У межах проєкту «ПРОФрентген» кандидат технічних наук, доцент кафедри енерготехнологій факультету комп’ютеризованих технологій машинобудування і дизайну Черкаського державного технологічного університету Сергій Беспалько розповів журналістам «Нової Доби» про міжнародний досвід, сучасні підходи в енерготехнологіях, сферу наукових інтересів, та перспективи для молодих науковців.

Нині доцент ЧДТУ Сергій Беспалько на основі здобутого міжнародного досвіду навчає студентів сучасним підходам в енерготехнологіях.

– Пане Сергію, де ви здобували освіту?

 

– Я навчався в Черкаському колегіумі «Берегиня» у фізико-математичному класі. На той час у Черкаському інженерно-технологічному інституті здобував освіту мій старший брат. Тому після закінчення школи за його порадою я вирішив пов’язати життя з інженерією і вступив до освітнього закладу, в якому навчався брат. У 2003 році отримав диплом спеціаліста. Опісля завідувач кафедри, професор Поляков запропонував мені піти навчатися далі до аспірантури. На мою думку, це було правильне рішення. Зараз маю науковий ступінь кандидата технічних наук зі спеціальності «Технічна теплофізика та промислова теплоенергетика» та вчене звання доцента.

 

 

– Хто для вас є взірцем?

 

– Мій керівник, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Святослав Поляков для мене є взірцем. Він науковець, який відомий не лише в Україні, а й за кордоном. Зараз не зважаючи на поважний вік активно працює над розробкою власної теорії будови ядер атомів. Нині в професійній сфері я керуюся його настановами. Святослав Петрович завжди говорив, що науковець повинен бути наполегливим та працьовитим. Він вчив, що логіка починається з осмислення поставленого завдання, а також, аби знайти шляхи вирішення окресленого питання потрібно добре все проаналізувати. Я сподобався йому як учень, бо в науковій роботі виконував завдання відповідно до цього підходу.

– Що вас мотивує займатися наукою щодня?

 

– Займатися наукою щодня мене мотивує цікавість. Тобто мені подобається досліджувати різноманітні процеси, дізнаватися нову інформацію про технології і, звісно, власноруч створювати напрацювання та бачити позитивні кінцеві результати.

 

 

– Чому Ви вирішили викладати, а не обмежитися лише науковою діяльністю?

 

– У нашій країні є два шляхи, аби займатися науковою роботою: працевлаштування в науково-дослідному інституті або працювати в університеті. На мою думку, краще надати перевагу другому варіанту, бо у вільний від викладання час можна займатися науковою діяльністю. Адже у межах освітньої реформи зменшився обсяг навчального навантаження. Іншими словами я маю більше часу для проведення наукових досліджень та міжнародної співпраці. Натомість фінансування науково-дослідних інститутів з кожним роком скорочується.

 

– Які питання в галузі науки Вас цікавлять найбільше?

 

– Зараз я працюю у кількох напрямах. Перший стосується об’ємного безконтактного нагрівання рідин. Уявіть собі пристрій який може нагрівати будь-яку текучу рідину, в тому числі органічну, за рахунок явища тертя. В даний час ми також адаптували дану технологію для утворення теплоакумулюючих суспензій. В даному випадку високі градієнти швидкостей дозволяють утворювати суміші двох рідин (наприклад, парафін та вода), які за інших умов не можна перемішати. Інший напрямок – термохімічне акумулювання теплоти та генерування холоду. Сутність методу полягає в тому, щоб у певний спосіб акумулювати частину теплоти влітку і використовувати її взимку. Одночасно з акумулюванням теплоти ми можемо генерувати холод. Також ряд наукових досліджень було виконано в області генерування водню із застосуванням фотоелектричної енергії.

– Як ви вирішуєте здійснювати дослідження?

 

– Насамперед я виконую літературний огляд. Тож реферати, які ми писали в університеті це не дрібниці, а маленький крок до наукової кар’єри. Зазвичай, послуговуюся різними джерелами інформації та аналізую, що вже зроблено у цій галузі, а що ні. Відповідно намагаюсь проводити актуальні дослідження.

 

– Яке Ваше найбільше досягнення?

 

–  Особистим досягненням вважаю міжнародну співрпрацю, зокрема з колегами з Німеччини, Угорщини, Польщі, Франції, Китаю та Оману. За весь час професійної діяльності у мене з’явилося багато знайомих колег з різних країн. Якщо говорити про поглиблену міжнародну співпрацю, то мене сприймають як колегу за наукові кроки, які я роблю. Це чудовий досвід для мене. Цьогоріч за кордоном було опубліковано п’ять моїхстатей у наукових журналах, що входять до наукометричних баз «Scopus» та «Web of Science». Зокрема, дві в США, дві у Франції і одну в Польщі.. Звісно, а не можу сказати що це досягнення, це лише перші кроки.

 

– Ви неодноразово брали участь у міжнародних тренінгах. Чи важливо для науковця обмінюватися досвідом з колегами-іноземцями?

 

– Звісно, це має вагоме значення. Для науковця важливо брати участь у тренінгах та конференціях не лише в межах своєї країни, а й долучатися до міжнародних зустрічей. Адже серед запитань колег під час доповіді ви можете також почути слушні поради. Ви можете обговорити сферу наукових інтересів та розпочати співпрацю. Бо є багато речей, які науковець не в змозі виконати самостійно. Я виступав із доповідями на наукових конференціях та семінарах в Кьотені, Десау, Лейпцигу, Хале та Магдебурзі. Також, коли ви приїжджаєте до іншої держави, то дізнаєтеся про сучасні тенденції, які застосовують в певній галузі та отримаєте цінний досвід. Подивившись чим займаються інші фахівці, ви можете впевнитися, що обраний шлях для досягнення мети є ефективним. Або навпаки, що треба змінити або вдосконалити щоб отримати більшу ефективність. За 10 років я відвідав низку потужних підприємств в Німеччині та Угорщині: фото- та гідроелектростанції, нафтохімічні підприємства, заводи з виробництва вітрогенераторів та фотоелектричних панелей, та ін..

 

– Скажіть, який ваш секрет успіху, як науковця?

 

– Насамперед потрібно знати іноземні мови, аби обмінюватися досвідом з колегами з інших країн, а також вільно презентувати свої наукові напрацювання. Після захисту кандидатської дисертації я почав вивчати англійську, оскільки в школі, університеті та аспірантурі вивчав французську. Неодноразово брав участь у «English Clubs», які організовували в ЧДТУ фахівці «Корпусу миру». У 2010 році знайшов літню школу, яка проходить в Німеччині, та написав листа. Хотів приїхати, як слухач, але один із тамтешніх професорів зацікавився сферою моїх наукових інтересів та діяльністю. Опісля мені запропонували читати лекції. Відтоді у мене хороша співпраця з Ангальтською академією енергії.

 

 

– Яким, на Вашу думку, має бути вчений?

 

– Насамперед науковець повинен бути наполегливим, працьовитим та посидючим. Остання риса характеру притаманна рибакам. Коли ви приходите до водоймища, то не знаєте є там риба чи ні. Однак закидаєте вудку і терпляче спостерігаєте за поплавком. Для науковця дослідження – це довготривалий процес, тому треба бути терплячим і попри певні невдачі досягнути поставленої мети.

 

– Яке ставлення до професії науковця нині?

 

– Засмучує, що молодий науковець у нашій країні це радше динозавр. Молодь не хоче займатися науковою діяльністю, бо ця професія низькооплачувана і забирає багато вільного часу. Тому останніми роками молодь не хоче йти в аспірантуру і це прикро.