«Хороша» дружина, або Всі сім’ї щасливі по-різному

Я не люблю голівудських «переспівів» на казку Шарля Перро «Попелюшка». Світовий бестселлер «50 відтінків сірого» я читала, нудьгуючи, навіть незважаючи на пікантні сцени. Ця «казка для дорослих» була цілковито шаблонною – «попелюшка» зустрічає принца − красивого, багатого, ну на відміну від оригіналу «трохи збоченця». Хоча справжні «цінителі прекрасного» обурено писали в інтернеті, що в садизмі-мазохізмі автор розбирається так само, як і в ядерній фізиці.

Бестселлер 2016-го «До зустрічі з тобою» почав дратувати мене з перших сторінок. Звісно, дратував і недолугий український переклад, зі словами, які взялись, мабуть, із бездонної уяви перекладача. Але більше за незвичне мовне оформлення мене дратувала вона – героїня. Бо з перших абзаців стало ясно – ну ось, знову, закомплексована, невпевнена в собі (точніше впевнена у власній нікчемності), уся якась недолуга, ще й по життю «пливе за течією» (6 років роботи офіціанткою і жодної спроби втілити мрії про дизайнерський факультет і вибратись хоч трохи далі свого маленького провінційного містечка!) У моїй голові вже з початку прочитання книжки лунало: «Так-так, коли ж з’явиться принц, який має її покохати і дати їй все? Тут навіть сестру-розумницю, яку батьки любили більше, майже «злизали» зі зведених сестер Попелюшки, бо по суті героїня мала працювати на новій, неулюбленій роботі, щоб забезпечувати батьків, дідуся, сестру й племінника.

Мені ж до душі завжди були героїні з сильним характером, які сміливо вступали «у бій» із будь-якими обставинами свого життя. Можливо, через те, що в душі в цьому плані я сама «трохи Мічурін» − вважаю, що людина має не чекати милості долі, а сама прийти їх і взяти. Пам’ятаю, як у школі під час постановки «Кайдашевої сім’ї» я із задоволенням грала Мотрю – то був цілковито мій персонаж – невістка, яка зуміла «відвоювати» собі й хату, і незалежне життя. Покірну й плаксиву Мелашку, яка терпіла, аж поки не втекла в монастир, я таємно зневажала.
Але найбільше в казках мене дивувала навіть не пасивна позиція усіляких принцес, які чекали в баштах чи кришталевих трунах, доки їх врятують, а те, що після весілля усі жили «довго і щасливо» лише турботами про дітей і чоловіка.

Яким же було моє здивування, коли виявилося, що після заміжжя я сама (на думку більшості оточуючих) маю перетворитися на таку принцесу, чи то пак, королеву. Я категорично незгодна зі Львом Толстим, як на мене, як нещасні, так і щасливі сім’ї теж мають індивідуальний рецепт кожна. А більшість, порад, якими без мого на те прохання, щедро «пічкають» мене більш досвідчені долачі бурхливого моря сімейного життя, зводяться до одного спільного знаменника – багатий стіл, сяюча квартира, покірність чоловіку. При чому люди страшенно дивуються, коли дізнаються, що замість підготовки до вагітності й ретельного вивчення книги рецептів та переваг численних чистячих і миючих засобів, я направляю свою енергію на освоєння нових захоплень, розширення професійних горизонтів та пошук цікавого дозвілля з чоловіком.
«І оце ти їздиш у відрядження/до батьків і чоловік відпускає саму?» − це найневинніше питання з усіх, яке доводиться чути. Звичайно, ні. Прив’язує вдома до батереї і одягає наручники. І звісно, не в тих цілях, які переслідували герої «50 відтінків сірого».

Дивує те, як люди, які заледве знають мене і зовсім не знають мого чоловіка, авторитетно переконують, що знають, що саме йому потрібно від шлюбу.
А якщо так, лише в порядку безумного припущення, уявити, що в шлюбі не всі чоловіки шукають кухарку, прачку й прибиральницю? А якщо для моєї половинки більш важливо, щоб я увечері поцікавилася, як пройшов у нього день і розпитала про його професійні успіхи та плани на майбутній день чи місяць, ніж з остервеннінням натирала до блиску всі кутки у квартирі? А якщо з появою пральної та (в перспективі) посудомийної машинки, безкоштовних комплексних обідів у нього на роботі (дай Боже здоров’я тому, хто їх запровадив!) та власне вміння і любові моєї другої половинки до куховарства (хоч це і зовсім не чоловіча справа) побутові питання взагалі відходять у нас на задній план?

Урешті-решт, якщо він полюбив мене такою, яка я є, цілеспрямовану, кар’єроорієнтовану любительку подорожей і різних «двіжів», то може йому й не хочеться, щоб я перетворювалася на тиху, покірну домогосподарку?
Серйозно, люди, час полювання на мамонтів і підкидання полін у домашнє вогнище давно пройшов. За жінку перуть, миють посуд і готують «розумні механізми», а в деяких випадках – спеціальнонавчені люди. То може час уже припустити, що інгредієнти в рецепті щастя у деяких можуть змінитися?
Зрештою, це лише моя особиста думка. І я її нікому не нав’язую. Сподіваюся на взаємність.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x