У Києві 17 березня 1917 року було проголошено Українську Центральну Раду (УЦР) – український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Згодом – революційний парламент України, який керував українським національним рухом.
Про тодішні події і роль Черкащини в діяльності УЦР розповідає голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор ЧНУ ім. Б. Хмельницького Василь Мельниченко.
Початок 1917 року ознаменувався бурхливим розвитком суспільно-політичних процесів. Набираюча сили стихійна хвиля народного невдоволення, переросла у революцію, яка в масштабах усієї Росії традиційно вважається буржуазно-демократичною. Однак революційні події в Україні, виходячи з особливостей їх розвитку, дедалі більше набували тоді національно-демократичного характеру.
Доведених до відчаю робітників столиці Російської імперії Петрограда у лютому 1917 року підтримали солдати запасних полків, які чекали відправки на фронт. У місті розгорнувся масовий страйковий рух, розпочалися сутички з поліцією, а вже 27 лютого самодержавство впало і влада зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної Думи. Після зречення царя Миколи ІІ в країні фактично встановився республіканський лад. Блискавичність перемоги над царизмом була зумовлена передусім гострими політичними, соціально-економічними та національними проблемами, слабкістю реально існуючої влади. Прискорила події і Перша світова війна.
Українці Петрограда 12 березня 1917 року вийшли на вулиці російської столиці і засвідчили не лише свою підтримку новому ладові, але й виразно показали свою органічну присутність та вагомість у вирішенні долі країни. «Блискуче проведена українська демонстрація в Петрограді 12 марта, – писала газета «Речъ», – звернула на себе увагу широких верств народу й не можна не зазначити з чуттям глибокого задоволення цього її значіння. Бо українське питання є тепер одним з найважливіших питань, що стоять перед російською демократією».
У Києві 17 березня утворилася Українська Центральна Рада, яка згодом стала впливовим органом представницької влади. До її першого складу, сформованого у березні 1917 року увійшли уродженці Черкащини літературний критик Сергій Єфремов (народився у селі Пальчик на Звенигородщині) та історик і правник Андрій Яковлів (народився у Чигирині).
Навесні 1917 року в Україні діяли три носії владних повноважень – представники Тимчасового уряду, Українська Центральна Рада і ради робітничих і солдатських депутатів. У містах Черкащини, насамперед повітових, на початку березня формуються громадські комітети, які розглядалися Тимчасовим урядом як представницькі органи місцевої влади, а виконавчу владу здійснювали голови земських управ, які набули статусу комісарів Тимчасового уряду. Одночасно виникають альтернативні органи влади – ради депутатів.
Так, у Черкасах 8 березня 1917 року на міських зборах представників підприємств міста було утворено Черкаську Раду робітничих депутатів. До середини березня ради були сформовані в Каневі, Чигирині та Умані, на початку квітня – в Звенигородці. На початковому етапі в них переважали есери і меншовики.
Процес утворення рад в багатьох випадках мав стихійний характер, а їх склад і структура часто змінювалися. Так, у Золотоноші на початку березня 1917 року виникла Рада солдатських депутатів, 20 квітня – Рада робітничих депутатів, а 30 квітня вони злилися в Раду робітничих і солдатських депутатів. В Умані теж певний час діяли Рада робітничих і Рада солдатських депутатів, які згодом об’єдналися.
Невизначеністю характеризувалася й діяльність утворених після падіння самодержавства опорних органів Тимчасового уряду – громадських комітетів. Газета «Киевская мысль» у березні 1917 року про такий комітет в Умані писала, що «зорганізувавшись наспіх з людей непопулярних в місті, комітет веде політику «тихих кроків». Ця політика, не відповідаюча моменту і стану справ в Умані, викликає в населення невдоволення і різку критику». Перед тим як роззброїти поліцію і жандармерію, як це було зроблено в усіх містах Київської губернії, Уманський комітет хитався цілих два тижні.
Навесні 1917 року в багатьох віддалених від повітових центрів селах люди практично не мали ніякої інформації про політичну ситуацію. Надія Суровцова (тоді – інструктор Української Центральної Ради), згадувала, що під час відрядження до Умані у квітні-травні їй довелося бувати в селах Уманського повіту і вона з’ясувала, що «багато сіл взагалі ще нічого не знали про те, що сталося в Петрограді, ані про Тимчасовий уряд, ані про Українську Центральну Раду. І от нашим завданням було їздити, сповіщати і переобирати сільське та волосне правління, замінюючи його сільрадами. Одночасно створювалися «Просвіти»… Сприймалося все з захопленням, ухвалювалися резолюції, проводилися вибори до нових сільрад…».
Падіння самодержавства, зміна влади й утвердження нових владних структур в центрі викликала у населення до них різне ставлення, яке формувалося під впливом місцевих політичних осередків та наявністю доволі обмеженої інформації (нерідко – суперечливої).
У квітні 1917 року понад 2000 учасників волосного сходу у селі Мойсенці Золотоніського повіту у своєму зверненні писали: «Вітаємо славну Центральну Київську Українську Раду. Слава Вам, борці за долю рідної матері України! Хай живе воля! Хай живе федеративна республіка! Хай живе автономна Україна без холопа і без пана навіки!».
В той же час жителі містечка Мошни Черкаського повіту, зібравшись на мітинг, постановили: «Вітати Петроградську Раду робітничих і селянських депутатів як справжніх представників трудового народу… Вимагаємо від Тимчасового уряду, щоб при вирішенні усіх питань він прислухався до голосу трудового народу в особі Рад робітничих і солдатських депутатів…Що стосується місцевого громадського комітету, ми вважаємо за необхідне провести перевибори на основі пропорційного представництва».
У привітанні з Умані зазначалося, що «Уманський повітовий селянський з’їзд вітає Українську Центральну Раду, яку визнає за вищий Український Уряд і просить її домагатися від Тимчасового Уряду видання акту про автономію України і негайного дозволу на формування українських військових частин. Голова з’їзду Богач».
Складовою частиною розгортання українського національного руху стала українізація військових частин. У квітні 1917 року в Умані була створена військова рада місцевого гарнізону, яка ініціювала проведення у міському театрі 9 травня першого військового мітингу за участі близько 1000 військовослужбовців. Учасники мітингу підтримали Українську Центральну Раду і висловилися за «необхідність негайно проводити справу організації українського війська серед Уманського гарнізону».
А 11 червня 1917 року уже за участю 4000 тисяч військовослужбовців на мітингу було прийнято резолюцію про присвоєння імені Івана Гонти 14-му дислокованому в Умані запасному полку. 15 червня особовому складу було зачитано І Універсалу і полк в урочистій обстановці присягнув Центральній Раді. Делегати селянського з’їзду Київської губернії, що проходив у цей час у Києві, сформування українського полку імені Івана Гонти вигуками «Слава!».
В цілому ж у 1917 році більшість населення краю підтримувала Українську Центральну Раду, у якій вбачала виразника національних інтересів і з якою пов’язувалися сподівання на краще життя. Широку підтримку на Черкащині знайшла ініціатива Української Центральної Ради, яка у перші місяці своєї роботи утворила Національний фонд, в якому мали зосереджуватися кошти на підтримку діяльності найвищого українського органу. Газета «Звенигородська зоря» закликала жителів повіту: «…віддаймо свій одноденний заробіток, або прибуток і тим зміцнимо дорогу всім справу». Відгукнувшись на звернення жителі Лисянки під час Дня національного фонду 9 травня 1917 року зібрали 210 крб., а Звенигородки 21 травня – 300 крб. В Чигирині 23 травня в Національний фонд було зібрано 550 крб., а в Кам’янці 20 липня – 275 крб.
Швидкому зростанню на Черкащині популярності та впливу Української Центральної Ради влітку 1917 року сприяло, зокрема те, що вона обстоювала близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні в той час гасла соціалізму. Показовим щодо цього стало проведення у травні 1917 року Українського національного свята та маніфестації у Чигирині. Як писала газета «Народна воля», на багатолюдному святі «прапорів було з 15 гаслами: у автономістів-федералістів – «Автономія України з правами національних меншостей», у вояків – «Душу, тіло ми положимо за свою свободу», у селян – «Земля і воля», у робітників – «Пролетарії усіх країн, єднайтесь», у євреїв – «Вільній Україні рівенство, братерство і свобода». Було заявлено, що «населення Чигиринщини без ріжниці національностей та віри… вимагає від Тимчасового уряду, який уже визнав право на самовизначення націй, негайного видання акта про автономію України».
Серед українських політичних партій у 1917 році найпомітнішу роль відігравали УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія), УПСР (Українська партія соціал-революціонерів), УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів).
У серпні 1917 року у значно розширеному складі Української Центральної Ради своє представництво мали і повіти Черкащини. Зокрема, Канівський повіт представляв Михайло Бала (УПСР), Черкаський – Федір Швець (народився у селі Жаботин) і Микола Білик (обидва – УПСР), Уманський – Олекса Ільченко, Іван Матвієнко, Роман Рудик (усі – УПСР), Звенигородський – Михайло Осипів, Федір Пономаренко (обидва – УПСР), Чигиринський – Логвин Панченко, Лоріон Руденко (обидва – УПСР), Золотоніський – Тимофій Семеняга (УПСР).
Крім того у цьому складі Центральної Ради зустрічаємо уродженців Черкащини – заступника голови уряду УНР Андрія Лівицького (народився на хуторі Красний Кут поблизу села Ліпляве на Канівщині), військового медика Якова Зозулю (народився в селі Лебедин), військового діяча Юрка Тютюнника (село Будище на Звенигородщині), Миколу Біляшівського (місто Умань), публіциста Никифора Григоріїва (село Бурти на Шполянщині), журналіста Макара Кушніра-Якименка (місто Черкаси), кооператора Миколу Левитського (село Хмільна на Канівщині), правника та історика Сергія Шелухіна (село Деньги на Золотоніщині), літературознавця, дипломата Федора Матушевського (місто Сміла).
Отже, крах російського самодержавства і Лютнева революція 1917 року сколихнули громадське життя Черкащини, спричинили як по усій Україні, пробудження національного руху і втягнення в орбіту політичної діяльності широких верств населення. Активну участь у революційних подіях і, зокрема, у роботі Української Центральної Ради, брали і наші земляки.
Читайте також:
