Велика Новорічна історія

Велика Новорічна історія

От вже не думав, що на самісінький Новий рік мені дуже закортить до нашого краєзнавчого музею. Аж так, що спочатку – туди, а вже потім – на закупи. По мандарини-апельсини усілякі, копченості, по майонез, якого знадобиться з піввідра, коли старою міркою, та, звісно, традиційне у таких випадках «Советское Шампанское». Увесь список оголошувати зайве, дорослим його незмінні пункти відомі ще з часів Союзу, а попри появу відтоді на полицях маркетів сотень видів нових делікатесів, той список залишається практично незмінним. Можна щорічно навіть не складати, просто зберігати попередній. І головне – точно знаєш: неправильно це – мінімум два дні отак знущатися над організмом. Всі знають, але…

Велика Новорічна історія

Не хочу жити з Брежнєвим
Просто у краєзнавчому відкрилася особлива і дуже зворушлива виставка з офіційною назвою «Ретро-ялинка». На ній зібрані всі атрибути новорічних святкувань якраз тих років, які стали часовим форматом цієї книги. Створили експозицію самі черкащани. Передавали до музею старі іграшки, фотографії, листівки, тематичну продукцію радянської промисловості, як-то металеву коробку від монпасьє з Дідом Морозом на ракеті чи навіть косметику й парфуми, колись подаровані чоловіками своїм коханим. Звісно, «Лебяжий пух» і «Красная Москва» лише опосередковано є святковими експонатами, але саме вони наштовхнули завідувачку відділу етнографії Вікторію Литовку на ідею «розширеної версії» експозиції. Так у виставковій залі організувалася «новорічна кімната» початку 1960-х. З вінтажними меблями, старими телевізором та радіолою, трюмо, килимком, ялинкою, прикрашеною чудернацькими як на тепер іграшками. Більшість із них з товстого скла, доволі великі і важкі, та головне відрізняються від звичних нам… Як би це влучніше. Концептуально, чи що. Адже зараз іграшка – іграшка і більше нічого. Зазвичай маленька красива кулька. Їх, однаковісіньких за кольором та розміром, чіпляють на зелене деревце зо кілька десятків, створюючи таким чином «ікону стилю»: червону, золотаву чи синю. На колір та смак товариш не всяк, може так воно й стильно, але якось приторно.
А в ті далекі часи ялинка дихала життям, бо прикраси відтворювали його в усіх етапних подіях. Тому на пухнастих гілках під кремлівською зіркою виблискували космонавти, ракети, літачки, качани кукурудзи… Довелося побачити навіть маленького червоноармійчика. Перспективою його неминучого повішання виробники-склодуви не переймалися, а в повоєнні роки ще не таке траплялося. Тоді випускали кульки з портретами Молотова, Ворошилова і навіть Сталіна, яких теж доводилося вішати.

Велика Новорічна історія

До слова, якби нам з дружиною спало на думку влаштувати таку ось ретро-ялинку вдома, вдалося б неодмінно. Адже збереглися не лише скляні прикраси тих часів (тоді ще дуже популярними були виготовлені з паперу та вати, вкритої клеєм і фарбою та посипані бертолетовою сіллю, а вони коштували в рази менше), але й перші електричні пластмасові гірлянди з величезними зірками. А ще дощики зі скляних трубочок вагою з півкілограма кожен, автентичний радянський Дід Мороз у білому кожусі (навіть з коробкою, на якій вказано, що «родом» він з 1965 року), десятки новорічних листівок самих лише хрущовських часів. Та, власне, – як «збереглися». Відсотків 80 цього скарбу зберегла дружина. Вона взагалі неперевершений колекціонер ностальгії. Мого небагато, зате є в новорічному доробку абсолютно унікальна річ: цукерниця «Кремль». Кількома реченнями її історія.
Наприкінці 1975 року взяли мене батьки до Москви в гості до бабусиного брата діда Івана і його дружини баби Маші. Ну це так, формально «діда й баби», бо були вони зовсім не старі. Пам’ять – таки дивна штука, ту поїздку 40-річної давнини пам’ятаю до найменших подробиць: і таксі до вокзалу, і транзитну станцію Знамянка, і відблиски вогників на темних замерзлих вікнах вагона, і московську вулицю «7-я Парковая», і навіть планування їхньої квартири… А ось те, що Інна два дні просить дістати з балконної шафи «святкову» гусятницю, – забув. Треба сходити, бо буде грім у грудні.

Велика Новорічна історія

Іван Мартинович, дід, був полковником і по якихось своїх каналах дістав мені запрошення у Кремлівський Палац з’їздів на головну ялинку країни. У шість років я не дуже розумів, що то за щастя, але добре затямив, що коли хтось запитає, скільки мені, треба казати, що сім, бо ялинка для школярів. Дві години тривав захід: концерт, казкова вистава, мультфільми, вітання якогось дяді зі знайомим з телевізора голосом та всяке таке відповідне. Насамкінець – божевільний броунівський рух сотень дітей у фойє. А, не сказав. Ми ж були самі: батьки в 20-градусний мороз залишились на Красній площі за периметром секцій спеціально встановленого парканчика. І ось, перед закінченням свята, нам усім подарували ті червоні Кремлі з зеленими баштами. Крутнув її, зняв, а всередині повно найкращих у світі цукерок. Таких, що ще й не бачив, не те що якихось «Білочок» чи «Кара-Кумів».
А потім курсанти «партіями» – не можу сказати по скільки – почали виводити нас на площу до батьків. Моїм якось пощастило: за червоним шарфом, зав’язаним назад, упізнали порівняно швидко. Та це вже я з розповіді знаю, бо саме цього моменту зі страху не запам’ятав. А добряче-таки перелякався, що мене не побачать. Як додому їхати, не знаю, тож доведеться жити тут, у Кремлі, з Брежнєвим на одних «канхветах». Ой, мамочко-о-о!..
Вам смішно, а уявіть, що нас там було шість тисяч молодших школярів і мінімум стільки ж батьків, хоча їх точно ще більше. Ось так я став власником особливого новорічного раритету. Ну ще й вітальними листівками можу похвалитися, від 1950-х років і до тих часів, коли з них остаточно зникли марки «Почта СССР». Все решта – заслуга сентиментального архівіста Інни Володимирівни. Дідько, гусятниця. Я на дві хвилини, бо сам рік тому прибирав і, як не дивно, пам’ятаю куди.

Далі буде…

Борис Юхно
(Світлини з сімейної колекції. Авторська адаптація розділу книги «Ретро Град» для газети «Нова Доба»)

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x