Днями пройшли урочистості з нагоди відзначення Дня пам’яті Героїв Крут. Громадськість Кам’янщини зібралася біля пам’ятника Т.Г.Шевченка, щоб вшанувати пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути.
99 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.
Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Ця подія – одна з самих кривавих сторінок історії української державності та, одночасно, одна з тих сторінок, які свідчать про жагуче прагнення українців до волі і оновлення нашої Батьківщини. «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі», як писав незламний борець за народну волю Т.Шевченко. І в ті січневі дні далекого 1918 року Тарасові сини, юні патріоти відстоювали волю українського народу. Незважаючи на відсутність належного військового вишколу, сповнені патріотичних почуттів студенти й гімназисти не вагались вирушити на порятунок батьківщини. Бій тривав лише п\’ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва. Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним.
Сьогодні, коли вирішується доля України, молодь, як і колись, у далекому 1918-му, перебуває в перших рядах боротьби. Пам’ятаймо про своє героїчне минуле. «Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим.
Ірина Скорик
