На космічній ракеті – у 1960-ті. І справа тут не лише в цивілізаційній події, аналогів якій людство не знало. Просто десятиліття видалося настільки стрімким, що іншим темпом не встигнеш. Але й на наше свято перший крок у зоряні нетрі таки сильно вплинув, адже з’явилися “космічні” ялинкові прикраси, листівки, тости, страви, дитячі костюми для ранків та таке інше. Тільки-но народ трохи заспокоївся, як на тобі: на орбіті – жінка, Валентина Терешкова! А це вам вже не шахта і навіть не Ельбрус: все наново, але зі зміщенням гендерних акцентів.
А ще пригадаємо, що шістдесяті починалися як часи хрущовські, а закінчувалися як брежнєвські і між ними – ціла епоха, значно триваліша, аніж десять календарних літ. Бо що таке, приміром, новорічний стіл від Микити? Тушкована картопля з м’ясом, голубці, вінегрет, буряк з олією і часником, оселедець з цибулею, сир, сало, яблука. А “Льонін” – усе це плюс олів’є, заливна риба (це вже згодом, за “іронією долі” у прямому та переносному розумінні, навіть найкраща така жартома неодмінно характеризувалася як “гадость”), шпроти, курка з духовки, мандарини й апельсини. Та й випивка за цей час глобально урізноманітнилася, позаяк до горілки, сухих вин та портвейну додалися вірменські і молдавські коньяки, а ще – абсолютний бренд свята, “Советское Шампанское”. Щоправда, партначальство смакувало ним ще до війни, за Хрущова ж така можливість з’явилася і в простіших товаришів. Але повселюдність споживання ігристого таки припала на часи ще молодого Леоніда Ілліча. Він очолив країну у жовтні 1964 рок, і далеко не зразу став “дорогим” за визначенням, позаяк мав всього лише одну Золоту зірку Героя соцпраці. Навіть Генсеком не був, всього лише секретарем, а з призначенням – першим секретарем ЦК КПРС.
Та досить некоректних порівнянь, адже між 1961 і 1970-м значно складніше знайти спільне, аніж відмінне. Однаково знеосібленими залишалися хіба телевітання. Їх зачитували диктори упродовж двох святкових днів: від ЦК КПРС, Верховної Ради, Ради Міністрів СРСР, республіканських партійних органів і т.д. і т.п.
Приємною подією для мешканців Черкас стало встановлення “нової” громадської ялинки біля відкритого у вересні 1965 року облмуздрамтеатру. До речі, зелені деревця у помешкання земляки тоді купували здебільшого на площі біля стадіону та при вході у Першотравневий парк.
У музиці – час злету Едуарда Хіля та піку популярності Майї Кристалінської, Валерія Ободзінського, Гелени Веліканової. Пригадаймо, що перший випуск гумористичної телепередачі “Кабачок 13 стульев”, задля перегляду якої сам Брежнєв кидав усі справи, вийшов на голубі екрани у січні 1966 року.
У другій половині шістдесятих незмінним атрибутом Новоріччя стало “Советское Шампанское”. Його хоч і запустили у масове виробництво ще перед війною, але ціна напою у великих коричневих пляшках по 0,8 літра довго не дозволяла Шампанському стати масовим святковим продуктом. Та й не тільки вона: громадяни просто не знаходили у слабоградусній золотавій рідині відчутної необхідності. Є вино, є горілка і коньяк, все – якісне. А це – ну таке, несерйозно. І таки дорого, особливо після грошової реформи 1961-го: 3.47-3.50, 4.17, 5.17, 5.50… Середньомісячна зарплата одного штатного працівника по народному господарству УРСР в 1961 році становила 63.80, у 1971 році – 106.97.
Західні виробники спочатку іронізували з того приводу, що в СРСР шляхетний напій перетворили в газовану бормотуху. Та скінчилося все тим, що до 1975 року ліцензію на виробництво ігристого вина за методом шампанізації в безперервному потоці придбали всі без винятку провідні європейські виробники, в тому числі й французька компанія “Моет”. Ось так “Советское Шампанское” стало найкращим у світі з-поміж тих, які не продають на аукціонах.
Натюрморт святкового столу часів Хрущова обов’язково слід доповнити іронічно названим на його честь пирогом. Із білого батона, що й сам по собі був дефіцитом, видаляли більшу частину м’якушки, а потім заповнювали порожнину усім підходящим в якості начинки . Запікали такий “пиріг” в печі або духовці. З-поміж інших наїдків багатьом ще пам’ятні холодець, домашні котлети, картопляне пюре. Наприкінці десятиліття почав набирати популярності бюджетний салат “Мімоза” з плавлених сирків “Дружба”, яєць та часнику, оселедцевий паштет до картоплі.
За дефіциту фабричних тортів солодка пальма першості належала цукеркам “Буревестник”, “Мишка на севере”, “Советские”. Останні відродилися в наші часи і навіть в стилізованій під оригінальну упаковці. Кілька років поспіль їх продавали в продуктових супермаркетах відомої мережі, та вже давно їх не бачу. Мабуть, потрапили під закон про декомунізацію.
Приблизно у середині цих особливих 1960-х, де чимало всього святкового трапилося вперше, зародилася традиція вітати один одного подарунками. Кращими для жінок вважалися відріз кремплену на сукню, духи “Красная Москва”, трохи пізніше – салатниці або вазочки з кришталю, який почав входити в моду. Чоловікам дарували краватки, одеколони, запонки, шахи. Та найкращим подарунком для усіх офіційно вважалися книги. Наголошую, офіційно. Згідно з доктриною “Книга – лучший подарок!”, яка не втрачала актуальності років тридцять. Та об’єктивно – дефіцитному томику й справді раділи. А що вже казати про повне зібрання наукової фантастики, яке для Шамаханської шукав Ківрін в новорічному телебестселлері “Чародії”! Після такого подарунку й заміж можна вийти. Але то пізніше…
Сімдесяті. Мої, найпам’ятніші, якщо вже Новий рік – дитяче свято. Всуціль – “брежневські”, тотально – “застійні”. Фактично, почалися вони ще 31 грудня 1969 року за десять хвилин до опівночі, коли радянський народ поздоровив сам дорогий Леонід Ілліч “лічно”. То було перше телепривітання глави держави. Після 1976-го через погане здоров’я Брежнєва, а потім його наступників Андропова і Черненка, країну “от імєні і по поручєнію” кілька разів вітав популярний диктор телебачення Ігор Кирилов.
1 січня 1976 року свято збагатилося ще одним понині незмінним своїм атрибутом: переглядом стрічки Ельдара Рязанова “Ирония судьбы, или С легким паром!”
“Ой, тепленькая пошла… – Ребята, это я ломаю дверь! – Уберите руки, может быть я хочу простудиться и умереть. – Хорошо, что мы его помыли. – Что вы… Мокро же… обалдели… с ума посходили все, что ли… это же я вам не клумба! – Какая гадость, какая гадость эта ваша заливная рыба! – Потриьте мне спинку, пожалуйста, ну пожалуйста, что вам трудно, что ли… – Это не дом! Просто проходной двор какой-то!” Не почуєш, не побачиш – наче й не Новий рік. В інтернеті не рахується, то для слабаків))).
Слухали й танцювали під музику ВІА: вокально-інструментальних ансамблів, хто не застав. “Песняры”, “Ариэль”, “Учк…” ой, “Ялла”: ансамбль однієї пісні “Учкудук”. Ще “Гюнеш”, “Самоцветы”, “Цветы”, “Пламя”.
Уперше заговорили про легендарну у недалекому майбутньому шведську групу “АВВА”, прослуховування альбому якої “The Visitors” вже у 1982 році, але ще таки за Брежнєва, прирівнювалося до антирадянщини. Насолоджувалися піснями комуністично-лояльного Джо Дассена, не кажучи вже про антивоєнні зовсім комуністичного американця Діна Ріда. Він, утім, був більш відомий як красунчик-кіноактор зі Східної Німеччини, куди емігрував зі Штатів. Хлопці його поважали за мужні ролі у кіно про індіанців, зіграних на пару з Гойко Мітічем, дівчатам вистачало й означеної характеристики: красунчик із обкладинки журналу “Кіно”.
Ті часи ще пам’ятні багатьом, тож про новорічні застілля кожен чимало може розповісти сам. Якщо не помиляюся – саме тоді народ масово розпробував олів’є, яке хоч і з’явилося в Росії ще до революції, та, перепрошую, ритуально ним обжиратися почали саме у 1970-х.
Бідний Люсьєн Олів’є! Якби він довідався, у що в Країні Рад перетворили його вишуканий кулінарний шедевр, точно вмер би ще раз. Хочете дізнатися оригінальні інгидієнти салату наприкінці ХІХ століття? Два рябчики, телячий язик, чверть фунта (фунт – близько 410 грамів) паюсної ікри, півфунта свіжих листків латука, м’ясо 25 штук варених раків, півбанки пікулів (маринованих із прянощами овочів), соус (маслинова олія, збита з двома жовтками, французький оцет і гірчиця), два свіжі огірки, чверть фунта каперсів (це такі пуп’янки з кущів, які засолюють як капусту), п’ять натвердо зварених яєць. Ось так. Тільки яйця й лишилися. Утім, ближче до свята про традиції новорічного столу ми ще поговоримо. Куди ж без апельсинів, “шуби” і навіть відносно свіжого салату з крабових паличок…
