Сергій Саєнко: «У керівників є багато спокус, але попри це має бути внутрішня відповідальність»

Сергій Саєнко: «У керівників є багато спокус, але попри це має бути внутрішня відповідальність»

Директор Першої міської гімназії Сергій Саєнко працює в освітній сфері близько 40 років. Про стажування у Франції, донос однокурсника в КГБ, специфіку вчителювання в сільських школах, кар’єру очільника навчальних закладів  та надмірну любов до роботи він розповів журналістам «Нова Доба».

 

– Чому Ви вирішили стати вчителем?

– У моїй родині не було вчителів. Батьки працювали у сфері торгівлі: тато був директором мережі магазинів, а мама – завідувачкою. Якщо висловитися образно, то моє дитинство минуло під «прилавком». Я змалечку знав усі тонкощі цієї справи, тому в подальшому хотів вступити в торговельний інститут. Однак згодом у нашу школу працевлаштувалася вчителька французької, яка помітила мій хист до вивчення іноземної мови. Тому я здобув освіту в Горлівському державному педагогічному інституті іноземних мов. Після третього курсу я потрапив на стажування у Францію (місто Тулон), де зустрів одну викладачку. Вона сказала, що обрала цю професію, аби залишатися юною поруч із дітьми і заряджатися їхньою позивною енергетикою. Ці слова дуже запам’яталися і після повернення з-за кордону за рік я почав викладати в одній зі шкіл Жашківського району.

 

– Хто формував Ваші цінності?

– Мої батьки затято ставилися до роботи, тому вчили, що потрібно сумлінно виконувати свої обов’язки незалежно від сфери діяльності. Рідні ніколи не запізнювалися і це теж вплинуло на мене. Якщо й приходив кудись невчасно, то таких випадків було менше 10 за все життя. Я точно знав, що вони нічого не крали та не обманювали покупців. Запам’ятав мамину заповідь: «Усього із собою не забереш – краще спати спокійно». У керівників є багато спокус, але попри це має бути внутрішня відповідальність.

 

 

– Розкажіть, будь ласка, про перший досвід викладацької діяльності.

– На п’ятому курсі мене і ще чотирьох студентів мали відправити перекладачами в Алжир. Проте однокурсник, який був у резерві, написав на нас доноси у КГБ. Тому ніхто не поїхав, окрім нього. Хоча це прояснилося значно пізніше.

Я жодного разу не пошкодував, що обрав професію педагога. Попри те, що в мене був червоний диплом, вважалося, що перекладачів, здебільшого, направляли працювати в далекі села. Невдовзі дізнався, що в селі Нагірна Жашківського району є вакансія. Тамтешній викладач зловживав спритним і фактично не виконував обов’язки, тож  вирішив розпочати шлях педагога там. Взагалі я мав працювати максимум місяць, але провчителював аж чотири роки.

Згадую приїзд у село: сів у рейсовий автобус і на початку села Нагірна транспорт наздогнав чоловік на зеленому ІЖу. Він вперто їхав, здiймаючи навколо себе клубки куряви. Коли прибули до місця призначення, двері відчинилися і мотоцикліст забіг до салону: «А француз є?». Не міг уявити, що це директор школи – Василь Войцехівський. До слова, нам було соромно запізнюватися на роботу, бо він жив на краю села, але завжди приїздив вчасно.

 

 – Які цікаві випадки траплялися під час вчителювання?

– Пригадую цікавий випадок під час вчителювання у селі Нагірна. Одного разу я поставив двійку одному із учнів. Увечері прийшов у кіно та дізнався, що ображений школяр згуртував хлопців, аби помститися. Звичайно, я перелякався від думки про синець під оком. Інший вихованець сказав: «Я зараз збігаю за підмогою у сусіднє село, а ви не виходьте поки що». Уже не дивлюся той фільм, а лише чую: тріск, шум, крик…Коли зайшли «захисники» і сказали, що вже всіх прогнали.

 

– Як рідні ставилися до Вашої діяльності?

Я завжди отримував колосальну підтримку від батьків. Вони стали моїми першими вчителями, навіть попри те, що не були педагогами за фахом. Коли приїжджав на Кіровоградщину, рідні дуже уважно та задоволено слухали розповіді про мої мікроскопічні успіхи на професійній ниві. Мабуть, саме тому мені подобається спілкуватися із практикантами про сходження до вчительства. Адже шляхів у цьому напрямі існує дуже багато: у деяких протягом роботи на голові з’являється «корона», а інші поводяться скромно і досягають високих результатів.

 

– Із чого розпочався шлях керівника?

– Спочатку мені запропонували стати директором Вороненської середньої школи. Коли приїхав туди вперше, то був вражений живописною місциною. Мене полонила природа і я відпрацював там ще два роки. Так розпочалася моя директорська кар’єра. Опісля хотів переїхати до батьків на Кіровоградщину. Там повинен був працювати завучем в одній з міських шкіл, але в цей момент у Жашківський район приїхав завідувач ОБЛОНО Казимир Заремба. Він запропонував стати інспектором ОБЛОНО в Черкасах. Я без вагань погодився, бо авторитет Заремби був великий. Пізніше у 1991 році працював учителем у Черкаській середній школі №9. За рік став директором у Черкаській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 18, де перебував на посаді 11 років. Після цього 10 років у Черкаській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №17 і зараз працюю вже понад 10 років у Першій міській гімназії.

 

– Наскільки важливою є співпраця директора та колективу?

На мою думку, диригентом закладу є все-таки директор. Якщо керівник співпрацює з колективом пліч-о-пліч 12 років, то вчителі стають схожими на нього. Це ніби сім’я: коли на початку подружнього життя чоловік та дружина мають різний світогляд та звички, але з часом переймають манери та поведінку одне одного.

 

– Яку роль відіграє вчитель нині?

– Я вважаю, що працювати в освітній сфері хочуть люди, які отримали поштовх від наставників. У першому класі більшість хоче стати педагогом, а в 11 – одиниці або ще менше. Коли взагалі діти не хочуть вчителювати в подальшому – це означає, що педагоги не можуть відтворити себе в очах учнів. Тому коли розповідають, що перепонами для викладання є: низькі зарплати, проблеми в спілкуванні з батьками чи відсутність техніки – це другорядне. На першому місці має бути любов до професії.

 

 

– Хто для Вас є взірцем в очільництві освітніх закладів?

– Для мене взірцем у плані директорства є Олександр Захаренко – відомий педагог із Корсунь-Шевченківського району. Рівних йому ще не зустрічав, бо це справді непересічна людина. Ще мене приємно вразив педагог із Донецька – Віктор Шаталов. Одного разу він приїхав у Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов і розповів про опорні схеми. Я вперше побачив фантастично талановиту людину і мене здивувало, що вчитель може робити такі карколомні та неймовірні речі.

 

– Що для Вас означає відповідальність?

– У мене завжди в пріоритеті – відповідальність за учасників освітнього процесу: учителів та дітей. Після школи та робочого дня вони мають повернутися додому живими та здоровими. Тому намагаюся вчасно побачити, що на перилах з’явилася щепа або відпала розетка, аби убезпечити учнів. Кожне ушкодження для мене – великий удар, адже це означає, що ми недопрацювали.

 

– Зараз молодь дуже прогресивна як Ви налагоджуєте комунікаційний зв’язок?

– Моє переконання, без неї у ХХІ столітті немає й роботи. Коли минулоріч розпочався перший карантин – ми негайно почали використовувати сучасні технології. Зараз у гімназії кожен вчитель володіє технікою. Завдяки платформі «Ошкола» я можу за дві хвилини звернутися до батьків і дітей. Зокрема, на сайті закладу щотижня публікуємо опитування, аби дізнатися чи складно їм навчатися, що необхідно змінити. Зворотній зв’язок із батьками теж дуже важливий. Також ми намагаємося переймати досвід щодо спілкування зі школярами у західних колег.

 

– Що допомагає не зупинятися, а працювати?

– Великою мотивацією для мене є надмірна любов до роботи. Через це я працюю й у вихідні. Звичайно, не можу сказати, що виконую обов’язки ідеально, але намагаюся бути в тренді та постійно вдосконалюватися. На мою думку, треба постійно навчатися: опановувати нову термінологію, методи, а також застосовувати сучасні можливості. На жаль, стандартне мислення багатьох призупиняє. Учитель, який не пізнає нове протягом всього життя стає людиною вчорашнього дня.

 

 

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x