Обряд «Водіння Кози», Меланка та дівочі ворожіння: як відзначають Щедрий вечір

Обряд «Водіння Кози», Меланка та дівочі ворожіння: як відзначають Щедрий вечір

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року за старим стилем − Щедрий вечір. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем − це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

 

Унаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні має назву Старого Нового року.

У навечір’я Нового року (тепер − 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан − напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це − «Голодна кутя», Богоявленне навечір’я.

 

Обряд «Водіння Кози»

«Коза» − це своєрідна ритуальна вистава, де кожен учасник має відповідне до свого персонажа вбрання. Головними дійовими особами є «Дід» і «Коза».

Під час ритуалу і згідно з текстом пісні Дід «убиває» Козу палицею, а потім «тужить» за нею й намагається оживити. Це йому вдається за допомогою ритуальних дій − співу та пританцьовування, а також дарів, що мають піднести господарі. У багатьох місцевих традиціях Лівобережжя Козу оживляє Лікар. Ідея перемоги життя над смертю, що символічно втілюється в обряді, мала для суспільства давніх скотарів та землеробів особливо актуальне значення в період зимового сонцестояння, коли було ще так далеко до весняного оновлення природи.

Обряд сприймався як магічний акт активізації природних сил, які мали забезпечити відродження землі, рослин і всього живого та корисного людині. Варто зауважити, що очільником ритуального дійства був Дід-жрець, який під час ритуалу приносив Козу в жертву поганським богам, отримуючи взамін для людей майбутнє тепло, урожай і життя. Але суттєва різниця полягає в способі інтонування, який значною мірою залежить від віку співаків та умов виконання. Учасники «Кози» − це вже дорослі парубки, інколи − одружені чоловіки. Обряд відбувається в хаті.

Обряд «водіння Кози» дійшов до нас в іншому вигляді, оскільки видозмінювався упродовж століть, і тепер його можна вважати імітацією давнього обряду. У минулому це народне драматизоване дійство виконувалося процесією жерців, які водили «священну» тварину, що символізувала божество, або вважалась прадавнім тотемом народу. Тепер він трансформувався в народну виставу пародійногумористичного змісту.

Дійство організовується гуртом парубків, які ходять по хатах із символічною зіркою-провісницею (її роблять на зразок вавилонської − восьмикутною), або ж із символічною семикутною зіркою. Роль кози, як правило, виконує малий хлопець, одягнутий у вивернутий кожух із прилаштованими рогами. Цей хлопець у руках носить вирізану з дерева (липи) і оббиту козячою шкірою маску кози. Голова кози може мати рухому нижню щелепу з бородою, що клацає під час вистави. Містерія починається і супроводжується сакральними замовляннями, звертанням до тотемного предка:

«Кізонько-лебедонько, стань на порозі на одній нозі, − ввійдеш до хати, будемо скакати… Гоцки, гоцки!»

Вітаючи господарів зі святами, учасники обрядового дійства розігрують гумористичні сценки: «сварки діда і баби», «доїння кози», «продаж кози на ярмарку», «її вбивство та лікування». Веселі діалоги народної вистави доповнюються пантомімою і танцями.

Містерія завжди розпочиналася і супроводжувалася сакральними піснями-замовляннями, звертанням до тотемного предка: «Го-го-го, коза, го-го сірая…»

Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало − це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить − просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити «козу». Завидна з «козою» не ходять.

 

Меланка

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» − добре жартує. «Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це − в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли… Одним словом − хто як зумів!

Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» − коні міняти, «коза» грає на скрипці, а «журавель» − найвищий парубок у селі − вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію…

До кожної хати ватага не заходить − йде туди, де збираються дівчата.

 

Дівоча «Меланка»

Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» − вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем − жупан, шапка, шаровари, чоботи. Уся дівоча ватага іменується дружками.

Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять − щедрують під вікном.

Дівчата ворожать

Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

Ворожать переважно так само, як на «Андрія». Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи − куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде… Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець…»

В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

  • виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою − таким і буде суджений: якщо пес, то лихим, а життя собачим, вівця − тихим і сумирним тощо;
  • біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;
  • кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: «Суджений-ряджений, розчеши мені голову!». Хто присниться, з тим і випаде одружитись;
  • або перед сном кладуть у тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде – а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають − той може зробитися «нечуваним і небаченим»…

На Лівобережжі  про «нечуй-вітер» існує повір’я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» − він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…»

 

Народні прикмети

Окрім ворожіння, в ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

  • якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
  • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
  • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
  • якщо падає м’який сніг − на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
  • який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
  • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
  • напередодні Старого Нового року краще не їсти птицю і рибу, інакше щастя відлетить/попливе. Зате м’ясо свині можна: вона «прикопає» щастя до будинку.
  • не позичайте гроші, а то весь рік у боргах будете.
  • сміття краще не виносити: ризикуєте разом із ним викинути щастя.
  • рахувати дрібні гроші (наприклад, ті, що накопичилися в гаманці) на Старий Новий рік не можна. Це до сліз.
  • якщо господарі добре приймуть колядників, то це принесе їм щастя, і навпаки.
  • якщо 13 січня на вулиці туман, значить у Новому році людину чекає щастя, а урожай буде багатим.
  • сильна хуртовина обіцяє багатий урожай горіхів.
  • якщо небо зоряне, то буде багато ягід і грибів.
  • відлига 13 січня обіцяє дощове літо.
  • якщо на Василів вечір випадає молодик, то ріки навесні з берегів не вийдуть.
  • якщо сонце стоїть високо – садівники зберуть багатий урожай.

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x