Свято наближається. Як прикрашали ялинку

Свято наближається. Як прикрашали ялинку

Про першу ознаку наближення Нового року нещодавно було сказано, тож листівки відкладаємо убік. Тепер діло серйозніше: треба прикрасити ялинку. Натягати з інтернету зображень усього того блискучого добра, якому ми колись так раділи, не складно. Але запропоную інше: напрочуд інформативну серію Ігната Діамента, відзняту ним у грудні 1984 року за адресою “Вулиця Крупської, магазин культтоварів №6”. Буде не так яскраво, зате роздивлятися можна довго. Святковий асортимент, одяг відвідувачів, техніку на тому фото, де чоловік з дипломатом-”мильницею”. Телевізор “Таурас” і програвач “Вега”? Може. А може й ні, передбачаю, що будуть інші версії. Отже, іграшки.

 

Дороге задоволення

За легендою якогось року у середині 1600-х у німецьких землях стався великий неврожай “грішного” плоду. Тому делегація добропорядних бюргерів звернулася до місцевих склодувів з проханням виготовити яблучка зі скла. Ті виконали замовлення, а щоб кульки не просвічувалися наскрізь, із середини їх покрили напилом свинцю. Загалом метали ще довго використовувалися і в якості самих прикрас: з латуні та олова робили пластини і спіралі, не дивиною на ялинці були й срібні монети.

Та все це минуло далеко й без нас. На території України ж – від другої половини ХІХ століття аж до більшовицьких “репресій” свята – ялинки вбирали здебільшого у ангеликів чи й осликів зі Святого писання. Їх виготовляли з клаптиків тканини, згодом – вати, закріпленої на дротовому каркасі. Щоб фігурки були міцними, зверху вкривали крохмальним клейстером, а для блиску використовувалися дрібно потовчене скло і навіть слюдяний сланець. Їх дрібнили виробничим способом і продавали вже порошкоподібними, часто у аптеках. А такі іграшки тих часів як горішки у яскравому папері, зараз у фользі, або цукерки чи печиво, подекуди дожили й до наших днів. Справжні ж іграшки з Європи, переважно німецькі та бельгійські, на початку минулого століття коштували просто таки шалених грошей, траплялося що й до 3 рублів за штуку. Аби придбати таку цяцьку, простому робітникові треба було відкайлувати два або й три робочих дні. Звісно, дозволити собі подібну розкіш могли лише найзаможніші родини.

Між іншим, а ви знаєте, що тепер – так, саме зараз, – все навпаки? Нині Україна експортує ялинкові прикраси у 27 країн світу, щороку на 7 – 7, 5 мільйонів доларів. Найбільший імпортер – Нідерланди (34%), далі Польща, Німеччина, Білорусь, Швейцарія, Латвія, Грузія, Румунія, Італія, Казахстан, США.. Нові ринки, а то Сербія та… Кайманові острови, мали відкритися цього року, ну та хто зна, як воно тепер складеться.

 

 

Повернення ялинки

У нових господарів життя взаємини зі старою традицією, що називається, не склалися. У перше постреволюційне десятиліття з нею ще сяк-так мирилися, а потім у форматі тотальної антирелігійної кампанії почали завзято боротися. Упродовж 1928 – 1936 років той, хто ризикнув прикрасити ялинку, наражався на великі неприємності. “Ганебні” факти виявляли комсомольці перевірками, про них могли донести й пильні сусіди. Звісно, що в таких умовах про якісь особливі прикраси й мови не могло бути. Та не забуваймо: йдеться лише про ту частину території України, щоправда – більшу, на на яку поширилася радянська влада. Галичани ж святкували як і раніше, за європейським звичаєм. Безумовно, не Новий рік, а обидва Різдва.

Після свого повернення в оселі, а трапилося воно вже перед війною (адже ще кілька років по “реабілітації” ялинки повселюдно з новацією не квапилися, бо ж раптом то провокація для виявлення ворогів радянського ладу), іграшки про старі часи й близько не нагадували. Власне, вони взагалі ні про що не нагадували. Мав місце такий собі “тематичний вакуум”, якщо вакуум взагалі може мати місце. Восьмикутну Віфлеємську зірку замінили п’ятикутною радянською, ну а під нею спадав каскад дротових фігурок тварин, скляного намиста, солодошщів та снігу з вати.

Не встигло свято таким стати, як – війна. На фронті ялинки вдавалися переважно “по ситуації”. Ось одна з типових солдатських історій тих часів: “…у гільзу від 37-міліметрового снаряда зенітки встромили верхівку берізки, яка до того полягла при обстрілі. Прикрасили її обгортками від консервів зі святкового пайка. На верхівці закріпили цукерку. На святковому столі красувалися банки з консервованою ковбасою, американською тушонкою, кусковий цукор і фляга зі спиртом. Діда Мороза зліпили зі снігу…”

У тилу теж суцільна імпровізація. На заводах із відходів виробництва штампували зірки, фігурки тварин, крутили прикраси з дроту. Дуже популярними тоді стали “парашутисти”. Будь-який персонаж ставав ним, коли його прив’язували до клаптика тканини. Ще робили прикраси з дерева, пап’є-маше, і майже всі вони “наближали Перемогу”: літачки, танки, кораблі. Загалом як не дивно, але саме у воєнні роки ялинкова традиція утвердилася скрізь і остаточно. Насамперед тому, що нагадувала про мирне життя, до якого обов’язково треба було повернутися.

 

 

Дзеркало епохи

На Новий, 1946 рік, до звичних прикрас додалися іграшки зі стеклярусу: коротких кольорових трубочок зі скла. Тоді ж Московський інститут іграшки, заснований ще 1936-го, надав розробки перших, класичних за визначенням, ялинкових прикрас. І уявіть собі, що такими стали фігурки… немовлят. Так велася демографічна агітація задля збільшення народжуваності. 1949-го до ювілею Пушкіна було випущено серію прикрас із зображенням героїв його казок. З початку 1950-х стали виробляти зовсім мініатюрні фігурки, адже більшість народу жило в комуналках, тож ялинки в них ставили зовсім невеличкі, під вагою справжніх іграшок вони просто падали. І що цікаво – оті малесенькі іграшки були копіями повнорозмірних. Тоді ж з’явилися іграшки на прищіпках. Тут не минулося без далекоглядної ідеологічної перестороги – щоб піонерчиків і червоноармійчинків не вішати на мотузочках.

Слід сказати, що в ті часи – від 1946-го й приблизно ще три десятиліття потім – на новорічну іграшку покладалася велика пропагандистська місія, а сама вона була таким собі “дзеркалом епохи”. Усім відомо, яким є відображення у новорічній іграшці, та менше з тим.

От скажімо, у часи воцаріння агроорієнтованого Хрущова найпопулярнішими (щоб не сказати – єдинонаявними) стали прикраси у вигляді овочів, фруктів і осібно кукурудзи. Дуже вчасно тоді переклали “Пригоди Чіполліно”: новорічні полиці заблищали героями його “овочевої” книги з революційним підтекстом, яка напрочуд гарно вписувалася у загальну концепцію свята. Коли на конвеєр стала “Побєда”, з’явилися іграшки “Побєда”. Коли на екрани вийшов фільм “Карнавальна ніч”, з’явилися скляні годинники “Двенадцать без пяти”. Коли в космос полетів Гагарін, у побут увійшли іграшки-ракети і навіть ракети-піки на верхівці ялинки: вони на деякий час навіть потіснили безальтернативну зірку. Правда, згодом з’ясувалося, що такі самі піки сяяли угорі германських різдвяних ялинок кайзерівських часів, і то були піки знаменитих шоломів. З верхівкою вирішили більше не експерементувати, бо зірка – вона таки і в Африці зірка. Балет, хокей, фігурне катання – все, що вважалося гордістю країни і її людей, рано чи пізно опинялося на ялинках. Частіше – рано, адже ця індустрія, чи не єдина в Країні Рад, реагувала на запити ринку миттєво.

 

 

Кінець неповторності

За констатацією Міжнародної організації колекціонерів ялинкових іграшок (є й така), 1966-го випустили останню радянську іграшку, виготовлену і розфарбовану вручну. Це вже ранньобрежнєвський період, часи демографічного вибуху, в які ощасливити усіх малюків поштучним товаром ставало дедалі проблемніше. А план реалізації був таким: у грудні, на кожного громадянина незалежно від віку, в торгівлю відповідного товару надходило на 1 карбованець. Тобто середньостатистична сім’я мала б купувати штук 5 – 6 іграшок щороку. Чи виконувався він – невідомо, але куди ж в СРСР без плану? Мої власні дитячі спомини чомусь не зафіксували факту такого тотального оновлення ялинкового вбрання щорічно. Так, дві-три нові іграшки з’являлися, та не більше. А кажучи по правді, ближче до 1980-х доволі непоказними вони стали, мав з чим порівнювати.

Друга половина 1960-х ознаменувалася появою безпечних пластмасових прикрас, які хоч і мали зазначену перевагу, та популярними не стали. У 1970-ті “масове виробництво” призвело до того, що новорічні деревця в квартирах від Ужгорода до Владиволстока стали мало не точними копіями одне одного. Утім, як і самі квартири однакового планування та меблевого наповнення. Десь з другої половини того десятиліття на прилавках святкових відділів з’явилися гори дощиків, а позаяк і іграшок у людей назбиралося, і гірляндами більшість обзавелася, то ялинки почали вже не вбирати, а я б сказав – замощувати. Часто так, що й гілок не виднілося. І в тому був особливий шик. Як задовго до цього – у слониках на скрині.

 

Корисне правило – “не змішувати”

Наступний часовий відтин нічим особливим не запам’ятався. Але незадовго до зникнення тієї дивної країни в моду увійшли кулі зі знаками Зодіаку та східними символами прийдешнього року. Відтоді й повелося: дарма, що так званий “Китайський Новий рік” ніколи не співпадає з нашим і ніколи не співпаде в майбутньоому, ще від горбачовських часів ми вперто святкуємо його приблизно за місяць-півтора до того, як це зроблять родоначальники. Зате виснажені власними святкуваннями, про справжній Cхідний Новий рік (2021-го він розпочнеться аж 15 лютого) вже й не згадуємо. Потім ще й дивуємося – що ж за “непруха” така. От комусь хотілося відзначати власний день народження за місяць – півтора наперед? Наперед навіть за день не вітають, погана прикмета. А все оте прийдешнє – Щура, Бика, Тигра і так далі – значить, можна.

На загал – то були не найкращі часи для іграшки. Потокове виробництво призвело до того, що її абстрактні форми змушували дитину сильно напружувати фантазію, щоб визначити – що ж то за звір, чи може й не звір, з’явився на ялинці. Гороскопна тенденція розвинулася у 1990-ті: міщанські (в гіршому значенні слова) ялинки стали якимось диким поєднанням традицій усіх часів і культур. Христові ясла, типовий радянський Дід Мороз зі Снігуркою, Хотей і талісман зі Сходу, все “в комплекті”, – таке доводилося бачити.

Та минулося. Очевидний перебір поступився місцем фігурному мінімалізму. З приходом нового тисячоліття ялинки стали “однотипно-кулястими”: червоними, білими, золотавими чи голубими. Мініатюрні кульки, переважно китайського виробництва, поєднувалися з бантиками та фігурками різних новорічних персонажів. Чисто тобі Європа…

Загалом-то у Європі отак “стильно” деревця наряджали ще років за 15 до того, як це почали робити у нас, що теж можу засвідчити. І допоки ми тут переконані, що це і є спільна “довершеність образу”, там давно панує “індивідуальний підхід”. На Різдво, яке, до речі, так і залишилося головним зимовим святом, ялинку прикрашають виробами із тканин, хутра, пір’я, бісеру, стразів, соломи, картону, дерева і навіть розфарбованих камінців. Можливо, що літ так через …надцять і в нас так буде. Коли, зрештою, визначимось – то Схід ми чи таки Захід.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x