось заходить в кімнату, а черепаха вже голодна, то починає сильно бити лапами об поверхню води, що аж бризки летять.

Одного разу сталася «курйозна» ситуація, коли до нас прийшли гості. Знайома взяла черепашку на руки і тримала на рівні обличчя. Боня заліз у панцир, а потім різко витягнув шию і вкусив дівчинку за губу. Рана загоювалася довго. Це було декілька років тому, але переляк у всіх нас залишився досі. Навіть коли годуємо, пальці у воду не занурюємо.

 

 

Спілкувалася Дар’я Роженкова