У межах проєкту «ПРОФрентген» керівниця театральної студії «РапсоДія», акторка, співачка, поетеса Анна Куриленко розповіла журналістам «Нової Доби» про особливості театральної студії, методи викладання, взаємодію з батьками вихованців та роботу над емоціями.
Театральна студія була створена близько року на базі Черкаської музичної школи №5.
Минулого року директорка музичної школи Марина Хомік радо відкрила мені двері до творчого простору і тепер ми маємо театральну студію.
Я була ще в декреті, але займалася декілька годин з дітками. Це були перші кроки. Скажу чесно, я довго не наважувалася на викладацьку діяльність. Усвідомлюючи відповідальність та актуальність цього процесу, вирішила ділитися своїми знаннями з вихованцями і спільно втілювати творчі задуми. Після народження доньки глибше збагнула як важливо працювати з дітьми. Правду кажуть, що особливо гостро жінка розуміє хвилюючі питання, коли сама стає мамою…
Перше заняття відбулося п’ятого листопада 2019 року.
Тривав процес до весни, аж поки карантин не «переніс» нас усіх у режим дистанційного навчання і не змінив багато чого в нашому житті.
Я намагаюся не обмежуватися лише уроками у студії, адже мистецтво зараховує й інші різновиди простору. Навіть проводили на подвір’ї деякі заняття. Стараюся організовувати відвідини театру, виставок, а також ми мали досвід поїздок до культурних осередків.
Важливими засади створення театральної студії «РапсоДія» – є те, що не лише дитина займається творчою діяльністю, а також її сім’я.
Я переконана, що батьки не повинні бути осторонь творчості малюків. Тому ми часто організовуємо маленькі зустрічі, святкуємо разом дні народження. Помилковою є думка, що батьки без мистецької освіти не мають працювати з дитиною вдома. Близькі можуть відшукати цікаву та корисну інформацію про відомого митця і розповісти це за вечерею або перед сном. Головне шукати можливості і привертати дитину, вказувати їй той напрямок. Дуже видно, коли з дитиною займаються. Коли долучаються до процесу батьки.
Нині для мене цінне значення мають сучасні та ефективні підходи у сфері дитячої освіти.
Світ змінюється, разом з ним і ми. Наші діти теж інші – «нові люди», я їх називаю. А це означає, що й підхід до навчання змінюється.
На мою думку, завдання викладача полягає в необхідності зацікавити дитину. Природа дитини така, що вона гнучка і заохочена до навчання. Якщо обрамити цей процес заохоченням, то думаю має вийти гарний результат. Коли ми розбираємо театральні теми, стараюся, щоб це було зрозуміло для їхнього віку. Час від часу ми повторюємо завдання, створюємо етюди або навіть програємо життєві ситуації.
Також у процесі театрального навчання важливим є індивідуальний підхід.
Нині ми поступово відходимо від традиційного– «усі – однакові». Тепер нагальним завданням є налагодження комунікаційного зв’язку. Кожна дитина по-різному реагує на почуте. Добре було б враховувати темперамент маленької людини. Акторська діяльність все ж таки потребує зосередженості та уважності. Але діти по-різному наділені якостями та задатками. Я вважаю, що наша співпраця базується здебільшого на довірі.
Значну частину діяльності я виокремлюю для роботи з емоціями.
Ми програємо різні емоційні стани, працюємо зі словом і розбираємо поведінку людини в той чи інший емоційний момент.
Кожна система вимагає правил та дисципліни.
У театральній студії я започаткувала форму. Якщо у процесі уроку ми обговорюємо певне питання, то, зазвичай, сідаємо в коло. Адже це фігура, яка об’єднує дітей. Я акцентую увагу дітей на тому, що варто підтримувати одне одного і допомагати, а не насміхатися у випадку невдач. І це справді дає плоди.
Театр – синтетичний вид мистецтва.
Це те, з чого складається наше життя, а в ньому є місце для всього.
Тому важливо спілкуватися з дітьми про різні речі. Дати можливість мовити, проговорити – це важливе завдання. Є дітки сором’язливі, для них говорити – справжня подія. Але коли вони проявляють ініціативу – це велика справа. Діти наділені унікальними здібностями, завдання дорослого допомогти розширити горизонти і не загубитися у цих різнобарвах.
Я дуже хочу аби усі наші спільні пошуки були направлені на свідому позицію пізнання, яка обов’язково сформує освічену, змістовну людину.
