Олександра Теліженко: «У новому році українцям треба більше гонору й упевненості»

Олександра Теліженко: «У новому році українцям треба більше гонору й упевненості»

На порозі — новий 2021 рік. Чим же запам’ятався непростий 2020-й і які сподівання покладаємо на найближчий час? «Нова Доба» розпочинає передсвятковий проєкт, аби підбити підсумки року разом із відомими черкасцями.

 

Майстриня художньої вишивки, заслужена художниця України Олександра Теліженко — про ювілей мистецької майстерні, підтримку в нелегкі часи, командний дух, задоволення від творчості й новорічні сподівання.

 

Які події у році, що минає, стали для Вас визначальними?

— Усі події 2020 року так чи інакше пов’язані з ювілеєм нашої майстерні. Сьогодні це вже мистецький бренд «TELIZHENKO fashion house». Його стержень —науково-творче виробниче підприємство “АРТА”, засноване ще в грудні 1993 року.

Зараз усюди сила-силенна немистецьких творів. Ба навіть нинішня епоха, на жаль, триває під грифом псевдоправди, псевдокультурності, підробок, імітаторства… А про поняття оригіналу навіть мови нема, тоді як в усьому світі це — велика сила.

Ми ж уже 27 років створюємо оригінальне мистецтво і цим пишаємося.

Вести власну справу, та ще й творчу, не так легко. Проте – це свобода, хоча вона дуже дорого дається, і часом хочеться, щоби був хтось “зверху” і брав би на себе якусь відповідальність. Може, було б легше, якби жили в якийсь інший час, бо страшно спостерігати, як зараз занепадають виробництва й культурні структури. І попри відсутність підтримки маємо заробляти.

 

Які найпозитивніші спогади пов’язані з роком, що минає?

— Річниця існування нашого мистецького осередку — то велика й приємна подія. Ювілейні 25 років мали відсвяткувати ще 2018 року, але не склалося: тоді саме оголосили воєнний стан, потім завадили політичні перипетії, а згодом — пандемія. Так і вийшло, що запланували святкування ювілею на березень 2020-го, а відзначали вже у вересні. Пандемія нам завадила і тут.

Дуже втішило те, що мали підтримку й від обласної, і від міської влади. Приємно, що тодішній голова Черкаської ОДА Роман Боднар оцінив нашу роботу й назвав проєкт успішним. Міська влада теж визнала досягнення майстерні заслуженими. А ще вперше за багато років я побачила біґборди й сітілайти з нашою рекламою.

Велике цьогорічне святкування відбулося в Черкаській обласній філармонії. Це справді велика подія для нашої команди, для замовників і колег.

Радію, що персональною гостею свята була Ніна Матвієнко, яка разом зі своєю донькою співала з Черкаським хором. Усі були в захваті!

Така подія стала гарною нагодою для висвітлення всієї нелегкої роботи майстрів: ми ефектно презентували три нові колекції одягу. Нам вдалося вразити гостей і головне — вшанувати людей, які цього заслуговують. Загалом же гарна організація святкування стала можливою завдяки старанням усієї команди.

Ще одна визначна подія 2020 року — наша 27-ма річниця. Її відзначили зовсім нещодавно, у вузькому колі. Такі події не менш значимі: вони допомагають побачити колег з іншого боку, такі колективні творчі “посиденьки” зближають і сповнюють ще більшої любові до своєї роботи.

За нинішніми часами ми часом про це забуваємо, бо важко вистояти в незалежному плаванні. Доводиться сподіватися тільки на себе.

Як важко зараз бізнесу й виробництву, а тим, хто працює в царині культури, — тим паче, адже в такі скрутні карантинні часи суспільству не до мистецтва, не до культури.

Але тішить, що підтримка є: її нещодавно отримали від Українського культурного фонду. Ґрант за мистецький проєкт — просто як оазис у пустелі. Ми змогли вирішити трохи робочих проблем.

Із цим пов’язана й поява нової колекції, яка опирається на нинішні тренди в одязі — рюші, брижі, волани.

В основі нової колекції, яку я називаю  “Ведуницею”, — білі й чорні кольори із вкрапленнями інших відтінків, рослинні мотиви, тематичні знаки й символи, що разом малюють гостросучасний стиль.

Знаєте, загалом наша робота така, коли й у вихідні, й у свята працюєш лише із задоволенням! Бо кожен виріб — то справжній твір мистецтва. Тут є історія, глибина, творчість, справжність наша, українська.

 

— Що найбільш неприємне пов’язане з 2020 роком?

— Про негатив не хочеться багато говорити. Цей рік був непростим, ми багато чого пережили, мали чимало розчарувань і часто опускали руки.

Мене морально “підкосила” смерть Івана Фізера, згодом сама захворіла й почала серйозно переживати. Опанувати себе вдалося не одразу, але поступово почала оговтуватися, коли залишалася наодинці й усе обдумувала. Врешті багато чого стала сприймати інакше. Я дійшла висновку, що нема чого боятися смерті, життя швидкоплинне, а наше завдання — гідно його прожити й лишити про себе пам’ять хорошими справами. Цей період “корони” має філософський присмак: згадую, як тоді на світанку ходила дихати свіжим повітрям на пагорб Слави, а там така класна панорама на Черкаси! У ті щемливі моменти й народились чудові рядки:

 

Місце сили

 

ГОРА. Сакральне місце. Місце сили.

Тут легко дихати, розправить крила.

Колись було: міфічна Мати-Слава

Між Небом і Землею тут літала,

Крилами-семицвітами махала,

Людей з Богами піснею єднала.

 

Співала! І людей співать навчила.

Таки ж незле навчила, бо й донині

Співають люди в нашій Україні, –

Лиш на приколі…

Бо, як ті коні,

Стриножені, й бентежна пам‘ять крові

Уже не стука делікатно в скроні,

А гупа так, що Небо вже збудила!

 

Стою високо. Так би і злетіла!

Черкаси справа і Черкаси зліва

Внизу, мозаїкою мерехтливо…

І синь Дніпра – направо і наліво,

До горизонту – серпанковим дивом…

За мною велет – МАТИ-БАТЬКІВЩИНА!

 

Гора ця здавна є магічним КОЛОМ!

Тут КАПИЩЕ стояло гостроколом

У ті часи, коли іще людина

Із Всесвітом усим була єдина.

А потім ЗАМОК руси боронили,

І ВІРА ПРЕДКІВ їм давала сили.

 

          Читали Небо. Смерті не боялись.

           За Рідну Землю кременем стояли,

           І, як найбільшу прижиттєву цінність

           Не статки, – чистоту Душі плекали!

 

А далі – ХРАМ воздвигли білостінний

І люд увесь за віру – НА КОЛІНА!

Так і донині всі ми на колінах…

За тисячу років

Загнали глибоко

У безвість нашу ПРАВДУ, ДУХ і ВОЛЮ.

Святий наш ПРОСТІР – перекотиполе…

І котить Доля нас кудись безцільно.

 

Під Небом слухаю Землі твердиню,

Думки, мов коні, б‘ють у скроні:

Де наш НОВИЙ БОГДАН? МАЗЕПА де сьогодні?

Чом ВАШИНГТОНА не дає нам Небо?!

Бо так підняти голови нам треба!

Бо стоїмо вже на краю безодні…

І чую тихе-тихе: ТИ Ж КНЯГИНЯ…

 

Липень-2020. Олександра Теліженко

 

— Які передчуття напередодні Нового року?

— На нас чекає рік Бика, і я впевнена, що 2021-й буде вдалим.

Рік, що минає, кинув усім чимало викликів, нас добряче полякало. Тепер, я певна, життя має повернути на краще.

Такі думки в мої голові пов’язані з осмисленням добра і зла, що панують у нашому світі. Ми боїмося труднощів, але на них стоїть життя. Немає ж абсолютного зла, як і абсолютного добра. Вони, як Білобог і Чорнобог, постійного між собою борються і тим утримують гармонію світу. Одного без другого не буває. І, крім того, після таких перипетій на тлі поганих подій добре видніється світла смуга. Тому я вірю, що вже має настати світанок.

 

— Що б ви побажали рідним, друзям і колегам на Новий рік?

— Бажаю нашим людям більше гонору, більше впевненості в собі. Нас, українців, добряче затоптали, і ми розгубилися, загубили віру в себе. Але ж без віри нічого не зробимо. Треба розкриватися і йти вперед, бо нам є у що вірити! Тим паче, наш народ славиться талантом, силою і красою, має великий запас глибинної енергії! А коронавірус не має нас лякати. Бо українські пісні — це ж наша зброя і наш порятунок: дихай глибоко і тренуй ленені, така собі ШВЛ. Співаєш — і ніякий коронавірус не страшний!

Тож бажаю людям повірити в себе, у свій народ, розкутися, побороти негаразди, іти відкрито й показати всьому світові, чого ми варті!

Нехай у новому році все вдається!

 

«Нова Доба» дякує Олександрі Теліженко за зустріч і розмову. Пишаємося, що маємо спільні плани в прийдешньому році на творчі проєкти!

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x