Тривалий час проходить реформування українського суспільства, але ми так і не досягли повноцінного демократичного розвитку з дієвими суспільними інституціями.

Протистояння і хаос першої пол. 90 их ХХ ст. змінився на авторитаризм кін. 90-их − поч. 2000-их, потім революція 2004, знову авторитаризм 2010/13 рр., знову революція 2013/14. Є певна закономірність розвитку українського соціуму: протистояння-авторитаризм-революція, цикл займає в середньому 10−14 років, фактично, це рух по колу без суттєвих якісних змін.

Об’єктивна причина − це постколоніальна суспільна свідомість українців. Українські землі тривалий час перебували під гнітом різних країн імперій. В ХХ ст. СРСР запровадив неоколоніальну традицію в українській історії і народів, що входили до його складу. Після розпаду радянської імперії ми отримали незалежність, але постколоніальна суспільна свідомість залишилась. Із початком російсько-української війни 2014 року, ця проблема лише загострилась. Неорадянські підходи стали ворожими і чужими, а прозахідні, прагматичні не спрацьовують на 100%. Досить часто вони погіршують існуюче становище більшості малозабезпечених українців. Західні моделі реформ, що калькують можновладці не знаходять традиційного підгрунття в сучасному житті. Така «трансплантація» реформ не дає реципієнту шансів для швидкого одужання, а ще створює додаткові ускладнення хворому суспільному організму.

Що робити? Треба впроваджувати реформи насамперед враховуючи існуючу суспільну свідомість, сформовану систему цінностей, економічне становище більшості людей та реальний соціально-економічний розвиток держави.