Культурна корупція: чому в Черкасах досі не знають, що ж належить до історичних пам’яток?

Культурна корупція: чому в Черкасах досі не знають, що ж належить до історичних пам’яток?

Останні місяці Черкаси раз у раз стрясають скандали навколо так званих пам’яток архітектури. Та який статус у них насправді – в цих будівель? Як вирішується – пам’ятка то чи ні? Хто насправді винен у тому безладі, заручниками якого стають власники старих будівель? Про це пише видання «Дзвін».

Якщо зайти на публічну кадастрову карту Черкас і розглянути уважно так званий історичний центр міста, то можна виявити дивну картину: деякі земельні ділянки перебувають у приватній власності, а деякі, хоч і призначені для житлових будинків та присадибних ділянок, – досі не приватизовані, а належать до комунальної власності. За дивним збігом обставин, на приватних шматочках давно повиростали пристойні хатинки, а на міських – досі туляться якісь облуплені халупи, де доживають віку старенькі і незаможні черкасці. І такі контрасні перепади статків і можливостей – практично через паркан.

Здавалося б, все ясно – небагаті містяни просто свого часу не оформили майно належним чином. Або грошей на це не було, або бажання. Тому і живуть на «громадській» землі, яку в будь-який момент тепер місто може затребувати для якихось власних проектів. А не роблять цього, напевне, лише тому, що ті комунальні клаптики розрізнені, нерівні і в непридатних для будівництва масштабної міської інфраструктури місцях.

Утім, якщо копнути глибше, то виявиться, що насправді «комунальні» жителі, щоб набути нарешті право на свою землю, оббивають пороги різних інстанцій десятиліттями. Багато хто й помирає, не дочекавшись перемоги у цій нерівній боротьбі, а їхню естафету «пекельних страждань» переймають діти та онуки, проте поверх всіх їхніх довідок, витягів та заяв лягає практично ідентичний документ: «Негативний висновок» Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА.

Як правило, у ньому йдеться про одне і те ж:

«Зазначена земельна ділянка розташована в межах пам’ятки археології, тому правові підстави для надання погодження про виділення зазначеної  земельної ділянки відсутні».

Ще у часи Януковича, коли на Черкащині керував одіозний губернатор Сергій Тулуб, в надрах Черкаської облдержадміністрації зародився цікавий документ: наказ про затвердження переліку щойно виявлених пам’яток архітектури, датований 23 листопада 2010 року, підписав який начальник Служби охорони культурної спадщини Микола Суховий. Цей список включає в себе 51 будинок у Черкасах, що можна вважати історичним.

Подейкували, що список той укладався з огляду не стільки на потребу збереження пам’яток, скільки на суто «комерційні» можливості «розкрутити» власників (тодішніх чи майбутніх) на «дивіденди», коли вони кинуться щось перебудовувать, будувать чи оформляти землю.

І хоч після Революції Гідності Тулуб здимів з області у невідомому напрямку, але Суховий в кабінеті ОДА залишився, і згадуваний наказ досі чинний. І багато із власників тих «історичних перлин» з подивом дізнаються про «цінність» власного майна лише зараз, бо ж ясна річ, що їх ані письмово, ані навіть усно ніхто про зміну статусу нерухомості не попереджав.

Правда, після виходу у світ названого наказу Міністерство культури неодноразово встановлювало терміни для підлеглих, щоб вони нарешті ті «нововиявлені пам’ятки» впорядкували. Однак стає очевидним, що на справжнє документування та реєстрацію пам’яток в ОДА тупо забили.

Парадокс у тому, що при цьому навіть визнані міські архітектурні пам’ятки – як-то творіння архітектора Городецького, приміщення ЗАГСу чи так званий блакитний будинок, – досі не внесені у жодні реєстри! Хоч, звісно, по них зібрано багато різних історичних доказів, однак в цьому не велика заслуга відповідного управління ОДА.

Кажуть, що за те, щоб таки приватизувати земельну ділянку без заперечень служби історичної спадщини, треба лише занести у потрібні кабінети невеличку «винагороду», тисяч так одну-дві у вічнозеленій валюті. І тоді раптом може виявитися, що саме ці квадратні метри схилів Дніпра чи якогось енного городища жодної історичної цінності і не мають.

І якщо нинішні власники вже отримали відмову у приватизації своєї ділянки, бо, так би мовити, думали «на халяву» пропетлять, то наступні при «правильній» постановці питання можуть виявитись удачливішими. А саме на те, явно, і розрахунок.

До речі, наприкінці минулого року одна принципова черкаська фірма, яка зачепилась із подібним оформленням купленого господарського приміщення, пішла в суд та й скасувала названий «тулубівський» наказ про нововиявлені пам’ятки. Утім, переконані, що апеляція на те рішення не забариться, адже ніхто не дозволить знищити такий «хлібоносний» документ. Хоча, звісно, є слабка надія, що нова обласна черкаська верхівка чи правоохоронці нарешті звернуть увагу на цей «неораний» культурно-корупційний пласт. Але, з огляду на десятиліття ретельного збереження цієї «історичної традиції», подібний розвиток подій виглядає дуже фантастично.

Тетяна Воронцова

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x