Яке воно, життя черкаського науковця? Про теперішні дослідження, труднощі в роботі, закордонні розробки й життя в Черкасах «Нова Доба» розпитала кандидата технічних наук, доцента кафедри проєктування харчових виробництв та верстатів нового покоління факультету комп’ютеризованих технологій машинобудування та дизайну ЧДТУ Олександра Батраченка.
– Коли ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя з наукою?
– Бажання наукових пошуків виникло в мене десь на 5 курсі університету. Я навчався за спеціальністю «Технологія машинобудування» в ЧДТУ, і спочатку мало задумувався про наукові дослідження. Але в той час доктор наук Володимир Захматов запропонував узятися за вивчення імпульсних вогнегасників. Мене це зацікавило, і відтоді я в науці.
Свій напрямок знайшов не одразу. Але з кожним роком наукові дослідження все більше мене зацікавлювали, і, звісно, що краще мені вдавалося, то цікавіше було далі.
– Над якими дослідженнями працюєте зараз?
– Моя галузь стосується вдосконалення машин для подрібнення м’яса. Це промислове обладнання для отримання фаршу при виготовленні ковбасних виробів. Йдеться про декілька видів машин – вовчки, кутери та емульситатори, що взаємодоповнюють або заміняють одна одну.
Звісно, не можна вважати цю тематику аж занадто сучасною або аж занадто актуальною, але попит на такі машини є. Їх виготовляють, зокрема, в Черкасах і в Полтаві. Проте зазвичай на м’ясокомбінатах використовують закордонне обладнання – воно сучасніше й ефективніше.
Наше завдання – знаходити нову наукову новизну у принципі дії цих машин і пропонувати рішення, що дозволяли б обладнанню українського виробництва бути сучасним. Ми ставимо амбітні цілі: щоб наші розробки в цілому перевершували закордонні зразки.
Свого часу я мав інші теми досліджень, але якось наткнувся на приклад застосування методик вдосконалення техніки саме щодо побутової м’ясорубки. І мене зацікавило те, що в такій простій технічній системі можуть бути суттєві недоліки, причому можна знайти нетрадиційні рішення для усунення цих огріхів. Така робота переросла згодом у відповідні наукові дослідження і врешті в мою кандидатську дисертацію.
Оскільки дану тему я достатньо глибоко дослідив, то й вирішив продовжити пошуки. Зараз працюю над докторською дисертацією, вона присвячена вдосконаленню цих машин. Деякі з них нескладні за своїм принципом дії, деякі складніші, швидкохідні, у них відбувається багато фізичних явищ – і це викликає інтерес.
Але якщо навіть говорити про прості машини – промислові м’ясорубки, то в них можна виокремити багато різних процесів, кожен із яких висуває специфічні вимоги до елементів обладнання. І, щоб вдало їх поєднати, треба докласти зусиль. Якраз такі нескладні для розуміння машини дуже багатогранні й цікаві для навчання студентів аналізу технічних систем, пошуку шляхів їх удосконалення. Якщо навчитися покращувати прості технічні системи, то при роботі зі складнішою технікою нашому випускнику буде легше знайти більше вдалих технічних рішень.
Зараз більшість моїх досліджень присвячені вдосконаленню кутерів – це машини з серповидними ножами, що обертаються з частотою до 100 обертів за секунду. Предметом вивчення є проблемні питання щодо їхньої довговічності й продуктивності, щодо якості обробки сировини.
– Чия підтримка зіграла важливу роль у вашій науковій праці?
– Звісно, я працював не сам. Мені допомагало багато організацій. Приміром, експериментальні дослідження щодо кандидатської і докторської дисертацій проводили на черкаському м’ясокомбінаті «ЧПК». Зараз він уже не діє, але підтримка тодішнього керівництва була неоціненна для досліджень.
Є у нас у Черкасах фірми, які виготовляють і ремонтують таке обладнання – це «Алнат», «Техпродсервіс». Також у нас є ділові контакти з Полтавським заводом «Полтавамаш», що виготовляє промислові м’ясорубки. Співпраця з ними також була важлива, адже ми змогли детально ознайомитись із будовою такого обладнання не по картинках чи схемах з підручників, а за кресленнями та за реально працюючими зразками; почули відгуки практиків про експлуатацію цих машин. І врешті змогли виявити нові невирішені завдання, подивитися, як ті чі інші аспекти реалізуються на практиці. Це дуже допомогло.
Щодо суто наукових досліджень, то, думаю, жоден з університетів не може дозволити собі забезпечити таку матеріальну базу, що повністю б задовольняла вимоги всіх його науковців. Ми були вимушені звертатися за допомогою у спеціалізовані лабораторії, зокрема працювали з відділами Інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук, декількома лабораторіями Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона, Інститутом проблем міцності імені Г. С. Писаренка Національної академії наук.
Крім того, є велика заслуга наукового керівника моєї кандидатської дисертації Олександра Некоза – доктора наук, професора Національного університету харчових технологій, а також наукового консультанта моєї докторської дисертації Василя Осипенка, доктора наук, профессора, завідувача кафедри, на якій я працюю. Спілкуючись із багатьма фахівцями з різних питань і отримуючи консультації й допомогу з різних установ, ми могли займатися своєю справою.
На початку своєї кар’єри я працював на різних кафедрах і, звісно, в кожного з керівників, науковців, завідувачів, під чиїм керівництвом я працював, було чого повчитися. Доводилося бачити діяльність різних науковців, що спонукало продовжувати дослідження. Адже зараз, при сучасному рівні економіки це не надто прибуткова справа, тому й необхідні інші стимули для заохочення. Я їх знаходив у тих людях, з якими мав нагоду працювати.
– Ви зазначили, що зарубіжні розробки мають більший попит на українських підприємствах. Чому ми маємо повчитися в іноземців, щоб на відповідному рівні з ними конкурувати?
– Звісно, за кордоном рівень економіки значно вищий. Вони можуть дозволити виготовляти дорожче обладнання, більш функціональне. Наші виробники поки що, на жаль, орієнтуються на дешевший сегмент. І таке обладнання теж затребуване, хоч і менше.
Якщо подивитися на дослідження німецьких науковців з удосконалення цих машин, то в них серйозна матеріальна база. Їхній університет проводить дослідження не сам по собі, а укладає договори з промисловцями, в інтересах яких тривають ці дослідження. Дивлячись на високотехнологічне обладнання, що використовують за кордоном, можна тільки позаздрити.
Ми також у своїй роботі використовували високошвидкісну відеозйомку процесів, що відбуваються в кутері – для цього замовляли послуги такого обладнання з Києва. Однак німецькі дослідники використовують такі відеокамери, яких у нашій країні в прокаті немає взагалі. А це в багато разів вища швидкість відеозйомки. Є в них і швидкодійні тепловізори. Проте, ознайомившись із їхніми дослідження (вони справді ґрунтовні), не можна вважати, що вони врешті отримали вкрай незвичні чи вкрай ефективні технічні рішення.
Тобто наша наукова школа достатньо сильна, але бракує матеріального забезпечення.
– Як вам вдається заохотити студентів до наукової діяльності?
– Часто студентів треба ще зацікавити загалом до навчання, а тоді вже до науки (сміється). Найчастіше потрібна тяга самого студента до наукових досліджень, хоч невелика. Якщо вона є, то знаходимо формати співпраці: або проведення досліджень із використанням сучасних комп’ютерних програм, або здійснення експериментальних досліджень у межах магістерських робіт.
За 13 років існування нашої кафедри студенти сім разів посідали призові місця на Всеукраїнських конкурсах студентських наукових робіт зі спеціальності. Тобто є студенти, які хочуть і можуть цим займатися, але загалом таких небагато. Добре, що сучасні положення про навчання в університеті дозволяють нараховувати додаткові бали за наукову діяльність, тому це хороший стимул.
На фото – деякі з відзнак студентів Олександра Батраченка
Зараз працюємо зі студентами, які нас доволі сильно дивують. Приміром, Володимир Чудов, Віктор Орел працюють над дослідженнями, мають бажання створювати винаходи й навіть налагодити їх власне виробництво. Вони мають вихід на виробничі потужності й уже задумуються про те, який би власний бізнес організувати. Тож наразі працюємо над цим питанням.
Студент Костянтин Мірошниченко виготовив різальний вузол емульситатора на магістерській роботі й 2016 року посів призове місце на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт у Харкові. Хлопець справді має талант до інженерної діяльності, успішно захистив роботу й добре себе зарекомендував. Тому завідувач кафедри порадив його як фахівця одній із черкаських фірм, де зараз Костянтин працює заступником головного конструктора.
Один зі студентів, 4-курсник, уже пішов працювати на фірму конструктором-початківцем. Він поєднує навчання з роботою, провадить дослідження з амбітною метою – налагодити невдовзі власний бізнес.
Тобто ті студенти, які брали участь у дослідженнях, при цьому підвищували свій рівень знань і вмінь, згодом успішно працевлаштовуються. Звісно, робота з такими студентами мені приносить задоволення, певну відраду.
– Чи вплинула епідемія COVID-19 на вашу наукову діяльність?
– Вплинула, бо саме на цей етап припала робота над моєю докторською дисертацією – на часі був передзахист, презентація роботи на спеціалізованій вченій раді Харкова. Ковід дуже відтермінував усі ці питання. Зараз суто наукові дослідження не на часі, адже поки займаюся оформленням напрацьованих результатів у дисертацію.
Студенти, звісно, трохи «розхолоджуються» при введенні локдауну. Але є ті, які мають бажання працювати. Ось, приміром, до 5 березня готують матеріали до участі в Міжнародній науковій конференції молодих учених і студентів в Національному університеті харчових технологій у Києві. Плануємо долучитися до заходу онлайн.
– Які труднощі найчастіше виникають у вашій роботі як науковця?
– Думаю, буду непоодиноким, коли скажу, що головні труднощі в науковій діяльності пов’язані з матеріальним забезпеченням. Це основна перешкода. Хотілося б більше підтримки на рівні всієї держави.
У професорів, які викладають в іноземних вишах, цікава система: науковець замовляє перелік обладнань, що необхідне для проведення досліджень, й інші відділи займаються його конструюванням, проєктуванням, складанням, закупкою і так далі. І потім для вченого оформлюють готову лабораторію, у якій він працює.
У нас же науковцеві треба зробити маленький подвиг, що стосується не так проведення дослідження, як пошуку можливостей, обладнання тощо. Приміром, для досліджень у моїй галузі потрібно мати відповідну машину, до того ще й багато м’яса для обробки на ній. Потрібно все це знайти й відповідним чином домовитися.
Крім того, не завжди наші розробки й удосконалення машин можемо випробувати, бо не маємо власної лабораторії. Ми виконуємо дослідження на підприємствах, що не можуть собі дозволити, приміром, установити новий вузол в обладнання, яке часто стоїть на гарантійному обслуговуванні якоїсь фірми-постачальника. Якщо, скажімо, використовувати ножі не тієї геометричної форми, то іноземний постачальник відмовляється безкоштовно обслуговувати таку машину.
Та ми віримо, що колись фінансування зросте, і це дає змогу не зупинятися в роботі.
– Чи можете ви уявити себе через кілька років? Такий собі погляд у майбутнє крізь призму мрій як науковець і проста людина…
– Настали цікаві часи у світовій економіці та й загалом у світі, тож складно уявити себе через 10 років. Сьогодні ухвалюють багато законів, тривають реформи в освіті, тому планувати щось важко.
Зараз працюю над докторською і хочу, аби вона стала мені в пригоді надалі, бо я прагну провадити таку діяльність, що відповідатиме рівню доктора наук – і в роботі зі студентами, і у власних дослідженнях. Звісно, у майбутньому хотілося б опанувати й інші види діяльності.
Зараз мої мрії пов’язані з бажанням знайти шляхи фінансування своєї наукової діяльності. Тобто якось монетизувати результати роботи – або відкрити власний бізнесі з виготовлення тих чи інших деталей, або ж створити ґрунтовний перелік наукових досліджень, якими могли б зацікавилися закордонні фірми.
Ми маємо такий досвід спілкування із деякими фірмами: мали розмову з німецькою фірмою «Karl Schnell», що виготовляє емульситатори. Вони були зацікавлені заслухати наші пропозиції, але тоді не було можливості поїхати до Німеччини. Було б добре їздити у такі відрядження й налагоджувати таку співпрацю.
Такі цілі я ставлю для себе й загалом дивлюсь у майбутнє з оптимізмом. Звісно, важливо не зупинятися в розвитку й постійно чогось учитися, щоб відкривати нові горизонти.
– Чи комфортно вам у Черкасах?
– Останнім часом не слідкую ретельно за черкаськими справами, бо цілком зайнятий наукою. Але мене цілком влаштовує місто, де я живу: подобається географічне розташування, природа, річка, та й столиця близько.
Мене тішить, що загалом у Черкасах є всі необхідні для життя об’єкти і в достатній кількості. Приміром, у моєму житловому районі є чудовий спорткомплекс – це дуже зручно. Якби я жив у великому місті, навряд чи міг би задовольнити таку потребу, адже знадобилось би набагато більше часу.
Тобто переїздити поки що не планую, однак не відкидаю такої можливості.
Спілкувалася Юлія Світайло
