«Усе віддавати на вівтар мистецтву»: черкащанин розповів про роботу скульптора (ВІДЕО)

«Усе віддавати на вівтар мистецтву»: черкащанин розповів про роботу скульптора (ВІДЕО)

«Нова Доба» продовжує проєкт «ПРОФрентген», у межах якого розкриє особливості професії через фахівця певної сфери. Цього разу ми поспілкувалися із черкаським скульптором та художником Дмитром Бур’яном.

Роботи митця неодноразово презентували на виставках в різних містах України. Він брав участь у фестивалях та скульптурних пленерах. У моноінтерв’ю Дмитро Бур’ян розповів про екстремальні умови праці, творчі тандеми, а також досвід викладача та наставника.

«У мене виникає бажання спробувати себе в абстрактному мистецтві»

Я не пам’ятаю того моменту, коли захопився мистецтвом. Батьки побачили, що я багато малюю, мені це подобається, тому записали на гурток малювання школі Нарбута. Пізніше я почав займатися ліпкою. З п’яти років ходив на гуртки.

Вибір між малюванням та ліпкою став набагато пізніше, коли почав навчатися в київській школі-інтернаті. Це спеціалізований, профільний освітній заклад для художників. Після 7 класу нам запропонували обрати напрям: живопис, декоративно-прикладне мистецтвом чи скульптура. На той момент я не знав жодного знайомого скульптора, а живописців хоч якихось знав або чув про їхню творчість. Мені стало цікаво, бо тоді уже навчився малювати фарбами, скульптури ж умів ліпити, проте не професійно. Тому й обрав напрям «скульптура».

”Бунт 21 століття” (2012 рік)

Я думаю, дуже невелика кількість митців може визначити в якому конкретно стилі вони працюють. У мене академічна освіта і я більш схильний до реалізму. Тому й розвивався в цьому напрямі. Коли відвідував виставки в столиці, то побачив, що все змінюється. Навіть модернова скульптура трошки «відходить», переважає контемпорарі. У цих роботах важлива ідея та концепція, ніж сама ліпка. Мені теж це подобається і періодично виникає бажання спробувати себе в абстрактному мистецтві, фігуративному. Тому я ще перебуваю в пошуку.

У кожен період навчання у мене був митець, який надихав. Найбільше, мабуть, мене вразив Буонарроті Мікеланджело, а також, звичайно, давньогрецька та римська скульптура, і Огюст Роден. У 16 років мене дуже захопила книга Ірвінґа Стоуна «Муки і радості». Пам’ятаю, дуже довго переживав після прочитання.

«Після людей з часом залишається тільки архітектура, живопис та скульптура»

Я вважаю, що вподобання щодо матеріалу з якого виготовляю якісь скульптури визначає ринок замовлення. Зараз переважають замовлення із каменю. Нині працюю над козацькими хрестами. Проте мені ближче дерево. Це м’який та приємний матеріал, адже мені подобається усе в ньому – і запах, і колір. Камінь теж має свої переваги, бо він вічний.

“Курс скульптури малих форм. Різьба з каменю”

Нещодавно прочитав фразу, що після людей з часом залишається тільки архітектура, живопис та скульптура. А якісь досягнення – зникають. На жаль, в Україні архітектуру не цінують. Така ситуація і в Черкасах. Архітектуру, яка лишилася після радянських часів і якої є не так багато, продовжують зносити. Мені ця тема і справді болить.

Якщо говорити про матеріальний бік роботи, то насправді не можу вирахувати скільки заробляє скульптор «чистих» коштів. Якщо казати про обігові, то це близько 10 тисяч доларів на рік. Але це не лише скульптура. Я також викладаю в Черкаському бізнес-коледжі й періодично їжджу на заробітки. Зараз у мене є замовлення, але все одно не вистачає коштів. Я знову замислююсь про роботу за кордоном.

«Не всі люди розуміють, що саме мистецтво може їх у віковічнити, а все решта – прах і тління»

Я мрію, аби в країні розпочалося економічне зростання. Щоб люди розвивалися, розуміли культуру, могли собі дозволити придбати якісь експозиції. Якщо люди стануть заможнішими, то відповідно збільшиться кількість замовлень. А взагалі, то хотілося б більше зацікавленості від людей, адже дехто, навіть попри те, що мають достатньо коштів, не цінують мистецтво. Їм ближча фотографія, яка передає реалістичність світу. Не всі люди розуміють, що саме мистецтво може їх увіковічнити, а все решта – прах і тління.

Найбільш екстремальними умовами, в яких мені доводилося працювати, було тоді, коли я разом з колегами робив на замовлення льодові скульптури. Доводилося різати лід при температурі повітря -20 С. Це доволі некомфортно. Також був випадок, коли людина, яка добувала кригу з Дніпра, на моїх очах провалилася під воду. Добре, що він знав, як вибратися. Бо я спочатку злякався, почав бігти на допомогу, а потім згадав, що потрібно повзком рухатися. Але та людина вже сама вибралася із «пастки».

Мабуть, скульптори ближчі до робітничого класу, ніж інші митці. Під час роботи постійно перебуваємо в респіраторі та окулярах, адже багато пилу. Працюємо із болгаркою, перфоратором, бензопилою. Скульптор – багатопрофільна людина.

«Країни, які мислять прогресивно, проводять скульптурні пленери»

Мені здається, зараз не найкращий період для скульпторів. Усе пізнається в порівнянні. Наприклад, якщо брати попереднього голову міста Сергія Одарича, то в нього була певна концепція розвитку культури. Тоді це було видно. Долучали до різних заходів багатьох людей. Провели два скульптурних фестиваля «Живий камінь» і «Древляндія». Дуже цікавими скульптурами наповнювали парки. Він також запрошував різних музикантів. А за останні п’ять років особисто в Черкасах не реалізував жодного проєкту, проте вдалося це зробити в інших містах України. У нас постійно мова про плитку та асфальт. Людей, які можуть розвивати місто, зробити його більш європейським, якусь не цінують чи то просто у влади немає якогось певного бачення.

Витесана скульптура Водяника митцем Дмитром Бур’яном

За останній період я брав участь у спільних виставках у Будинку художника. Також відвідував скульптурний пленер у Прилуках та Кам’янці. Мені сподобалися ці заходи, адже вони допомагають митцям не лише заробити якісь кошти, це як курс підвищення кваліфікації. Для мене спілкування теж є розвитком. На пленерах ти бачиш роботи інших колег, які виставлялися вже за кордоном. Це справді цінний досвід. У мене навіть була ініціатива зробити подібний захід у Холодному Яру. Країни, які мислять прогресивно, проводять скульптурні пленери, адже роботи залишаються в місті та стають об’єктами уваги як жителів, так і туристів.

Скульптурний пленер у Кам’янці

З виставками трошки складніше, особливо в Черкасах. Вони трошки нерентабельні. У Києві коли робиш експозицію, то кілька робіт обов’язково купують або є замовлення. У Черкасах ти вкладаєшся в матеріал, інструменти, але майже немає віддачі. Мені більше подобається проводити онлайн-виставки в соцмережах, бо ти менше витрачаєшся на організаційні моменти та є більша імовірність, що твою роботу придбають.

Крайня виставка в Черкасах відбулася в 2019 році, яка називалася «Заробітчанство». Там була і графіка, і живопис, і скульптура. Доволі яскраво, бо залишилися «свіжі» емоції після Польщі. Інший виток моєї творчості. Ще й німці приїжджали, дивилися на роботи та схвально відгукувалися.

Інші роботи із виставки “Заробітчанство” можна переглянути у фоторепортажі

«Українським глядачам більш цікаві реалістичні зрозумілі мотиви»

Інколи я закладаю якийсь глибинний сенс, а інколи якісною виконую якусь роботу. Нещодавно виставляв фото в «Фейсбук» роботу «Василь Стус». Над нею можна поміркувати, адже якщо дивитися на силует, то фігура має вигляд хреста, а якщо звернути увагу на руки й рух – то він ніби розпирає тиск, який на нього давить. Той, хто знайомий із його творчістю, життєвим шляхом, протистоянню радянському напору, зрозуміє сенс, який я передав, решта, хто навіть його не впізнає, зможе оцінити фігурку.

Робота Дмитра Бур’яна “Василь Стус”

Українським глядачам більш цікаві реалістичні зрозумілі мотиви, європейці більш підковані в цьому плані. Вони можуть розгадати закладений сенс в абстрактному мистецтві. Я думаю, що скульптор повинен мати свій стиль, не повторюватися, закладати певні емоції, а не завжди їх можна передати реалістично.

Якось так сталося, що більшість творчих тандемів, дружніх взаємин завершувалися розчаруванням. Це пов’язано із конкуренцією та невеликою кількістю замовлень. Проте я хотів би із вдячністю згадати Івана Фізера. Він, на жаль, у минулому році помер від хвороби. У свій час митець допомагав мені. Так, виникали і з ним певні непорозуміння, але хорошого було набагато більше. Зараз прийшло усвідомлення, якою він був людиною, глибою. Я інакше подивився на його творчість. Справді, він пройшов великий шлях розвитку як скульптор.

Спільна робота з Іваном Фізером

«Для мене важливий обмін енергією»

Перший досвід викладача чи то наставника склався не дуже приємний. Колись викладачка, яка працює в студії «Глорія» Ганна Чуприна (вона в мене викладала і «вивела» в люди) попросила подивитися на роботи хлопця. Він гарно ліпив і хотів піти шляхом скульптора. Але тоді в мене гостро постало запитання щодо замовлень та рентабельності, також я думав, чи зможу заробляти на життя із цією спеціальністю. Студенту, який мав лише кілька замовлень на рік, без будь-яких серйозних знайомств, здавалося це нереальним. Я почав розпитувати хлопця, чи готовий він пройти цей шлях? Адже доведеться відмовляти собі у відпочинку за кордоном, хорошому одязі тощо. Тобто, усе віддавати на вівтар мистецтву. Зокрема, енергію та кошти. Із вчителькою я теж про це говорив. Зараз трошки шкодую, що відбив бажання і він не пішов у скульптуру. Я сумніваюсь, чи правильно зробив.

Нині я викладаю малюнок у Черкаському бізнес коледжі та проводжу майстер-класи із скульптури з каменя та дерева в Києві. Це комерційна подія, проте від цих людей я отримую повноцінну віддачу. Вони зацікавлені в роботі, із студентами ж це «50 на 50», адже багато часу я витрачаю на те, аби їх спрямувати на навчання. Інколи сумніваюсь, чи вартує ця робота тих нервів та переживань. Бо дуже добре, коли в групі є кілька людей, які мають якусь школу, мету, вони беруть участь у конкурсах, виставках, то з ними приємно працювати і вони «тягнуть» групу. Але не завжди відбувається так, як хочеться.

На одному із майстер-класів трапився приємний випадок. Жінка, років 40-ка, яка прийшла на заняття, назвала мене вчителем. Це трошки романтично-пафосно лунає, але було дуже приємно це почути. Для мене важливий обмін енергією. Навіть у випадку, коли роботу хтось купує. Ти розумієш, що на неї будуть дивитися люди і переживатимуть якісь емоції.

Яким буде мистецтво в майбутньому? Кажуть, що все йде витками. Якщо модерн і контемпорарі, що не розуміє пересічна людина, перебувають на піку абстрактного мистецтва, то надалі все повернеться до реалістичного стилю та академізму.

Завдання від “Нової Доби”:

Спілкувалася Дар’я Роженкова

Світлини взяті з офіційної стоірнки в “Фейсбук” Дмитра Бур`яна та інтернету.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x