Як я був алкоголіком

Як я був алкоголіком

В дитячому будинку вихованці не вживали спиртного. Лише одного разу Леонід Дмитрук, мій добрий приятель, побував у сусідньому селищі Хутори і там попробував самогону. Коли він повернувся, директорка звеліла зачинити його в льоху й скликати усіх дітей. Дмитрука вивели з льоху і показали як злісного порушника дисципліни й взагалі ледь не дикуна.

Першу склянку самогону я випив уже в технікумі, маючи 14 років. На новий рік. Самогон привіз з села один з учнів. У веселому гуморі я пішов до клубу на святковий вечір, але мене не впустили і я повернувся до гуртожитку. Сів перед тарелею гучномовця й слухав радіопрограму «Клуб знаменитих капітанів», яка мені дуже сподобалася.

Тривалий час я не вживав міцних напоїв, аж помер Сталін і з таборів випустили за амністією кримінальних злочинців. Вікіпедія пише: «Амнистия, объявленная 27 марта 1953 года, стала самой крупной по числу освобождённых за всю историю СССР и России. По амнистии было освобождено 1 349 263 человек. За амнистией последовал всплеск преступности амнистированных, в отдельных регионах принявший угрожающие масштабы. При этом ожидаемое от власти освобождение политических заключённых в основной их массе не последовало». Вони пили і з ними пило усе місто. Кам’янець-Подільський. На вулицях появилися будки, у яких сиділи старі євреї, маючи перед собою скляні циліндрові мензурки з поділками на 100, 150, 200 грамів. Вони наливали горілку й завжди питали: «Есть гретое пиво. Налить?». Ми також пили на різних молодіжних приватних вечірках, де крутили у колі пляшку з поцілунками, на кого вказувала пляшка. Найчастіше ми збиралися у Володі Колісника, бо він був заможним. Мав мотоцикла Іж-49. Його тато мав ларьок на базарі. Колісник дружив з Галею Статівкою з Веселого на Запоржжі. Звідти походив космонавт Нелюбов, якого не пустили в космос. Галя мені подобалася, але я не мав шансів проти Колісника. Пізніше я був у неї вдома. А потім в Новоросійську я стояв у черзі за виноградом, а вона підійшла і сказала, що я маю для неї купити. Я її не відразу впізнав, а потім запросив на пароплав «Адмірал Нахімов», де мав круїз. Вона приїздила до сина у війську.

Пили ми багато. Пригадав два випадки. Якось я побачив парубків, які несли п’яного учня з нашого технікуму. Я теж не був тверезий. Вони дали мені нести його пальто. Біля хати його залишили, бо боялися Степанового батька і пса у дворі. Я дотягнув хлопця до хати, пес мене не чіпав і я очуняв уже вранці в ліжку у них. Потім мене запросили на сніданок і батько Степана налив мені чарку й похвалив, що я доставив сина додому. Батько наказав синові вчитися у мене. Виявилося, що сина звали Роберт, але з високий зріст ми звали його Стьопою (Дядя Стьопа-міліціонер).

Ми усі молитили жито в селі біля Нової Ушиці. А в місті саме була районна виставка. На виставці був величезний страшний бугай, якого усі боялися. Я потрапив у якусь чужу компанію, де пили самогон і закусювали квашеним кавуном. Очуняв у наших дівчат під ліжком. Вони розповіли, що я годував бугая кавуном, він не хотів і я бив його по морді. Тварини взагалі п’яних остерігаються, не розуміють.

Я перестав пити, коли закохався. Пізніше я напишу, як був закоханий. Так і не став алкоголіком. Була нагода у військовій авіяції, бо літак мав 90 літрів чистого спирту. Але ніхто не пив. Хібащо трішки. У Мелітополі я подружився з дівчиною-кіномеханіком й пішов у гості. Її не було вдома, була старша сестра, а я приніс пляшку спирту. Ми випили по чарці й полягали. Я поняття не мав про жінок й швидко заснув, а вранці пішов на аеродром до свого літака. Старша сестра говорила: «Яка тобі різниця?» і була розчарована, але я не знав жінок аж до свого шлюбу. Взагалі пити не треба, хібащо вино…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x