Мала земля. Про Черкаський ботанічний сад

Мала земля. Про Черкаський ботанічний сад

Щиро кажучи, від мене всього лише вимагалося знайти фотографію на підтвердження того, що на озері Водоканалу живуть дикі качки. Ну не супер яка фотка, зате є прив’язка. Того осіннього дня відбувалося “сходження” на водонапірну Шухівку, і нам взагалі було не до них.

Але ж як є – дендропарк. Озерце те не єдине, ще й скульптур кілька. Колись вони прикрашали фонтан скверу на Урицького й Першотравневий парк, тепер тут. Дивом вцілілі, бо дирекція Водоканалу прихистила. Та не про них мова.

А через дорогу по Громова… Ой, пардон: без кількох днів – вже п’ять років, як Максима Залізняка (хтось питав – а ким був той Громов і чи взагалі мав ім’я? Чи не Борис, який у лютому 1989-го виводив війська з Афганістану? Ні, Громов Михайло Михайлович, 1899 – 1985-й роки життя, радянський військовий діяч, генерал-полковник авіації. 1934-го встановив світовий рекорд дальності польоту на понад 12 тисяч кілометрів, а 1937-го здійснив переліт Москва – Північний полюс – США. Його іменем вулицю назвали буквально у переддень війни, за окупації вона була Садовою, а потім знову Громова).

Так ось, навпроти Водоканалу ось вже 85 років як “буяє зеленню” університетський Ботанічний сад. У квітні 1936-го на 11,5 гектарах – це приблизно четверта частина площі парку Сосновий бір – закладався він як плодовий, ще й зі статусом агробіостанції для практичних занять студентів педінституту. Потім частина його території стала “інститутським городом”, з якого до студентської їдальні завозилися овочі та фрукти. Чи вдалося тоді реалізувати задум, чи ні, але планували там тримати ще й підсобне поголів’я свиней і птиці, а також пасіку.

Так що якісь аргументи на користь Садової за німців були. А упродовж повоєнних десятиліть територія саду поступово перепрофілювалася і скоротилася до 4,5 гектарів. Сам я в ньому не був, а те що бачу через пройми у бетонному паркані, поки що не спонукає. Не те аби зараз, а й симпатичнішої пори року. Запустіння й “голе поле” за великим замком на ланцюгу… Знаю лише, що 2007 року фахівцями Національного ботанічнного саду імені М. Гришка і “Черкасцивільпроекту” (тоді зрідка навідувався до ЧЦП) був розроблений проект повної реконструкції території з прицілом саме на Ботанічний сад громадського користування, з вхідними квиточками тобто, але переродився він лише на ватмані.

“Загублений рай” – дивовижна екзотика Черкаського ботанічного саду”: так називалася велика стаття Світлани і Оксани Прядко у газеті “Нова Доба” від 24 жовтня 2000 року (далі зважуся писати ЧБС). Була ще одна, менша: “Усі в сад! Ботанічний” Вікторії Кобиляцької в тижневику “Рідне місто” від 16 травня 2012 року. Ото, мабуть, і все “для загалу” за два останніх десятиліття. Можете знайти в бібліотеках і про все дізнатися в подробицях. Але оскільки ніхто цього не робитиме, то кілька цитат з більшої, закомпонованої в цілісний текст.

“На цій крихітній площі зібрано близько 600 різних видів рослин, 240 декоративних квіткових культур та 80 порід декоративних дерев. Тут є дерева й квіти з Кавказу, Криму, Прибалтики і навіть Китаю. ЧБС включили до Міжнародного каталогу ботанічних садів світу. Його зареєстровано в Державному фонді охорони природних ресурсів Міністерства екології і природних ресурсів.

З тепличних рослин тут вирощують і суто екзотичні: драконове дерево, магнолію (найстарішу квітково-декоративну рослину), тигрову орхідею (їх рідкісний вид, що квітне під землею) й екзотичні види відомих рослин – тригранний алое, смугасту агаву, блакитні троянди. У ЧБС виростили 30-річний кактус і двометрові пальми, які зараз прикрашають приміщення університету. А всі різновиди троянд, калачиків, герані, алое й кактусів годі й перелічити!

Усе, що бачимо, вирощено руками трьох працівниць. Сад старий, немолоді й працівниці. За працю тут отримують 74 гривні. До ботсаду частенько навідується 84-річна Ольга Никифорівна Єлагіна, яка своїми руками виростила цей сад і віддала йому 54 роки життя. Бабуся Ольга розповіла, як важко було діставати насіння, доправляти возами воду для поливу маленьких деревець. Завдяки невтомним рукам Ольги Єлагіної саджанці перетворилися на дерева-красені. Навіть у 70 років бабуся Ольга ще вилазила на дерево потрусити груші.

Коштів на утримання ботсаду катастрофічно не вистачає. Бетонний паркан починає руйнуватися. Огорожу з боку вулиці Громова ламають хлопці, повертаючись з тренувань у найближчому спорткомплексі – перевіряють свою силу. Доводиться вишукувати підсобні матеріали, щоб відремонтувати старенькі теплиці, в яких постійно протікає дах. Перед Новим роком навколишні мешканці рубають ялинки,  усього тут їх недорахувалися вже десяток. Працівникам ЧБС доводиться боротися й з крадіями городини, які серед білого дня просто десятками лізуть через паркан.

…Ми прогулюємося ботсадом, і вперше в житті бачимо батат, фундук, японську софору, червоний дуб, чорний горіх, оцтова дерево, модрину. Під ведмежим горіхом земля встелена волохатими шкаралупами: тут збирають врожай хазяйновиті білким. Крім них, у ботанічному саду “прописані” 14 сов.

Усе якесь незвичне, навіть бузок, туя чи катальпа. Біля альпійської гірки з басейном стоїть величезна верба, віття якої стелиться по землі. І нам подумалося: чому таке чудове місце хоче знищити стільки людей? Чому цей райський куточок необхідно захищати?”

За наступні 12 років наче ще й не знищили. Але Вікторії розповідали вже про нові проблеми, зокрема – про неможливість сплачувати рахунки за опалення оранжерей, бо “університет не має грошей”…

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x