День святої Варвари православні християни відзначають щороку 17 грудня. Хто ця великомучениця і яку роль відіграє у віруваннях українців та інших народів?
Як свідчать перекази, Варвара народилася в місті Іліополь (Мала Азія), у багатій язичницькій сім’ї. Її батько хотів виховати дочку в язичницькій вірі, але маленька Варвара потай пристала християнство. Коли батько дізнався про її переконання, віддав Варвару на суд правителю Мартіану, і дівчину жорстоко побили. Але це не похитнуло віри дівчини.
За легендою, уночі до дівчини з’явився Бог, і наступного дня вранці Варвара прокинулася без ран на тілі. Після цього Варвару знову катували, а згодом стратили.
У IV столітті мощі святої Варвари перенесли до Костянтинополя, а потім – до Києва в Золотоверхий Михайлівський монастир.
За жертовний подвиг заради Христової віри Варвара належить до лику великомучениць та має дар визволення людей від раптової смерті. Її атрибутами є меч, вежа, корона та чаша. В іконах святу Варвару зображали гарною дівчиною в ошатному вбранні та обов’язково з діадемою, натякаючи на її вельможний рід.
Традиції і прикмети на День святої Варвари
Святу Варвару християни називають заступницею військових, торговців, гірників, моряків і мандрівників. Також до великомучениці звертаються за захистом від грому, вибухів і раптової смерті.
У народі Варварин день вважають жіночим святом. У це свято дівчата готували вареники з маком або сиром, з-поміж яких обов’язково мали бути «пірхуни» – вареники, начинені борошном. Звареними варениками частували хлопців, уважно стежачи, кому саме попаде «пірхун». Невдаху, який витяг такого вареника, довгий час так і дражнили – пірхуном.
Також цього дня дівчата ставили у воду гілки вишень і вірили: якщо до Різдва галузки зацвітуть – отже, незабаром весілля.
Вірять, що 17 грудня потрібно прокинутися якомога раніше. За давньою прикметою, хто проспить на Варвару – буде сонливим весь рік.
На Варварин день заборонено лихословити і сваритися з іншими. Також не можна прати й білити, але дозволено займатися рукоділлям.
Саме з цього дня, як вірять у народі, починає більшати світловий день, тому й говорять: «Варвара день додала» або «Варвара ніч урвала, день приточила».
У день Варвари віщували погоду за народними прикметами. Якщо зранку густий іній – наступний рік буде врожайним на фрукти. Цей день вважали початком перших зимових морозів: «прийшла Варюха – бережи ніс і вухо». Якщо небо вночі в зірках – чекайте холодної зими, якщо воно тьмяне – до тепла.
Як святкують інші народи
Гагаузи і болгари вранці пекли обрядовий коржик, змащений медом «за здоров’я дітей» і «щоб полегшити муки святої Варвари». Рано вранці нею частували сусідів. Варвару вшановували як цілительку від кору і віспи.
У Білорусі в селах, розташованих біля річок та озер, день відзначали для того, щоб «дзеці і жывёла не тапіліся». А щоб краще плодилася живність і велася скотина – пекли пироги з маком, які називали «варениками», або ліпили з пшеничного тіста голови, роги, ноги, копита, вуха і годували цим печивом хворих. Щоб був багатий урожай в полі, варили ритуальну кашу із зерен пшениці, кукурудзи, гороху тощо або тільки з пшениці.
У Хорватії зберігся давній звичай «посівання» на Варвару, хоча зазвичай це відбувається на Різдво. Тут цього дня подекуди досі дарують дітям подарунки і ворожать. У хорватській Славонії першого відвідувача 17 грудня називають «положаї» (полазник). Господиня виходить йому назустріч і обсипає його кукурудзою чи іншим зерном. Увійти до будинку гість має обов’язково з правої ноги, потім положая саджають на подушки, з яких він не може встати, поки не пообідає. Після частування всі веселяться до вечора. Повечерявши, запрягають сани і супроводжують положая додому. Господиня кладе йому в сумку спеціальний хлібець, ковбасу і частину «печениці» (печеного м’яса). Вважається, що якщо положай – щаслива людина і легкий на руку, то весь рік буде вдалим для господарства.
У деяких місцях Хорватії та Сербії в блюдці пророщують пшеницю, щоб вона зазеленіла травичкою до Різдва.
У Словенії до Дня святої Варвари приурочено було колядування хлопчиками 12–14 років з побажаннями щастя, за що їм дякували і обдаровували солодощами, горіхами, яблуками, дрібними грошима. Також дотримувався звичай зустрічі першого відвідувача — полазника. Обхід будинків на Варвару здійснювали в східній Словенії, групи дітей десятирічного віку. Входячи в будинок, вони вимовляли благі побажання, що складається з безлічі однотипних фраз-кліше: «Дай Бог вам стільки Курчат, скільки на моїй голові волосків» (далі називалися телята, лошата, свині, трави тощо).
У Грузії свято називають «Барбароба». Тут 17 грудня заведено пекти «лобіані» – коржі з квасолею. Прямого зв’язку зі святом немає, але на день свята припадав період посту, тому пекли спеціальні пиріжки, які з часом перетворилися в лобіані.
У Чехії та Словаччині дівчата 10–15 років одягалися св. Варварою («Барбаркі») і ходили по домівках: слухняним дітям дарували подарунки, а неслухняних били мітлою.
У Польщі до нашого часу збереглося шахтарське свято Барбурка.
