На порозі — новий 2021 рік. Чим же запам’ятався непростий 2020-й і які сподівання покладаємо на найближчий час? «Нова Доба» розпочинає передсвятковий проєкт, аби підбити підсумки року разом із відомими черкасцями.
Майстриня художньої вишивки, заслужена художниця України Олександра Теліженко — про ювілей мистецької майстерні, підтримку в нелегкі часи, командний дух, задоволення від творчості й новорічні сподівання.
— Які події у році, що минає, стали для Вас визначальними?
— Усі події 2020 року так чи інакше пов’язані з ювілеєм нашої майстерні. Сьогодні це вже мистецький бренд «TELIZHENKO fashion house». Його стержень —науково-творче виробниче підприємство “АРТА”, засноване ще в грудні 1993 року.
Зараз усюди сила-силенна немистецьких творів. Ба навіть нинішня епоха, на жаль, триває під грифом псевдоправди, псевдокультурності, підробок, імітаторства… А про поняття оригіналу навіть мови нема, тоді як в усьому світі це — велика сила.
Ми ж уже 27 років створюємо оригінальне мистецтво і цим пишаємося.
Вести власну справу, та ще й творчу, не так легко. Проте – це свобода, хоча вона дуже дорого дається, і часом хочеться, щоби був хтось “зверху” і брав би на себе якусь відповідальність. Може, було б легше, якби жили в якийсь інший час, бо страшно спостерігати, як зараз занепадають виробництва й культурні структури. І попри відсутність підтримки маємо заробляти.
— Які найпозитивніші спогади пов’язані з роком, що минає?
— Річниця існування нашого мистецького осередку — то велика й приємна подія. Ювілейні 25 років мали відсвяткувати ще 2018 року, але не склалося: тоді саме оголосили воєнний стан, потім завадили політичні перипетії, а згодом — пандемія. Так і вийшло, що запланували святкування ювілею на березень 2020-го, а відзначали вже у вересні. Пандемія нам завадила і тут.
Дуже втішило те, що мали підтримку й від обласної, і від міської влади. Приємно, що тодішній голова Черкаської ОДА Роман Боднар оцінив нашу роботу й назвав проєкт успішним. Міська влада теж визнала досягнення майстерні заслуженими. А ще вперше за багато років я побачила біґборди й сітілайти з нашою рекламою.
Велике цьогорічне святкування відбулося в Черкаській обласній філармонії. Це справді велика подія для нашої команди, для замовників і колег.
Радію, що персональною гостею свята була Ніна Матвієнко, яка разом зі своєю донькою співала з Черкаським хором. Усі були в захваті!
Така подія стала гарною нагодою для висвітлення всієї нелегкої роботи майстрів: ми ефектно презентували три нові колекції одягу. Нам вдалося вразити гостей і головне — вшанувати людей, які цього заслуговують. Загалом же гарна організація святкування стала можливою завдяки старанням усієї команди.
Ще одна визначна подія 2020 року — наша 27-ма річниця. Її відзначили зовсім нещодавно, у вузькому колі. Такі події не менш значимі: вони допомагають побачити колег з іншого боку, такі колективні творчі “посиденьки” зближають і сповнюють ще більшої любові до своєї роботи.
За нинішніми часами ми часом про це забуваємо, бо важко вистояти в незалежному плаванні. Доводиться сподіватися тільки на себе.
Як важко зараз бізнесу й виробництву, а тим, хто працює в царині культури, — тим паче, адже в такі скрутні карантинні часи суспільству не до мистецтва, не до культури.
Але тішить, що підтримка є: її нещодавно отримали від Українського культурного фонду. Ґрант за мистецький проєкт — просто як оазис у пустелі. Ми змогли вирішити трохи робочих проблем.
Із цим пов’язана й поява нової колекції, яка опирається на нинішні тренди в одязі — рюші, брижі, волани.
В основі нової колекції, яку я називаю “Ведуницею”, — білі й чорні кольори із вкрапленнями інших відтінків, рослинні мотиви, тематичні знаки й символи, що разом малюють гостросучасний стиль.
Знаєте, загалом наша робота така, коли й у вихідні, й у свята працюєш лише із задоволенням! Бо кожен виріб — то справжній твір мистецтва. Тут є історія, глибина, творчість, справжність наша, українська.
— Що найбільш неприємне пов’язане з 2020 роком?
— Про негатив не хочеться багато говорити. Цей рік був непростим, ми багато чого пережили, мали чимало розчарувань і часто опускали руки.
Мене морально “підкосила” смерть Івана Фізера, згодом сама захворіла й почала серйозно переживати. Опанувати себе вдалося не одразу, але поступово почала оговтуватися, коли залишалася наодинці й усе обдумувала. Врешті багато чого стала сприймати інакше. Я дійшла висновку, що нема чого боятися смерті, життя швидкоплинне, а наше завдання — гідно його прожити й лишити про себе пам’ять хорошими справами. Цей період “корони” має філософський присмак: згадую, як тоді на світанку ходила дихати свіжим повітрям на пагорб Слави, а там така класна панорама на Черкаси! У ті щемливі моменти й народились чудові рядки:
Місце сили
ГОРА. Сакральне місце. Місце сили.
Тут легко дихати, розправить крила.
Колись було: міфічна Мати-Слава
Між Небом і Землею тут літала,
Крилами-семицвітами махала,
Людей з Богами піснею єднала.
Співала! І людей співать навчила.
Таки ж незле навчила, бо й донині
Співають люди в нашій Україні, –
Лиш на приколі…
Бо, як ті коні,
Стриножені, й бентежна пам‘ять крові
Уже не стука делікатно в скроні,
А гупа так, що Небо вже збудила!
Стою високо. Так би і злетіла!
Черкаси справа і Черкаси зліва
Внизу, мозаїкою мерехтливо…
І синь Дніпра – направо і наліво,
До горизонту – серпанковим дивом…
За мною велет – МАТИ-БАТЬКІВЩИНА!
Гора ця здавна є магічним КОЛОМ!
Тут КАПИЩЕ стояло гостроколом
У ті часи, коли іще людина
Із Всесвітом усим була єдина.
А потім ЗАМОК руси боронили,
І ВІРА ПРЕДКІВ їм давала сили.
Читали Небо. Смерті не боялись.
За Рідну Землю кременем стояли,
І, як найбільшу прижиттєву цінність
Не статки, – чистоту Душі плекали!
А далі – ХРАМ воздвигли білостінний
І люд увесь за віру – НА КОЛІНА!
Так і донині всі ми на колінах…
За тисячу років
Загнали глибоко
У безвість нашу ПРАВДУ, ДУХ і ВОЛЮ.
Святий наш ПРОСТІР – перекотиполе…
І котить Доля нас кудись безцільно.
Під Небом слухаю Землі твердиню,
Думки, мов коні, б‘ють у скроні:
Де наш НОВИЙ БОГДАН? МАЗЕПА де сьогодні?
Чом ВАШИНГТОНА не дає нам Небо?!
Бо так підняти голови нам треба!
Бо стоїмо вже на краю безодні…
І чую тихе-тихе: ТИ Ж КНЯГИНЯ…
Липень-2020. Олександра Теліженко
— Які передчуття напередодні Нового року?
— На нас чекає рік Бика, і я впевнена, що 2021-й буде вдалим.
Рік, що минає, кинув усім чимало викликів, нас добряче полякало. Тепер, я певна, життя має повернути на краще.
Такі думки в мої голові пов’язані з осмисленням добра і зла, що панують у нашому світі. Ми боїмося труднощів, але на них стоїть життя. Немає ж абсолютного зла, як і абсолютного добра. Вони, як Білобог і Чорнобог, постійного між собою борються і тим утримують гармонію світу. Одного без другого не буває. І, крім того, після таких перипетій на тлі поганих подій добре видніється світла смуга. Тому я вірю, що вже має настати світанок.
— Що б ви побажали рідним, друзям і колегам на Новий рік?
— Бажаю нашим людям більше гонору, більше впевненості в собі. Нас, українців, добряче затоптали, і ми розгубилися, загубили віру в себе. Але ж без віри нічого не зробимо. Треба розкриватися і йти вперед, бо нам є у що вірити! Тим паче, наш народ славиться талантом, силою і красою, має великий запас глибинної енергії! А коронавірус не має нас лякати. Бо українські пісні — це ж наша зброя і наш порятунок: дихай глибоко і тренуй ленені, така собі ШВЛ. Співаєш — і ніякий коронавірус не страшний!
Тож бажаю людям повірити в себе, у свій народ, розкутися, побороти негаразди, іти відкрито й показати всьому світові, чого ми варті!
Нехай у новому році все вдається!
«Нова Доба» дякує Олександрі Теліженко за зустріч і розмову. Пишаємося, що маємо спільні плани в прийдешньому році на творчі проєкти!
