На порозі – новий 2021 рік. Чим же запам’ятався непростий 2020-й і які сподівання покладаємо на найближчий час? «Нова Доба» розпочинає передсвятковий проект, аби підбити підсумки року разом із відомими черкасцями.

Директор міської гімназії №1 Сергій Саєнко – про карантинні труднощі й неочікувані злети в освітньому процесі, закордонний досвід і патріотизм, бажаний подарунок та особисті мрії.

– Назвіть три головні події 2020 року.

– Звісно, одна з головних і не дуже приємних подій – це пандемія коронавірусу, що не оминула ні дітей, ні педагогічний колектив. Хочеться, щоб усе це чимшвидше скінчилося.

Важливим у 2020-му році стало ухвалення закону про загальну середню освіту, що стосується кожної школи й кардинально впливає на навчально-виховний процес.

Значима подія для Черкас, як на мене, – відкриття театру. Я певен, усі містяни чекають, коли він нарешті запрацює.

– Які найпозитивніші спогади пов’язані з 2020 роком?

– Наша гімназія цього річ святкувала 140-річчя. До цієї події приурочене відкриття ретроспективного муралу. На жаль, не вдалося відзначити цю подію так, як хотілося, але ж не тільки у нас такі труднощі. 140 років – доволі солідний вік, і, вважаю, гімназія вже може пишатися своїм іміджем і сталістю традицій.

Крім того, 2020 рік порадував успіхами сина – він закінчив Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького. Діти – наша надія, тому сподіваюся, що надалі сина чекає світле майбутнє.

– Що було найнеприємнішим у році, що минає?

– Без сумніву, пандемія стала найнеприємнішим «сюрпризом» за весь рік. Перехворіла вже третина вчителів. Добре, що діти легше переживають цю недугу, але ризиків чимало, коли школярі «приносять» її додому.

Із COVID-19 пов’язано багато змін цього року. Приміром, у квітні ми мали їхати на ювілей школи-побратима в японському місті Каґосіма, але святкування, як і наше, довелося скасувати. У березні, щойно ввели карантинні обмеження, мали їхати до Польщі для підписання угоди з гімназією-порбатимом. Поки ж співпраця й участь у проектах лишається у форматі листування. Чимало таких справв, які не вдалося втілити в життя. Зупинилися і деякі проекти міжнародного масштабу, як-от «GoCamp» – поступово переходимо в онлайн-режим.

Але така співпраця на відстані теж має свої переваги. По-перше, усі вчителі навчилися працювати дистанційно, зрозуміли, що це ефективніше й потребує менших затрат, а результат навіть кращий. От, наприклад, апеляції на семестрову оцінку в навчальному закладі не давали змогу долучити батьків до цього процесу, а в онлайн-режимі вони можуть слідкувати за тим, як відповідає їхня дитина. Так само ефективніші й батьківські збори онлайн. Крім того, дорослі не заходять до навчальних закладів, ми так звикли до цього, і справді маємо змогу займатися тільки освітнім процесом.

Звісно, офлайнівський формат у такий спосіб важко замінити, але багато змін і справді на краще.

– Який найбажаніший подарунок ви отримували або хотіли б отримати?

– Одним із давніх найбажаніших подарунків для мене стала звістка 1979 року проте, що я маю змогу повчитися в університеті Toulon. Старше покоління мене добре зрозуміє: через залізну завісу в ті роки одному з сотні випадало потрапити в капіталістичний світ. Під час першої поїздки за кордон я відкрив очі на чимало речей. Багато що сприймав інакше, повернувшись зі Франції. Згадую, як ми співали українських пісень, довкола збиралися великі натовпи іноземців. І, слухаючи наших пісень і не розуміючи жодного слова, французи, японці й американці плакали – така от потужна українська пісня. Відтоді я усвідомив себе справжнім українцем. Нині ж багато хто й у літньому віці до цього не приходить.

Так само – поїздка до США 2000 року, що змінила моє ставлення до цієї країни й американців.

Такі події кардинально змінюють світогляд. Українці, маючи безвіз, мають це цінувати: цікавитися життям у світі й імплементувати побачене вдома, крім того – ділитися власним досвідом.

Чесно кажучи, маю бажаний подарунок: хочеться отримати книгу, що кардинально вплинула б на мою свідомість, на світобачення. Я би зрадів такому філософському подарунку, що розкривав би бачення світових процесів. Соціалізм, капіталізм, комунізм вносять сум’яття в людські голови, а куди ж ми йтимемо далі? До того ж – інтернет, що, з одного боку, дає багато можливостей, а з іншого – породжує немало протиріч і навіть небезпек. Інформації занадто багато, наздогнати все неможливо, і в таких умовах людина часом втрачає орієнтири. Тому цікаво почитати думки про те, в якому напрямку рухається світ.

– Чи загадуєте ви бажання в новорічну ніч і чи здійснювалися вони?

– Обов’язково загадуємо бажання в сімейному колі. Звісно, завжди йдеться про здоров’я. Ще більш заповітним таке бажання стало сьогодні. І, звичайно, загадую щось як для власної родини, так і щодо поступу в професійному плані.

– Що б ви побажали друзям, рідним та колегам на Новий рік?

– Однозначно зичу здоров’я: нехай оминає коронавірусна недуга. Бажаю всім сімейного затишку, а також розібратися в собі та власних перспективах і не зупинятися у самовдосконаленні – це дуже важливо.