День театру. Сцена містична і комічна…

День театру. Сцена містична і комічна…

Останню репліку п’єси не промовляють на фінальній репетиції. П’ятниця – нещасливий день для прем’єр. В гримерку ступають лівою ногою. З неї ніколи не виносять мило. В жодному разі реквізитом не можуть бути живі квіти. Якщо в новій ролі актора його взуття скрипить – до успіху. На жовтий колір декорацій та реквізиту – табу. Якщо під час прогону на сцені з’явиться кішка (а їх у театрах чимало), спектакль вдасться якнайкраще. Штатні працівники в приміщенні театру ніколи не свистять і не насвистують, почують колеги – точно “вб’ють”. Побажання – лише “Ні пуху, ні пера”, жодних “Удачі тобі!” чи чогось подібного: тоді актори три плюють рази через ліве плече…
Так, більшою чи меншою мірою, але майже всі актори і актриси – люди забобонні , тож в означеному контексті абсолютних пофігістів серед них немає. Переконаємося?

Тетяна Крижанівська: “Як і більшість акторів, я вірю в театральні прикмети. У мене на кожну виставу свій талісман. Коли якась особливо складна роль, то майже не випускаю з рук жука-скарабея, подарованого подругою. Ну або ж він десь неподалік. На моєму гримувальному столику подібних оберегів безліч, адже на кожну роль є якийсь свій особливий.
А загалом багато залежить від того, як ти налаштовуєшся на виступ. Наприклад, якщо я граю Клеопатру Львівну у виставі “На всякого мудреця доволі простоти”, то цілий день легковажна, весела і кокетлива. А якщо Раневську у “Вишневому саді” – тоді все навпаки: з самого ранку я неговірка, дуже витончена і чутлива. Можу заплакати навіть у гримерці”.

Сергій Бобров: “Забобони? Є! Коли на репетиції падає текст, на нього треба сісти. Якщо цього не зробити, роль може стати провальною. Але не через те, що ти цього не зробив, а з тієї причини, що ти про це пам’ятатимеш на виставі. Тому краще сісти. Ну що ще… За кулісами перед виходом актори хрестяться. Це те, що зразу пригадалося. А так – у кожного свої заморочки. Талісман? Вгадай з одного разу. Так, бобер. Я їх колекціоную. Мені часто дарують іграшки, картини, статуетки та все таке “боброве”. Не знаю, де знаходять. Бобер – це ж не кицька, не слоник і не дельфінчик. Але тим цінніший кожен.

Олесь Павлютін: “Вкрай бажано, щоб тобі перед виходом із-за лаштунків ніхто не перетнув шляху. А там же завжди чимало людей, а упіймати момент неможливо, раніше чи пізніше не вийдеш. Тому складно. Не можна комусь співати твої пісні чи промовляти твій текст. Загалом забобонів чимало, часто у кожного якісь індивідуальні…”

Юрій Берлінський: “Аншлаговий “Шельменко” наближається до завіси. Шельменко – Сергій Бобров – лізе до шпаківні, а я, Шпак, у повній відповідності до сюжету, вриваюся на сцену з рушницею. І – де, мовляв, цей паразіт, “випороть вєлю”, гупаю прикладом об підлогу. Лунає постріл, всі лякаються. Так має бути. Але “спецефекти” вів новенький, і він бабахнув зразу як побачив мене зі зброєю. Не Шпак, а герой вестерну. Халепа! Дивлюся – у Бобра очі великі-великі зробилися, не чекав він від мене такої підлоти. Безформеним тілом пливе зі стовбура: чи поранений, чи інша прикрість трапилася. Треба розрулювати ситуацію, кажу Опецьковському, Віті Коломійцю: піди подивися, живий чи ні? Він на сцені у всякий бувальцях тертий, в’їжджає миттю. “Промазав”, каже. Ну тоді – “випороть”. Сергій, хоч і прибитий горем, давиться сміхом. Актори сперлися на тин, і аж плечі трясуться. Мораль: граєш у команді – маєш знати не те що саму п’єсу, а навіть всі її нюанси”.
“Граю “Сватання”, закінчується перша дія. Співаю сльозливу Стецькову арію, і так мені “148-й раз” цього хлопчину шкода, що аж у носі крутить. Зирк за куліси, а помічник режисера сміється аж ногами брикає. В оркестрову яму глянув – там теж весело. Звісно, у Стецька вигляд трохи специфічний, але ж не настільки! Та й бачили мене за роки й роки в образі сотні разів. Повертаюся до зали спиною, аби вже з того горя йти геть, а тут перед носом – мотузочка, а над нею – повітряна кулька. Я беруся за ту мотузочку, похнюплений роблю кілька кроків углиб сцени і чую завісу. Мабуть, все це мало дуже зворушливий вигляд…
Що з’ясувалося: кулька, наповнена гелієм, яка висіла під стелею дідько його знає відколи, зі співчуття спустилася мені мало не на голову. Стецько ліворуч – і кулька ліворуч, праворуч – і вона туди ж. Не знаю, що там за фізика: магнітні поля, конднсат чи протяг, але поки смішливі реготали, інші розгледіли душевність образу мого Степана Павловича Кандзюби. А то всі – Стецько, Стецько… Мораль: чимало позаштатних ситуацій можна обернути на свою користь, головне – вчасно помітити в них позитив”.

Михайло Кондратський: “Йшла якась драма, її лірична сцена. Герой і героїня промовляють свої репліки про кохання, про щось високе, а в суфлерській будці працює освітлювач. Він чи то замислився, чи взагалі забув, що то не репетиція, а вистава, але в потрібний момент дав слабке світло. Помреж з-за пульта передає по селектору в будку освітлювача: “Дайте більше світла, прошу більше світла!” На що освітлювач, очевидно перебуваючи не в гуморі, наполовину висувається зі свого місця і кричить у бік пульта: “Вам що, ***, не видно? Повилазило?” Публіка в шоці, героєві й героїні мову відняло… А далі гомеричний регіт усіх і скрізь, яка вже там любовна драма. Ледь дограли”.
“Давно було… На гастролях в одній із закавказьких республік грали ми виставу в аулі. Тамтешні діти, здається, зроду не бачили театрального дійства. У спектаклі йшлося про те, як Півник, Віслючок та ще хтось, вже не пригадаю, збиралися до школи. Але спочатку ніби було літо: вони пустували, гралися… Та ось прийшла осінь. Ведуча вийшла із жовтим листям у руках, розкидає його й запитує: “Діти, що ми робимо восени?” Із сюжету ж очевидно, що відповідь має бути “Йдемо до школи”. Але відповіді немає, абсолютна тиша. Лише поблискують чорні оченята. “Ну що ми завжди робимо, коли настає осінь?”, – допитується актриса. І раптом чує у відповідь щире обурення невіглаством дорослої тьоті: “Как шьто? Барана стріжьом!”

Фото Ігната Діамента: нині – народні артисти України, а тоді – просто актори Черкаського драмтеатру, Тетяна Крижанівська і Юрій Берлінський.

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x