Театральні нотатки

Театральні нотатки

Про “Сцену Людства”

Півтора десятиліття тому, з 10 по 14 березня 2006 року, Черкаси перебували у статусі театральної столиці України: у нашому місті успішно дебютував театральний фестиваль “Сцена Людства”.

Вже за рік черкаський глядач аплодував акторській майстерності мінчан, які дали “Вечір” за п’єсою Олексія Дударєва, тож фестиваль став міжнародним. В цьому статусі він залишався до самого свого кінця у 2016 році, але формально: в останній момент гості з Вільнюса відмовилися від участі з фінансових причин, а трупа з Буркіна-Фасо вчасно не змогла вчасно оформити візи. Втім, вже тоді нас не так цікавила африканська сценічна екзотика, як “проза життя” після пожежі. І після слів міністра культури Євгена Нищука: “Це не історична будівля… Треба хоч сучасний зал зробити, там (в Черкасах, – прим.) на вистави ходить по 50 осіб”. Ні, ми не злопам’ятні. Але на пам’ять не скаржимося.

Все це та багато іншого буде згодом. А поки – Перша Сцена… З’ясувалося, що ідея фестивалю зріла не один рік. На певному етапі наша трупа активно гастролювала, особливо з “Одруженням” Андрія Жолдака та “Думою про братів Неазовських” за творами Ліни Костенко. І зовсім не в столицях, а невеличких європейських містах, – таких як Варна чи Торунь, – тодішній директор театру Володимир Осипов остаточно переконався, що цілком успішно театральні фестивалі можуть відбуватися і в таких. Ба – більше: чи не всі вони роками й десятиліттями проходять у містах і навіть містечках, які, за великим рахунком, й упізнаються завдяки таким подіям. А тут ще й “Золота підкова Черкащини” нагодилася, в якій, якщо відверто, наше місто було “слабкою ланкою”. Ну а як відомо, яким би міцним не був ланцюг, він не міцніший, аніж оця ланка…

Концепцією “Сцени Людства” визначили показ сучасних версій класичних творів, і саме такий стрижень обумовив перший фестивальний репертуар. Черкащани побачили “Панночку” за повістю “Вій” Миколи Гоголя, “Вдячного Еродія” Григорія Сковороди, чехівського “Дядю Ваню” та давно улюблену цілими поколіннями місцевих театралів “Наталку-Полтавку”. Привезли роботи, відповідно, з Чернігова, Львова та дві зі столиці. При цьому, невмирущу п’єсу Івана Котляревського презентував НАДТ ім. Ів. Франка. Таким чином, фестивальна планка відразу ж була піднята максимально. До речі, 2009-го, на ІV-й “Сцені”, саме “франківці” мало її не прокляли. В “Назарі Стодолі” народний артист України Лесь Задніпровський (сотник Хома Кичатий) ніс на руках не менш народну Людмилу Смородіну (Стеху), зашпортався, мало не впав, а в підсумку надірвав зв’язку. Дограв на уколах, наштриканих по виклику “швидкої”, потім приватно пояснив “конфуз”. Мовляв, якщо чесно і нефестивально, то у нас не сцена, а танкодром. В кращому випадку – зоране поле. А коли вона незнайома, це таки має значення. Неприємно було, хоч публічно актор ні на що не нарікав.

Втім, така чи якась подібна прикрість сталася єдиного разу “за всю історію”. Гостей переповнена зала завжди приймала дуже тепло, відлуння події покотилося дуже далеко. Розлогі сюжети про наш фестивальний дебют показали усі провідні українські канали.

Зібравшись із силами й ресурсами, не штука спалахнути раз. Але, попри всі “проти”, фестиваль таки став щорічним, та й загалом – найтривалішим мистецьким проектом, який у сучасності знали Черкаси.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x